Події
Перегляди: 1747
24 грудня 2018

Надія й тривога: соціологи діагностували стан українського суспільства

Українці оцінюють своє життя як важке. Вони переважно зневірені в можливості впливати на владу, водночас  не збираються виходити на протести. Надія й тривога  –  почуття, які висловлюють люди  щодо майбутнього України. Такі  дані оприлюднив Інститут соціології НАН України під час публічної дискусії  «Моніторинг’2018: основні тенденції змін громадської думки», яка відбулась 21 грудня 2018 р.

 Моніторинг соціальних змін – унікальне  дослідження громадської думки, яке Інститут соціології проводить, починаючи з 1994 року, каже старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна.

«Щороку за єдиною методикою  громадянам ставлять ті самі запитання – які ми, як себе ідентифікуємо, як оцінюємо своє життя і ситуацію у суспільстві, кому довіряємо та на що сподіваємося, як ми змінюємося і чи змінюємося взагалі?  Це дає змогу побачити динаміку громадської думки, виявити суперечності та проблеми розвитку суспільства, адже й рушієм, і гальмом перетворень є насамперед люди», –  пояснює мету дослідження соціолог.

Про тенденції у політичному житті суспільства, що  їх вимірює Моніторинг Інститут соціології, розповів завідувач відділу соціологічно-політичних процесів Інституту соціології НАН України Олександр Вишняк.

«В оцінці політичної ситуації загалом виокремлюється 2014-й  рік – рік Революції та початку війни на Донбасі, коли більше половини громадян вважали політичну ситуацію в країні критичною, вибухонебезпечною, ще 41% – напруженою  і тільки 2% – благополучною чи спокійною.  Починаючи з 2015 року, ситуація почала поступово стабілізуватися. І хоча в нинішньому році оцінки ще не зрівнялися з 2013-м, дореволюційним і довоєнним роком, але вони вже суттєво наблизилися до них і, скоріше за все,  в 2019 році ситуація повернеться до тієї, яка була характерна для мирних років», – прогнозує соціолог.

Щодо ідеологічних преференцій, то політика декомунізації, яку за останні пʼять років проводили Президент Порошенко, Верховна Рада України та уряди  Яценюка і Гройсмана,  привела до  суттєвого падіння комуністичної ідентифікації громадян, каже соціолог.

Фактично вона опустилася до рівня 3% і уже є маргінальною,  значно  поступившись таким орієнтаціям,  як національно-демократична, соціал-демократична і соціалістична.  Причому останні дві  залишаються стабільними.

«Тенденція така – комуністи  «падають», але інші політико-ідеологічні орієнтації суттєво не зростають. Натомість помітно росте деідеологізація громадян», – наголосив Олександр Вишняк.

Що стосується довіри до державних та політичних інститутів України, то тут тенденції ті самі, що  й в усі попередні роки незалежності держави, каже Олександр Вишняк.

«Довіра до президента та Верховної Ради завжди була найвищою у першому році після їх обрання, а після цього з кожним роком рівень довіри суттєво знижувався. У Леоніда Кучми в 2000 році було 27%, а у 2004-му – 15%. Коли президентом став Віктор Ющенко,  то  2005 року йому довіряло 49% громадян – найвищий рейтинг довіри з усіх президентів, а у 2009 році – вже 23%. Так було, коли обрали Віктора Януковича,    найвищий у 2010 році –  31% населення, а в 2013 році  – лише 10%. І так само в Петра Порошенка – у 2014 році його рейтинг довіри становив 34%, а наразі – 8%», – розтлумачив експерт.

 

Рівень довіри до Кабінету міністрів України зменшувався так само, тільки трохи повільнішими темпами. Люди більше довіряють уряду не після його обрання, а у часи революцій (2004 та 2014 роки), але після цього рівень довіри все одно падає. Олександр Вишняк зазначив, що за останні п’ять років найвищій рівень довіри населення до Кабміну був у 2014 році до уряду  Арсенія Яценюк (17,2%), в часи  складної  військово-політичної ситуації в країні. А не  в 2016-му, коли обрали нового прем’єра і сформували новий уряд. 

Щодо довіри до парламенту, то тільки двічі він був суттєво високий  за останніх 20 років – у  2005-му та  2014-му роках  – обидва рази  після революцій. А не тоді коли обирався новий парламент.

 За результатами опитування, довіра до політичних партій, прокуратури та судів до і після 2013 року перебувала весь час на стабільно дуже низькому рівні – цим інституціям довіряли 5–7%. Тричі  за період 2015–2017 років зростала довіра до поліції (з 6,5% до 22,8%).  Але і це зростання  виявилось тимчасовим, бо в 2018 році рівень довіри знову суттєво знизився – до 12,5%.

Єдиний орган державної влади, до якого за останні пʼять років дуже зросла довіра, це армія, яка тримає фронт на Донбасі. Цій інституції наразі довіряють 43% українців, а у 2013 році – лише 21%. Стабільний та відносно високий рівень довіри протягом 2013–2018 років спостерігається і до місцевих органів влади, нинішнього року він становить 18,4%.

Своєю чергою, Віктор Степаненко, головний науковий співробітник Інституту соціології НАНУ, зазначив, що    одне із завдань, яке стояло після Революції гідності – зробити системні зміни в країні, до кінця виконати не  вдалося.

Самt це й засвідчують низькі оцінки демократичних інститутів  у країні.  Він пояснив,  що   розчарування стосується  лиш  якості  демократичних інститутів, які працюють в Україні, а не  загалом демократії як  політичної системи.  Адже 2/3  українців  відповідають, що  демократія  є  найкращим суспільним устроєм для будь-якої держав.

«А на тлі сталого незадоволення якістю демократичних інститутів у все ще переважно патерналістському суспільстві посилюються спокуси авторитарних настроїв та «сильної руки» як альтернативи демократії, – веде далі Віктор Степаненко. –  60,5% населення тією чи іншою мірою погоджуються з твердженням, що «для нормального розвитку країнi потрiбна «сильна рука», а не розмови про демократію».

Ще  одним фактором незадоволеності  є показники слабкої  й невиразної  власної відповідальності за  стан справ в країні, каже соціолог.

«Люди розчаровані якістю політичних інститутів,  а з іншого боку, вони доволі  поганенько погоджуються визнавати свою відповідальність за стан справ в країні. В 2013 році  67% відповіли, що не несуть ніякої відповідальності, а з 2015 року,  за  рахунок 30% людей, які визнають, що вони  несуть хоча б  часткову відповідальність,  цей показник трохи знизився», – пояснює Віктор Степаненко.

Найприкріше, відзначає експерт громадської думки, що громадяни відмовляються визнавати логічний ланцюжок залежності результату від свого вибору, відповідати за нього.

«Відголосували і забули, а  деякі навіть не можуть пригадати, за кого проголосували, – наводить парадокси громадської несумлінності соціолог. –  53% вважають, що не несуть особистої відповідальності за те, хто є президентом країни. У регіональному розрізі найбільш відповідальним є  Захід, тоді як   респонденти Донбасу  повністю відчувають свою виключність із цього процесу. 71% тут зізнається, що не несе жодної  відповідальності за вибір президента».

Але все ж цей рік відзначився  й певними зрушеннями, які  проявилися  в громадянському активізмі,  хвилі волонтерства,  в зростанні довіри до громадських організацій та  інституту волонтерства як такого, каже соціолог.

«Волонтереи  нині – серед лідерів громадської думки!», – наголосив  Віктор Степаненко.

Не менш цікаві й показники, повʼязані з самооцінкою громадян свого здоровʼя, які досліджуються Інститутом соціології  з 1992 року.

Олена Злобіна,  завідувачка відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України, відзначила, що   нарешті вперше у  2018 році українці повернулися в 1992-й, досягши середнього балу самооцінки здоров'я  у 3,1 за 5-бальною шкалою.

«Жодного разу за всі ці роки від 1992 року такої  самооцінки не було,  – каже соціолог. – І на перший погляд здається, що   відбуваються зрушення. Але якщо перевести це питання  в європейський контекст, де з 2012 року діє європейська стратегія  здоровʼя, до якої приєналися всі європейські країни ВООЗ і  Україна зокрема,  то порівняно з країнами Європи,  у нас превалює оцінка «задовільно»,  тоді як  європейці почувають себе «добре».

Олена Злобіна також зауважила – попри те, що  субʼєктивна оцінка зростає,   оцінка більш обʼєктиних речей, як то «скільки хворий перебував на лікарняному» чи «скільки днів  хворів» –  залишається незміною, а оцінка медичного обслуговування узагалі погіршується.

«І  якщо взяти  людей, які реально хворіли, то в них оцінка медичного обслуговування як такого, що погіршилося, на 20% вища, ніж за вибіркою загалом. Більше 60% із них  не задоволені медичним обслуговуванням», – наводить невтішні цифри соціолог.

І все ж позитиви є!  «Вишенькою на торті», як сама висловилася Ірина Бекешкіна,   можуть слугувати самопочуття українців у суспільстві, які стають дедалі  сприятливішими.

Це зафіксував Інтегральний Індекс Соціального Самопочуття (ІІСС-20), який 2018 року вперше перетнув позначку умовного нуля - 40 балів.

«В Інституті соціології є Інтегральний Індекс Соціального Самопочуття – комплексний показник, який вимірюється на основі 20 параметрів, що стосуються задоволення як матеріальних, так і соціальних потреб людей. Діапазон шкали соціального самопочуття – від 20 до 60 балів; де 40 балів – середнє значення шкали (умовний нуль), який свідчить про рівновагу позитивних і негативних оцінок. Якщо ми подивимося на графік, то побачимо, що попри всі проблеми, які є в нашому суспільстві, індекс поступово підвищується, і в цьому році ми досягли 40,7 бала. Тобто ми вийшли нарешті на цей показник», – сказала Ірина Бекешкіна.

За її словами, щодо кожного з 20-ти питань за самооцінками респондентів «у нас усе потроху ставало краще».


«Якщо торік медичної допомоги не вистачало 53% громадян, то зараз таких 45% – це теж багато, але вже менше. Людям не вистачало можливості повноцінно проводити відпустку: в 2017 році не вистачало 72%, зараз їх 54% – це теж багато, але маємо реальне покращення. Повноцінного дозвілля минулого року не вистачало 49%, зараз 44%. Не вистачало можливості харчуватися відповідно до своїх смаків: в 2017 році 52%, зараз - 43%. Модного та красивого одягу торік не вистачало 35%, зараз - 29%. Тобто по всіх параметрах поступово йде поліпшення. Я би сказала: ми повземо потихеньку, але в правильному напрямку», – наголосила соціолог.

Вона додала: щодо матеріального стану ми розуміємо, що все погано, але, за даними соціологічного опитування, порівняно з минулим роком дохід на одного члена сім'ї (це і пенсії, і стипендії, і зарплати) зріс на 800 гривень. Тих, кому не вистачає на харчі, торік було 4%, зараз 3%. Таких, кому вистачає лише на продукти харчування, торік було 42%, в цьому – 32%.

«Щодо зростання. Тих, кому загалом вистачає на прожиття, в 2017 році було 32%, зараз 40%. Кому вистачає на все необхідне, але їм не до заощаджень, у 2017 році було 11%, зараз - 18%. Тобто, з одного боку, люди незадоволені, тому що вони очікували більшого, і ці очікування не справджуються, але зростання очевидне, зміни на краще є», - зазначила Ірина Бекешкіна.

Водночас вона наголосила: надзвичайно важливо те, що серед почуттів, які відчувають громадяни, коли думають про майбутнє України, домінуючою залишається надія - так відповіли 43% опитаних.

Загальнонаціональне опитування населення України проводилося на замовлення Інституту соціології НАН України 13-29 вересня 2018 р. за квотною вибіркою, репрезентативною за параметрами регіону, типу населених пунктів, статі та віку. Польовий етап дослідження здійснював Благодійний фонд "Інтелектуальна перспектива". Усього було опитано 1800 респондентів в усіх регіонах України, за винятком АР Крим та окупованих територій Донецької та Луганської областей.

За матеріалами «Демініціатив» та УКРІНФОРМ


Публічна дискусія «Моніторинг’2018: основні тенденції змін громадської думки» проводилась Інститутом соціології НАН України та Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалів заходу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Top