Неприхована загроза. Що не так з новим генпрокурором

Аналітика
Перегляди: 761
30 березня 2020
Петро Бурковський

політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва

Оригінал статті - на Новом времени

Коли генпрокурор запрошує «жити за законом» і закликає «не боятися», решті громадян дуже скоро доведеться нікому з правоохоронців не вірити і нічого в них не просити

Тепер зрозуміло: коли Володимир Зеленський у телефонній розмові з Дональдом Трампом назвав його «великим вчителем для всіх нас», він не лестив.

Виявляється, що Зеленському, як і Трампу, потрібен абсолютно керований генпрокурор, людина, яка готова беззастережно виконувати команди. Ірина Венедіктова — саме з такого тіста.

Ще у лютому вона заявляла, що перейшла у Державне бюро розслідувань, щоб «закласти фундамент для роботи справжнього правоохоронного органу». І говорила про готовність «віддати рік, два, три роботі тут». Тоді ж Венедіктова зізналася, що це легше, ніж працювати в прокуратурі чи судах, де «система сильно вкорінилась».

Невже тепер і проти Володимира Зеленського відкриють справу за службову недбалість?

Така позиція Венедіктової щодо судів та прокуратури дуже нагадує сюжет езопівської байки про лисицю і виноград. Тим паче, що не так давно вона претендувала на посаду судді касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, але не пройшла конкурс — отримала менший, ніж мінімально допустимий бал за результатами іспиту.

Такі люди, зі значними амбіціями і браком сил для їх втілення, можуть стати легкою здобиччю для кожного, хто дасть їм бажане. Ось тільки обмін послугами в ситуації Венедіктової відбуватиметься за рахунок громадян, які сподіватимуться на безпристрасне правосуддя. Промовистий факт: якщо Рябошапка не боявся вголос розмірковувати про необхідність розслідування відомостей про причетність чільних депутатів від «Слуги народу» до незаконного керування прокурорами, то Венедіктова вдавала, що цих фактів взагалі немає.

Тому не дивно, що не минуло й місяця після згаданого інтерв'ю, як Венедіктовій допомогли скласти, можливо, найголовніший іспит у своєму житті. 17 березня за мінімальної підтримки своєї рідної фракції вона стала першою жінкою-генпрокурором України. До слова, депутат Медяник голосував «за».

Якщо вірити стенограмі, під час пленарного засідання Ірина Венедіктова запевнила, що прийматиме максимально швидкі законні рішення, відповідаючи на питання депутата Дубінського про справи проти Петра Порошенка. Втім, не наважившись у цьому контексті згадати колишніх власників Приватбанку.

За п’ять хвилин генпрокурор пообіцяла, що «там, де було воровство, крадіжка нашого народу і нашої держави, будуть справедливі обвинувальні вироки, які, я думаю, знайдуть своє підтвердження і ляжуть в основу судовим вирокам». Можливо, від хвилювання Венедіктова сплутала поняття справедливості та обґрунтованості, а в силу свого упередженого ставлення до судів не подумала, що в основі судових рішень має бути закон і об'єктивна оцінка доказів сторін, а не позиція звинувачення.

Однак події кількох наступних днів показали, що нова генпрокурор не хвилювалася і нічого не плутала, а лише транслювала задані їй зверху установки.

По-перше, надзвичайно оперативно було порушено кримінальне провадження за фактом можливої службової недбалості посадових осіб Кабінету Міністрів України у підготовці країни до епідемії коронавірусу. І хоча адвокати вже вказали на низку недолугостей, проблема в іншому.

На наших очах відбувається спроба призначення «офірних цапів» за цілковитої згоди та догідливості прокуратури, яка водночас не добачає багатьох фактів розвалу системи МОЗ заради меркантильних інтересів людей, що досі лишаються радниками президента України з питань охорони здоров’я і контролюють законотворчий процес у цій сфері. Коли про ці загрози восени 2019 року відкрито говорили працівники міністерства, депутати і цілий голова Національної служби здоров’я України, керівництво країни їх проігнорувало.

Невже тепер і проти Володимира Зеленського відкриють справу за службову недбалість? Чи йому не треба боятися і далі жити за законом?

По-друге, попри обіцянку боротися з корупцією в прокуратурі Венедіктова демонстративно зверхньо відреагувала на закид про нібито незадекларований коштовний годинник. На тлі скандалів про безпідставні статки прокурорів із САП, військової прокуратури, забудькуватості дніпропетровських прокурорів задекларувати мільйонний «сонячний бізнес» це виглядає як публічна індульгенція усім підлеглим. До того ж, «оздоблена» обіцянкою повернути прокурорські мундири, прокурорські класні чини та пов’язані з ними привілеї.

З огляду на це все, на думку спадають рядки Лермонтова про «мундиры голубые» і «преданный народ». Якщо так піде і далі, то заклик Венедіктової не боятися і справді жити за законом — це лише прелюдія до повернення в «страну рабов, страну господ».

Та для громадян, в яких подібно до Віктора Гандзюка сама думка про повернення назад після стількох зусиль і втрат викликає відчуття шоку і сорому, це ще один сигнал до об'єднання проти спільної і вже неприхованої загрози.