Нереалізований потенціал державного фінансування партій

Згідно з останнім опитуванням Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, проведеним спільно з Центром Разумкова у червні цього року, лише 10% громадян підтримують надання бюджетних коштів партіям, які подолали певний бар’єр на останніх виборах. Характерно, що в серпні минулого року – до того, як шість парламентських партій почали отримувати державне фінансування – схвалювали таку ідею навіть дещо більше українців – 16%. Своє негативне ставлення до державного фінансування у серпні 2016 р. висловили 75%, у червні 2017 – вже 81%.

Критична непопулярність державного фінансування партій в українському суспільстві має кілька пояснень. По-перше, українці не розуміють, чому кошти платників податків мають йти на утримання партій, рівень довіри до яких мізерний: протягом останніх років він тримається на рівні близько 10%. У цьому контексті Україна – не виняток, адже надання партіям фінансової допомоги з бюджету не знаходить суспільної підтримки практично в жодній країні, де існує така законодавча практика.
Насправді державне фінансування партій має цілком благородні мотиви. З одного боку, воно покликано обмежити вплив олігархічних грошей на функціонування партій, дозволивши політичним силам не продавати свої послуги “товстим гаманцям”.

Очевидно, що таку мету можна досягнути, якщо працюватимуть ефективні обмеження на приватні внески на користь партій. Сьогодні закон такі обмеження передбачає, однак вони надто ліберальні: приватна особа може протягом року пожертвувати партії більше мільйона гривень, а компанія – близько двох з половиною мільйонів. Контроль за цими обмеженнями також не надто ефективний, зважаючи на обмежений потенціал Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), яке має слідкувати за дотриманням закону в цій сфері.

З іншого боку, державне фінансування партій має вирівняти умови політичної конкуренції та стимулювати розвиток малих і нових партій. На жаль, на реалізацію цього завдання українці зможуть розраховувати як мінімум після наступних парламентських виборів. До того часу лише великі партії, що здобули 5% на виборах 2014 р., отримуватимуть підтримку з бюджету. З наступних виборів бар’єр знизиться до 2%, що може покращити шанси менших партій скласти конкуренцію великим політичним силам.

По-друге, самі парламентські партії поки не дають громадянам підстав для позитивних оцінок ідеї державного фінансування. Перші два транші бюджетних коштів деякі політичні сили, зокрема “Народний фронт”, Радикальна партіям Олега Ляшка і “Самопоміч”, наприкінці 2016 р. витратили переважно на політичну рекламу, чим викликали обурення багатьох громадських організацій. Критика дала свій результат, і вже протягом перших місяців цього року парламентські партії значно зменшили свої офіційні витрати на рекламу в ЗМІ. Однак сторонній спостерігач і досі не побачить у звітах парламентських партій практично ніяких витрат на суспільно значущі заходи, як-то зустрічі з виборцями, навчання громадян, участь у вирішенні проблем місцевого значення тощо.

Більше того, громадяни переважно не знають, на що йдуть бюджетні кошти, передані партіям. Фінансові звіти партій доступні лише у громіздкому та малозрозумілому форматі на сайті НАЗК, а самі партії не поспішають пояснювати власним виборцям, куди вони витрачають державні гроші. Наприкінці 2016 р. позитивний прецедент створила “Самопоміч”, оприлюднивши на власному сайті зручну інфографіку про витрачання державних коштів, однак після того припинила цю практику. НАЗК, у свою чергу, так само не бачить необхідності в тому, щоби роз’яснювати громадянам, як партії витрачають державні кошти. Антикорупційний орган бере участь у розробці електронної форми звітування, що має зробити партійні звіти простішими і зрозумілішими, але перспективи та строки цього процесу поки невідомі.

Очевидно, що ще зовсім зарано ставити хрест на ідеї державного фінансування партій в Україні. Однак без суттєвих коректив до законодавства та зміни поведінки партій і державного контролюючого органу бюджетна підтримка партій ризикує остаточно дискредитувати себе в очах громадян і стати жертвою популістично налаштованих політиків.

Оригінал: Український інтерес