Вікторія Павелко,
студентка 2-го курсу магістратури
Навчально-наукового інституту історії та міжнародних відносин
Донецького національного університету імені Василя Стуса,
практикантка Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва
Криза, яка виходить за межі дипломатичних кабінетів
Відносини України зі Сполученими Штатами знову опинилися в центрі міжнародної уваги. У жовтні 2026 року суперечності загострилися на тлі домовленостей адміністрації Дональда Трампа щодо допуску російського дизельного пального на світові ринки, відтермінування нових санкцій проти Росії та повідомлень про затримки в погодженні окремих постачань для України. Київ також висловив занепокоєння через перебої з отриманням розвідувальних попереджень і можливі обмеження у використанні супутникових сервісів. Водночас американська сторона заявляла про продовження співпраці з Україною. Отже, йдеться не про підтверджену остаточну мирну угоду між Трампом і Путіним, а про низку рішень й домовленостей, наслідки яких безпосередньо впливають на українську безпеку. Для України ця ситуація означає більше, ніж чергове ускладнення двосторонніх відносин. Вона демонструє, наскільки вразливою може бути міжнародна підтримка, якщо значною мірою залежить від політичних рішень однієї держави. Коли військова допомога стає предметом переговорів, а економічні домовленості з Росією ставлять під сумнів ефективність санкційного тиску, Україна змушена шукати додаткові способи захисту власних інтересів.
Саме тут постає питання про роль публічної дипломатії. Чи здатна вона допомогти Україні зберегти підтримку американського суспільства, посилити позиції серед європейських партнерів і не допустити, щоб переговори великих держав відбувалися без належного врахування українських інтересів?
Публічна дипломатія не може самостійно замінити військову допомогу, санкції чи офіційні переговори. Проте вона здатна впливати на суспільні настрої, формувати політичне середовище для ухвалення рішень і пояснювати міжнародним аудиторіям, чому справедливий мир в Україні відповідає не лише інтересам українців, а й безпеці Європи та Сполучених Штатів.
Фото: Sofia Klymyshyn, Tereza Ostapenko
Домовленості Трампа й Путіна: що саме має насторожувати Україну
Однією з найбільш дискусійних подій жовтня стала домовленість щодо російського дизельного пального, яку адміністрація Трампа пояснювала необхідністю стабілізувати енергетичні ринки. Водночас президент США відклав застосування нового пакета санкцій проти Росії, посилаючись на національні інтереси.
У відповідь дванадцять американських сенаторів від обох партій закликали Трампа відмовитися від цієї домовленості. Вони наголосили, що послаблення обмежень на російські енергетичні доходи суперечить інтересам безпеки США та фактично підтримує державу, яка продовжує війну проти України. Така реакція демонструє, що позиція президента не обов'язково збігається з поглядами Конгресу. Тому Україна може й надалі співпрацювати з американськими політичними силами, які підтримують збереження тиску на Москву.
Водночас важливо розрізняти підтверджені факти й політичні оцінки. Повідомлення про затримки військових постачань і можливі обмеження обміну розвідданими викликали занепокоєння в Києві. Володимир Зеленський також заявляв про труднощі з отриманням попереджень щодо російських атак. Однак це не доводить існування формальної домовленості між Трампом і Путіним про припинення військової допомоги Україні.
Для української дипломатії принципово важливо чітко пояснювати, які рішення вже ухвалені, що залишається предметом переговорів і які наслідки це може мати. Поширення непідтверджених тверджень здатне послабити довіру до української комунікації.
У цій ситуації публічна дипломатія має бути не лише засобом інформування, а й інструментом впливу: пояснювати наслідки послаблення санкцій, демонструвати ціну поступок Росії та зміцнювати коаліцію держав і суспільств, зацікавлених у збереженні незалежності України.
Фото: Daniel Torok / The White House
Що відбувається зі Стратегією публічної дипломатії України
Питання ефективності української публічної дипломатії особливо актуальне на тлі оновлення державних підходів до міжнародних комунікацій.
У 2021 році МЗС України затвердило першу Стратегію публічної дипломатії на 2021 - 2025 роки. Вона визначила основні напрями роботи з іноземними аудиторіями: культурну, експертну, економічну, кулінарну, цифрову, науково-освітню та спортивну дипломатію. Метою було зробити міжнародну комунікацію України послідовною та орієнтованою на конкретні результати.
Реалізація стратегії відбувалася через роботу дипломатичних установ, культурні й освітні проєкти, цифрові кампанії та співпрацю з українськими громадами за кордоном. Важливу роль у цьому відігравав Український інститут, який представляє українську культуру та розвиває міжнародні культурні зв'язки.
Водночас наявність стратегії та реалізованих проєктів не означає автоматичного досягнення всіх цілей. Для оцінки її ефективності потрібно проаналізувати охоплення іноземних аудиторій, зміни у сприйнятті України та вплив комунікаційних кампаній на готовність підтримувати українські ініціативи.
Новий етап розпочався у 2026 році: 18 червня МЗС презентувало Стратегію публічної дипломатії та Комунікаційну стратегію на 2026 - 2030 роки. Серед пріоритетів – перехід до системного планування та координація державних інституцій, громадянського суспільства, українських громад за кордоном та інших учасників міжнародної комунікації.
Отже, результати нової стратегії оцінювати поки зарано. Проте нинішня ситуація у відносинах зі США вже дає змогу перевірити, наскільки швидко її принципи втілюватимуться в конкретні дії: узгодження комунікації, роботу з американськими аудиторіями та співпрацю з експертами й громадянським суспільством.
«Стратегія публічної дипломатії МЗС України 2021-2025 не могла бути реалізована в умовах повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Стратегія була прийнята за пів року до цього. Питання російської агресії, що тривала з 2014 року, в Стратегії публічної дипломатії України 2021-2025 роки залишилося «за дужками» й на цьому не було достатньо акцентовано увагу: лише було окреслено гібридні загрози й дезінформацію, а Україна позиціонувалася як «країна свободи та гідності», країна, що «стоїть на сторожі миру і спокою Європи» (с.20 Стратегії). Позначені в Стратегії наративи виглядали актуальними, амбіційними, позитивними і певною мірою фантастичними, враховуючи чисельні донесення розвідки в 2020-2021 роках про можливе російське вторгнення.
У 2022 році змінилося внутрішнє і зовнішнє середовище публічної дипломатії, а головне – її мета й завдання. Цільові аудиторії, канали й інструменти абсолютно чітко визначені в Стратегії й дійсно були залучені в різноманітні проєкти й ініціативи у сфері публічної дипломатії, а Український Інститут разом з Українським культурним фондом і амбасадорами України зробили чимало для інформування громадськості про ситуацію в Україні, війну й злочини РФ і просування нашої версії того, що відбувається.
Окреслені в Стратегії напрями публічної дипломатії (економічна, культурна, спортивна, кулінарна, науково-освітня, експертна, цифрова) фактично лягли в основу так званої «дипломатії воєнного часу», стаючи додатковими важелями впливу на громадську думку за кордоном відносно України та формування «коаліції небайдужих» по всьому світу. Позитивним можна вважати усвідомлення необхідності виступати «єдиним голосом» на міжнародній арені й просування цього посилу серед основних стейкхолдерів публічної дипломатії.
Слабкість стратегічних комунікацій України, недостатній діалог між владою і громадським сектором, особливо аналітичними центрами, хронічне недофінансування сфери публічної дипломатії, безумовно, позначається на її ефективності, як, тому мають бути зроблені відповідні висновки», – зазначила Ірина Лебідь, кандидат історичних наук, старший викладач кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Донецького національного університету імені Василя Стуса.
Ірина Лебідь, кандидат історичних наук, старший викладач кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Донецького національного університету імені Василя Стуса
Народна дипломатія: чому офіційних заяв недостатньо
Одна з головних проблем міжнародної підтримки полягає в тому, що рішення урядів не завжди відображають настрої суспільств, а суспільні настрої, своєю чергою, впливають на політичні рішення через вибори, громадські кампанії та діяльність медіа. Тому для України важливо не обмежуватися контактами з адміністрацією президента США, а розвивати відносини з американськими громадянами, університетами, аналітичними центрами, журналістами, громадськими організаціями та місцевими політиками.
Народна дипломатія – це взаємодія між суспільствами, яка доповнює офіційні дипломатичні канали. Вона може охоплювати діяльність української діаспори, публічні дискусії, культурні заходи, освітні обміни, партнерства між містами, університетами та громадськими організаціями.
Українські музиканти відвідали Американський центр народної культури. Фото: Library of Congress
У контексті американсько-російських домовленостей цей напрям набуває особливого значення. Якщо рішення Білого дому створюють ризики для України, українські громади та громадянське суспільство можуть допомагати пояснювати американській аудиторії, чому підтримка України відповідає інтересам самих Сполучених Штатів.
Важливо, щоб така комунікація не перетворювалася на одностороннє переконування. Її основою мають бути факти, відкритий діалог і зрозумілі аргументи. Наприклад, у дискусіях із американськими громадами можна пояснювати, як російська агресія впливає на європейську безпеку, чому збереження санкційного тиску має значення та які наслідки для міжнародного порядку матиме винагородження агресії економічними поступками.
Водночас необхідно враховувати різноманітність американського суспільства. Аргументи для військових ветеранів, підприємців, представників релігійних громад, студентів і місцевих політиків можуть відрізнятися. Для одних важливими будуть питання безпеки союзників, для інших – економічні наслідки нестабільності, міжнародне право або гуманітарні потреби.
Саме тому народна дипломатія має бути не стихійною кампанією в соціальних мережах, а довгостроковою роботою з конкретними аудиторіями. Її результатом повинні ставати сталі партнерства, готовність поширювати перевірену інформацію про Україну та підтримка конкретних політичних рішень.
Наймасштабніший в історії «Саміт дій на паідтримку України». Фото: Nova Ukraine
Як реагують американські політики та що це означає для України
Реакція американських політиків на домовленість щодо російського дизельного пального показала, що в США зберігаються різні погляди на політику щодо Москви.
Сенатор-республіканець Том Тілліс публічно поставив під сумнів правомірність рішення адміністрації. Дванадцять сенаторів від обох партій у спільному зверненні закликали Трампа скасувати домовленість і запровадити санкційні заходи, передбачені новим законодавством. Їхня позиція свідчить, що Україна може розраховувати на підтримку окремих представників обох партій навіть у період напруження у відносинах із президентською адміністрацією.
Том Тілліс, сенатор-республіканець. Фото: офіційний портрет на сайті Сенату США
Українська сторона також перейшла до більш відкритого обговорення. Володимир Зеленський порушив питання затримок військових постачань і розвідувальної взаємодії під час контактів американськими законодавцями. Він прагнув залучити двопартійну підтримку Конгресу для врегулювання ситуації.
Зеленський звертається до американських законодавців із проханням надати відповіді. Фото: The Kyiv Independent
Для української публічної дипломатії тут важливі два висновки. По-перше, не можна ототожнювати політику однієї адміністрації з позицією всього американського суспільства. По-друге, необхідно підтримувати системні зв'язки з американськими політиками, незалежними експертами, медіа та громадськими організаціями, не зосереджуючи всю комунікацію на одній політичній фігурі.
Водночас реакція окремих сенаторів не гарантує зміни політики Білого дому. Тому ефективність дипломатії потрібно оцінювати не за кількістю позитивних заяв, а за тим, чи сприяє вона конкретним результатам: збереженню підтримки, ухваленню рішень, продовженню співпраці та посиленню міжнародного тиску на Росію.
Як скористатися кризою: від реакції до стратегічних дій
Загострення відносин зі США може стати для України приводом переглянути модель міжнародної комунікації. Йдеться не про протистояння Вашингтону, а про зменшення залежності від ситуативних політичних рішень і зміцнення міжнародної підтримки.
Передусім варто посилити регіональний підхід до публічної дипломатії. У США – працювати з представниками обох партій, місцевими громадами, університетами, аналітичними центрами та медіа. У Європі – підтримувати координацію з урядами й суспільствами держав-партнерів.
Учасники шостого саміту Європейської політичної спільноти, який відбувся 16 травня 2025 року в місті Тирана, Албанія. Фото: Офіс Президента України
Другий напрям – конкретизація повідомлень. Україні важливо пояснювати не лише потребу в допомозі, а й те, чому її підтримка має стратегічне значення для партнерів: для міжнародної безпеки, економічної стабільності та дотримання міжнародного права.
Третій напрям – координація державної та народної дипломатії. Дипломатичні установи, діаспора, громадські організації, експертні центри й культурні інституції мають діяти узгоджено, зберігаючи відкритість і самостійність.
Четвертий напрям – оцінювання результатів. Ефективність публічної дипломатії варто визначати не лише за кількістю публікацій і заходів, а й за змінами у ставленні іноземних аудиторій, появою нових партнерств та готовністю підтримувати українські інтереси.
Нарешті, Україні важливо розвивати відносини з партнерами за межами США. Це не означає відмову від співпраці з Вашингтоном, але ширша мережа міжнародних зв'язків допоможе зменшити залежність від окремих політичних криз і підтримувати сталість міжнародної підтримки.
.jpg)
Зустріч Володимира Зеленського з двопартійною делегацією Сенату США. Фото: Офіс Президента України
Що має змінитися в реалізації Стратегії публічної дипломатії
Оновлена Стратегія публічної дипломатії на 2026-2030 роки створює рамку для довгострокової роботи, але її ефективність залежатиме від практичного наповнення.
У нинішніх умовах важливо, щоб реалізація документа передбачала щонайменше три взаємопов'язані компоненти: постійний моніторинг міжнародних настроїв, оперативну реакцію на політичні кризи та довгострокову роботу з іноземними суспільствами.
Для американського напряму це означає регулярне дослідження ставлення різних груп громадян до України, аналіз аргументів прихильників і критиків подальшої підтримки, а також оцінювання того, які повідомлення допомагають пояснювати українські інтереси. Для європейського напряму – посилення координації між державними інституціями, громадськими організаціями та українськими громадами за кордоном.
Окремої уваги потребує взаємодія з медіа та експертним середовищем. Публічна дипломатія має не лише спростовувати російські наративи, а й пропонувати змістовну альтернативу: перевірені дані, доступ до українських експертів, пояснення складних політичних процесів і свідчення людей, які безпосередньо стикаються з наслідками війни.
Виступ заступника голови Представництва ЄС в Україні Ремі Дюфло перед представниками медіаспільноти в Медіацентрі Україна — Укрінформ. Фото: Європейська служба зовнішніх зв'язків (EEAS)
При цьому важливо не підміняти стратегічні комунікації пропагандою. Україна має дотримуватися стандартів достовірності, визнавати невизначеність там, де немає підтверджених фактів, і відрізняти офіційну позицію від оцінок аналітиків. Саме послідовність і довіра можуть стати довгостроковою перевагою в міжнародному інформаційному середовищі.
Висновки: міжнародна підтримка має спиратися не на одну домовленість, а на систему відносин
Криза у відносинах між Києвом і Вашингтоном продемонструвала, що міжнародна підтримка України залежить не лише від офіційних домовленостей, а й від внутрішньої політики держав-партнерів, економічних інтересів та суспільних настроїв. Домовленості адміністрації Трампа щодо російського дизеля, дискусії про санкції та занепокоєння щодо військової й розвідувальної співпраці показали вразливість моделі, за якої критично важливі рішення залежать від обмеженого кола політичних акторів.
Водночас реакція американських сенаторів і підтримка України з боку європейських партнерів свідчать, що дипломатичний простір залишається відкритим для подальшої роботи. Україна має можливість використовувати ці зв'язки для збереження міжнародної коаліції, але для цього необхідно діяти системно.
Стратегія публічної дипломатії України на 2026-2030 роки вже представлена, однак її довгострокові результати ще належить оцінити. Ключовим критерієм успіху стане не кількість комунікаційних заходів, а здатність перетворювати міжнародну увагу на сталі партнерства, суспільну підтримку та конкретні рішення на користь України.
Народна дипломатія в цьому процесі не замінює державну, а посилює її. Українські громади, експерти, журналісти, культурні інституції та громадські організації можуть підтримувати діалог із суспільствами інших країн навіть тоді, коли офіційні відносини переживають кризу.
Фото: Vogue Ukraine
Головний висновок полягає в тому, що Україна має перейти від реагування на окремі політичні рішення до побудови стійкої системи міжнародної підтримки. Її основою повинні бути не лише контакти з урядами, а й довіра суспільств, широка мережа партнерств і послідовне пояснення того, чому незалежність України та справедливий мир відповідають інтересам міжнародної спільноти.
