Переговори попри глухий кут: про що насправді домовляються Україна, Росія та США – Марія Золкіна

Між Україною, Росією та Сполученими Штатами триває вже не перший раунд складних консультацій із різною географією, форматами та інтенсивністю. Публічно сторони говорять про «прогрес» і «складні питання», однак у центрі дискусії незмінно залишається територіальне питання – передусім доля Донецької області, яку контролюють Сили оборони України. Чи є сенс у переговорах, якщо політичне рішення впирається у принципово неприйнятні для України умови? Яку тактику обрала українська сторона?  На який формат участі  готові піти США?  В інтерв’ю телеканалу ICTV політична аналітикиня Марія Золкіна,  голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, докладно пояснила (з 06:48:50 хв.) логіку  процесу переговорів. 

Попри загальне враження політичного торгу, значна частина роботи, за словами Золкіної, ведеться у суто військовому вимірі. Йдеться насамперед про Донецьку область і чинну лінію фронту.

«Велика робота, насправді, ведеться по питанню Донецької області, по питанню лінії фронту – і не лише там, а й в інших областях, де вона проходить. Це видно навіть по складу делегацій, де з усіх сторін, і особливо з української, є люди, які мають досвід і повноваження говорити про військові перспективи режиму припинення вогню», – каже Марія Золкіна.

Це, наголошує аналітикиня, непублічна частина переговорів, у якій мінімум деталей. Відомо лише, що Росія наполягає на виході українських сил із тієї частини Донецької області, яку нині контролюють Сили оборони. Україна ж стоїть на іншій позиції – припинення вогню можливе вздовж чинної лінії розмежування. США розглядають це умовно-територіальне питання переважно в політичному контексті, який у низці аспектів ближчий до російського підходу.

«Україна обговорює заморозку бойових дій у чіткому технологічному, військовому контексті: чи може це бути дотримано, як це може бути верифіковано. Якщо ми на щось погоджуємося – то з точки зору оборонної спроможності, а не політичних декларацій», – зазначила вона.

Таким чином, територіальне питання не зникає, але переводиться у площину технічної реалізації – і саме тут Україна намагається втримати ініціативу, акцентує Марія Золкіна.

За її словами, у тактиці Києва проглядають  три ключові моменти.

По-перше, технократизація процесу. Росія, каже аналітикиня, сподівалася, що Україна відмовиться від переговорів через принципову неприйнятність територіальних поступок. Натомість Київ обрав іншу лінію.

«Одна з мотивацій України – максимально технічними і технократичними робити переговори там, де Росія сподівається на політичний ефект», – пояснила Марія Золкіна.

За її оцінкою, частково це спрацювало: черговий «бліцкріг» із великим пакетом умов не дав результату, а процес перейшов у стадію технічних консультацій. Україна не погоджується автоматично на всі російські вимоги, а переводить розмову в більш предметну, технічну площину.

«Технічне обговорення питань, які потребують політичного рішення, дозволило Україні принаймні уповільнити темп тиску. У ситуації, коли частина американської адміністрації демонструє більш лояльне ставлення до російських аргументів, така тактика вже є проміжною дипломатичною історією успіху», – вважає аналітикиня.

Другий момент – синхронізація з європейськими партнерами.

«Нам вдалося трохи посунути дискусію в європейському колі. Якщо буде встановлений режим припинення вогню, вони готові в тій чи іншій формі гарантувати безпеку на морі, в повітрі і на суші», – зазначила Марія Золкіна.

Найбільш чутливим питанням залишається участь Сполучених Штатів.

«Сполучені Штати не готові надавати Україні гарантії по типу п’ятої статті НАТО. І я не бачу жодних натяків, що військова компонента будь-якої міжнародної місії включатиме американських військових», – наголосила вона.

За словами Марії Золкіної, США не розглядають сценарій прямої участі свого контингенту – ані в Україні, ані в Східній Європі. Про це свідчить загальна логіка зовнішньої політики Дональда Трампа. Їхня роль радше зводиться до технологічної та розвідувальної підтримки.

«Єдине, до чого Сполучені Штати реально долучені в плані безпеки – це обговорення того, як допомогти контролювати лінію фронту у разі припинення вогню. І я не зовсім погоджуюся з ефективністю тієї системи, яку вони пропонують: супутники, дрони, інші високотехнологічні засоби спостереження. Це техніка, а не люди», – пояснила Марія Золкіна.

Водночас ця дискусія триває і розвивається доволі швидко. За словами експертки, це також результат того, що Україна і Європа не погоджуються просто на велику політичну угоду, а намагаються детально розібрати механізми її реалізації. У цьому процесі Сполучені Штати також окреслюють, який внесок готові зробити в межах обговорюваної моделі.

«Допомога США в межах обговорюваного плану передбачена, однак її формат суттєво відрізняється від очікувань частини союзників. Йдеться не про військовий контингент чи пряме вогневе ураження російських цілей, а про підтримку іншого рівня», – ще раз пояснила Марія Золкіна.

Сам план реагування, додає вона, поки що перебуває на стадії обговорення і не матиме юридично зобов’язального характеру. Формулювання в робочих документах залишаються розмитими – як щодо механізмів відповіді, так і щодо критеріїв порушення режиму припинення вогню. За відсутності чітких визначень це може ускладнити практичну реалізацію домовленостей навіть у разі очевидних порушень з боку Росії.