Отримати бажане ми можемо лише тоді, коли принципово стоятимемо на своєму – Марія Золкіна про взаємодію з Вашингтоном
Марія Золкіна, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, в інтерв'ю ICTV поділилася думками (з 05:16:34 хв.) про те, що Україні варто робити для налагодження відносин зі США, коли країни по-різному бачать завершення війни: Україна прагне справедливого миру, а Вашингтон – зупинки вогню будь-якою ціною.
– Чи є точки дотику між Україною та США, які можуть стати основою для відновлення діалогу?
– Попри те, що дипломатія – це мистецтво домовлятися, парадокс нашої ситуації полягає в тому, що отримати бажане ми можемо лише тоді, коли принципово стоятимемо на своєму в кількох ключових питаннях. Можливо, окрім донесення нашої позиції до адміністрації Трампа – щодо територіальної цілісності України, необхідності гарантій безпеки та продовження підтримки України у війні, – важливо пояснити, що те, що Трамп пропонує Україні фактично відмовитися від повернення окупованих територій, членства в НАТО та реальних гарантій безпеки – не наблизить його до мети, яку він ставить перед собою: відірвати Росію від впливу Китаю
Про формат і тональність цих меседжів можна дебатувати і радити українській владі бути десь більш принциповою, десь, навпаки, більш толерантною і дипломатичною, але ми не маємо відступати від принципових позицій. Адже зараз ми бачимо цілеспрямований тиск Вашингтона на Україну, який виглядає як дипломатичний бліцкриг, щоб змусити Україну погодитися з відступом від того, на чому Україна принципово і небезпідставно стоїть не перший рік.
– Тобто Трампу потрібна швидка перемога, яку він зможе продемонструвати американцям у перші 100 днів свого президентства? Чи справді він залежить від громадської думки в США?
– Частково так, тому нам потрібно, по-переше, працювати не лише з його адміністрацією, а й із суспільними настроями в Америці: серед громад, штатів, неурядових організацій, медіа. Показово, що як ліберальні, так і консервативні медіа в США майже однаково висвітлювали зустріч Трампа і Зеленського, без суттєвої поляризації. Можна знайти можливості впливати на те, як в самих Сполучених Штатах висвітлюється позиція Трампа щодо України та Росії – чи робить вона Америку сильнішою, чи, навпаки, може призвести до катастрофічних наслідків.
По-друге, треба працювати з європейськими партнерами, які оглядаються на Вашингтон і очікують, що він підтримає будь-яку ідею і дасть гарантії тим гарантіям, які ці країни мають пообіцяти Україні. Наприклад, якщо Велика Британія чи Франція нададуть військовий контингент Україні, вони очікуватимуть на гарантії з боку США у разі загрози. Хоча це постійне озирання на Вашингтон не таке визначальне, як минулого року, все ж у Європі розуміють, що поразка України матиме серйозні наслідки для всього регіону. Тому нам потрібно посилювати співпрацю з ЄС, щоб вони, у свою чергу, шукали вплив на Вашингтон.
Третій важливий момент – продемонструвати, що незгода на поступки Росії – це не лише позиція президента Зеленського чи Офісу президента, а позиція всього українського суспільства. Якщо стане зрозуміло, що в Україні є внутрішній фактор, який не дозволить жодному українському президенту в найближчі 5–7 років говорити про поступки Росії, то звинувачувати особисто Зеленського не буде сенсу. Адже Трампу зараз потрібно когось звинуватити в тому, що він не досяг миру за 24 години чи за місяць. І цим винним намагаються зробити Україну в особі президента Зеленського. Але вони не розуміють, що президент Зеленський, по-перше, має свою позицію, а по-друге, він орієнтується на те, що відбувається в країні, і не зможе «продати» поразку як перемогу у війні і як мир.
– Ви згадали, що одна з цілей Трампа – відірвати Росію від Китаю. А як на це реагує сам Пекін?
– Пекін зайняв вичікувальну позицію. Вони не просувають активно свій «мирний план» чи «план врегулювання української кризи», тому що ситуація для них розвивається прогнозовано: їхній партнер – Росія – може досягти своїх цілей, яких прагнула військовим шляхом, завдяки успішному дипломатичному зближенню між Вашингтоном і Москвою.
Однак Китай точно не задоволений тим, що Європа і Україна фактично усунуті з процесу. План Китаю полягав у тому, щоб сісти за стіл переговорів, де були б присутні не тільки Росія, Україна і США, а й Європа. Тому що Китай планує використати кейс України як актора, як ініціатора певних змін в архітектурі безпеки в Європі – запропонувати гроші на відбудову, а можливо, навіть миротворчу місію в Україні. Саме тому Пекін намагатиметься змінити конфігурацію переговорів, щоб вони не обмежувалися лише діалогом між США та Росією.
