Лоскуткова ковдра переформатування уряду. Що приховує виворіт Марія Золкіна

Колонку опубліковано на сайті NV.  Оригінал – Facebook-сторінка авторки

Чергове велике переформатування українського уряду — це такий цікавий політичний витвір, який, як лоскуткова ковдра, поєднує щось нове, щось старе, лицьову сторону, яку всім показують, і виворіт

З нового — так це пояснення, надане президентом Зеленським про нові актуальні пріоритети. І 90% цієї «нової політичної стратегії» стосуються зовнішньої політики (інтеграція до ЄС, китайський і близькосхідний напрямки, вирішення проблем у відносинах із Польщею та Угорщиною, а також оборона, але теж у зв’язку із зовнішньою політикою, та сама Коаліція протибалістичної оборони).

Зі старого — так це спосіб, у який здійснюється це переформатування. Не у логіці парламентської (і лише потім через слеш — президентської) республіки, а в рамках президентськоцентричної логіки. Коли парламентська більшість не була і не є джерелом цих змін, а народні депутати збирають голоси для звільнення і призначення. Нехтування хоча би заради формальності процедурою, якої не важко дотриматися, маючи Слугу народу та прямий вплив на неї — сигнал поганий, а може вже й діагноз. Такою ж «старою» і знайомою є нестача людей у команді, які, одночасно, були б лояльними, хоч частково професійними і мали б мінімальні політичні амбіції поза межами своїх посад.

Офіційне пояснення (та сама лицьова сторона процесу) — це всі згадані вище пріоритети і необхідність, щоб новий уряд забезпечив їхнє виконання, а також підготував країну до наступної зими, яка, безумовно, буде бідою на тлі нестачі ракет PAC-3 для захисту від російської балістики.

Однак це офіційне пояснення має одну фундаментальну слабкість. Майже всі ті пріоритети у «новій політичній стратегії» потребували б змін у сфері зовнішньої політики, а не вимагали б повного переформатування уряду. Одне з іншим просто не в’яжеться навіть для проформи. 

Тому, так би мовити, прихована логіка цього кроку, той самий виворіт, безумовно існує і визначає весь процес. Цей «виворіт» може включати щось дуже конкретне, як-от логіку заміни посла України у США, або щось політично-абсурдне з експертної точки зору, але логічне, з точки зору президента — на кшталт «якщо будуть вибори», коли необхідно забезпечити певні результати, але в той же час не допустити, щоб міністри, такі як нинішній міністр оборони Михайло Федоров, набули занадто великої політичної ваги.

Нікуди не поділася логіка комунікаційних перемикачів уваги. Замість реагувати і діяти на кричущі проблеми — спробуй перенаправити громадську думку та увагу на щось інше. 
Однак, незалежно від того, у яких пропорціях змішані всі ці компоненти, нинішнє переформатування ситуацію на краще з точки зору ефективності процесів не змінить. Просто неможливо очікувати, що хтось досягне відчутних результатів, якщо перебуватиме на посаді, наприклад, шість місяців, буде тотально лояльним і звільнятиметься після розмови з президентом (і це в кращому випадку — розмови), який вже все вирішив.