Кому і яке діло до реформи охорони здоров’я? Тенденції громадської думки останніх років та поточні настрої українців

Аналітика
Перегляди: 510
22 серпня 2019

Петро Бурковський,
політичний аналітик
Фонду "Демократичні ініціативи"
імені Ілька Кучеріва

 

Спеціально для Української правди.Життя

 

11 серпня відбулася перша зустріч в.о. міністра охорони здоров’я Уляни Супрун з президентом України Володимиром Зеленським. Проте стриманість коментарів з обох боків не приховувала загальний контекст стосунків Зе!команди і команди Супрун.

Президент ще в якості кандидата-фаворита під час виборчої кампанії не шкодував слів, щоб критикувати рішення, які ухвалювалися командою Супрун.

Головним закидом Володимира Зеленського в бік змін у сфері охорони здоров’я було те, що "ні Верховна рада, ні президент, ні прем'єр-міністр не є акціонерами реформ" і що у людей ніхто не питав, якою має бути медична реформа.

Очільниця МОЗ теж не лишалася в боргу: відомство оперативно зреагувало на слова фаворита перегонів, застерігаючи Зеленського від "поширення фейків і дезінформації".

Згодом, вже після завершення виборчих баталій радники президента (Дмитро Разумков та Михайло Радуцький) були більш обережними в оцінках позитиву та негативу, зробленого у сфері охорони здоров’я протягом останніх трьох-чотирьох років. Але їхня риторика не лишала сумнівів: охорону здоров’я чекає і кадрове оновлення, і зміна політики.

Однак у відповідь, 21 серпня Супрун ще раз наголосила на тому, що новій команді бракує досвіду та розуміння реформи: "У багатьох нових обранців і в офісі президента немає розуміння, що відбувається в медичній сфері, бо вони бачать, що багато журналісти показують – і це не завжди позитив".

Зважаючи на важливість питання реформи охорони здоров’я та інформаційну боротьбу, яка розгортається навколо неї, ми вирішили проаналізувати настрої українців стосовно змін у сфері охорони здоров’я та з’ясувати, що найбільше турбує наших співгромадян і чи є у них бачення напрямку подальшого реформування вітчизняної медицини.

При цьому ми будемо спиратися на дані соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України, дослідження КМІС та власного опитування на тему медичної реформи, яке було проведене у червні цього року спільно з Центром Разумкова.

Загальна ситуація: чи є привід для оптимізму?

Дані багаторічного соціологічного моніторингу ІС НАНУ показують, що попри війну частка українців, які вважать свій стан здоров’я добрим, зростає, а частка тих, хто вважає свій стан поганим, – знижується.

Істотно поменшало тих, хто вважає, що їм не вистачає здоров’я (з 50% до 37%) та необхідної медичної допомоги (з 57% до 45%) та певному зниженні частки курців (з 29% до 25% тих, хто палить щоденно).

Як Ви загалом оцінюєте стан свого здоров'я?

Оцінка стану/Рік

2012

2014

2016

2018

Поганий

24.1

18.6

21.3

19.5

Задовільний

55.8

57.3

51.3

51.6

Добрий

22.8

27.1

30.8

32.5

Середній бал

2.9

3.0

3.0

3.1

Проте коли українців питають про характер змін у медичному обслуговуванні, кількість тих, хто вважає, що ситуація погіршується протягом останніх років, зросла з 41% до 45,5%.

Таким чином, можна стверджувати, що люди переважно не розглядають державну систему охорони здоров’я як важливий чинник покращення свого самопочуття.

Проте заради справедливості треба зазначити, що українці так само не вважають роботу поліції та судів за чинники захисту їхніх прав і законності, а великою мірою навпаки бачать у них загрозу для своїх інтересів. Про це красномовно свідчать низькі рейтинги довіри до цих інституцій.

Окрім того, треба враховувати й те, що на побутовому, щоденному рівні медичні заклади асоціюються у громадян із корупційними практиками чи простіше кажучи, "добровільними" поборами і необхідністю самостійно оплачувати і нібито "безкоштовні" ліки, і нібито "безкоштовні" послуги медперсоналу в лікарнях.

Зокрема, за даними Національного антикорупційного опитування, проведеного у липні-серпні 2018 року, 55% громадян назвали сферу отримання медичних послуг "дуже корумпованою" (медицина поступилася лише судам), а 53% респондентів  (з 42% опитаних, які визнали, що стикалися із проявами корупції особисто) заявили, що  стикалися з поборами під час отримання медичних послуг.

Водночас варто зазначити, що це дещо нижчі показники, ніж у 2015 році, тобто до початку змін у системі охорони здоров’я.

Дослідження "Індекс здоров’я. Україна", започатковане у 2016 році Міжнародним фондом "Відродження", Київським міжнародним інститутом соціології та Школою охорони здоров’я Національного університету "Києво-Могилянська академія", показує, що для українців не меншою проблемою, ніж побутова корупція, є висока вартість лікування.

Через це у 2018 році не змогли звернутися по амбулаторну медичну допомогу 17% опитаних, хоча у попередні роки висока вартість лікування була ще більшою проблемою: у 2017 році 23% українців не звернулися по допомогу через високу вартість лікування, у 2016 – 25%.

Та сама причина браку коштів на лікування ще гостріше відчувається у разі госпіталізації: у 2018 році 48% українців (серед тих, хто потрапив у лікарню) зазначили, що їм було неможливо або складно знайти кошти для того, щоб покрити всі витрати (формальні і неформальні), пов’язані з цим стаціонарним лікуванням.

Детальніше дані дослідження "Індекс здоров’я. Україна" читайте тут

Проте у 2018 році лише 9% (з тих, хто потребував госпіталізації) відмовилися від цього через високу вартість, тоді як у попередні роки таких було значно більше: у 2017 – 12% та у 2016 – 32%.

У цілому по Україні, 56% опитаних були задоволені медичною допомогою в стаціонарі.

Таким чином, дані різних опитувань підтверджують тезу, яку не втомлюються повторювати як прихильники, так і критики медичної реформи останніх років: вирішальне значення для успішності будь-яких реформаторських кроків матиме розвиток соціально-економічної ситуації в країні та зниження бідності серед громадян (і лікарів, і пацієнтів).

Якщо у наступні кілька років країна проживе без значних економічних потрясінь, а новий уряд усуватиме причини для поборів, виїзду кваліфікованих кадрів за кордон та неефективного використання коштів, передбачених для медзакладів, довіра громадян та стан громадського здоров’я теж будуть поступово поліпшуватися.

Політичне значення реформи охорони здоров’я:
між пасткою простих рішень і невигідністю затребуваних змін

Стурбованість станом свого здоров’я є великою мірою особистою справою кожної людини.

Проте коли у суспільстві, в якому до того ж ще не стерлася пам’ять про радянські часи, зростає кількість виборців старшого віку, питання медицини стає ставкою та інструментом політичної боротьби.

На таку думку нас наштовхують результати опитування, проведеного "Демініціативами" спільно з Центром Разумкова у червні 2019 року.

В цілому по країні 57% громадян вважали реформу охорони здоров’я першочерговою.  Вона на другому місці після антикорупційної реформи та випереджає пенсійну реформу.

Проте для виборців "Батьківщини" та "Опозиційної платформи – за життя" медреформа була навіть важливішою за антикорупційну. І це можна теж пояснити тим фактом, що серед прихильників цих двох партій переважають люди літнього віку.

Для виборців "Слуги народу" пріоритетність медреформи (58%) практично збігається із середнім показником по країні.

Однак якщо ми поглянемо на ставлення у різних регіонах і порівняємо його із електоральним результатом "СН", то побачимо, що для мешканців центральних та східних і областей (по 62%) ця реформа є важливішою, ніж  у середньому по країні.

У червні 2019 року ми запитали наших співгромадян, з якими змінами в системі охорони здоров’я вони особисто зіткнулися протягом останніх 12 місяців (можна вибрати будь-яку кількість варіантів відповіді).

Отже:

  • 45,6% відзначили можливість обрати лікаря-терапевта (сімейного лікаря), якому довіряють.
  • 79% українців підписали угоду про медичне обслуговування зі своїм лікарем.
  • 40% вказали на зростання цін на ліки, якими найчастіше лікуються, а 15% сказали, що отримали необхідні їм ліки безкоштовно.
  • 25% заявили про недостатність кваліфікованої допомоги з боку лікарів під час хвороби.
  • 21% вказав на погіршення ситуації з швидким і якісним наданням невідкладної допомоги, іншу думку мали лише 8%.
  • 19% нарікали на те, що здати необхідні аналізи чи пройти призначену діагностику можна було лише за гроші, але 14% сказали, що отримали ці послуги безкоштовно.
  • 17% повідомили, що запис до лікаря чи отримання довідок став більш складним і заплутаним, тоді як 15% заявили, що записатися до лікаря і отримати довідку стало простіше.

Отже, як ми бачимо відносна більшість громадян позитивно поставилася до можливості обирати собі лікаря. Водночас в регіональному розрізі ми бачимо, що найбільше цю перевагу оцінили в центрі країни (50%) і найменше – на сході (39%).

Йдемо далі. Брак кваліфікованої допомоги з боку лікарів найчастіше згадують у східних (31%) та південних областях (27%).

Зростання цін на затребувані ліки також найбільше відчули на сході (46%) та у центрі (42%) країни.

У східних областях найчастіше скаржаться на необхідність платити за діагностику (25%). А от про погіршення з наданням швидкої та якісної невідкладної допомоги найбільше говорили на півдні України (32%).

Ми також поцікавилися думкою громадян проте те, які проблеми мають бути вирішені в першу чергу (всього можна було обрати не більше 5 пунктів). Отже, 60% українців висловилися за зменшення вартості ліків.

На другому місці (38%), із значним відривом від першого, стоїть забезпечення служби невідкладної медичної допомоги усім необхідним в усіх населених пунктах країни.

На третє місце (34%) наші співгромадяни поставили необхідність закріпити відповідальність лікарів за здоров’я пацієнтів та результати лікування.

На четвертому-п’ятому опинилися одразу кілька позицій: забезпечити лікарні та поліклініки якісним, новітнім обладнанням для лікування і діагностики (31%), збільшити кількість професійних лікарів-терапевтів і сімейних лікарів (30%), припинити стягнення "добровільних" поборів у лікарнях, поліклініках і пологових будинках (30%).

Також, зазначимо, що ще 25% українців визначили пріоритетом підвищення контролю за якістю медичної освіти.

78 препаратів можна отримати безкоштовно. Нагадуємо, як працюють "Доступні ліки"

В регіональному розрізі найбільше вимагали здешевлення ліків на півдні (69%) та в центрі (63%) країни. Так само у південних областях значно частіше вимагали забезпечення невідкладної допомоги усім необхідним (61%) та лікарень якісним обладнанням (39%).

На сході країни, порівняно з іншими регіонами, частіше вимагають встановити відповідальність лікарів за лікування пацієнтів (41%) та збільшити кількість кваліфікованих лікарів первинної ланки (35%).

При цьому в усіх регіонах країни, крім західного (25%), близько третини респондентів вимагають припинення практики поборів у лікарнях, поліклініках і пологових будинках.

Перші спостереження: зниження цін на ліки вимагає значно більше громадян, ніж реально відчуло їхнє подорожчання на власному досвіді.

З одного боку, це можна пояснити тим, що протягом багатьох років люди були свідками подорожчання найнеобхідніших товарів та послуг.

З іншого – така підтримка доволі популістської пропозиції знизити ціни, байдуже в який спосіб, перегукується із тим, що різні політичні сили протягом останнього року обіцяють зменшити тарифи на комунальні послуги і ціни взагалі. Українці починають звикати до того, що політики обіцяють їм блага, не пояснюючи засобів та ціни досягнення таких цілей.

Звідси випливає перший виклик для нового уряду:

замість структурних змін, спрямованих на довгострокове забезпечення якості та доступності медичних послуг, спробувати "купити" лояльність потенційних виборців короткостроковими заходами із здешевлення ліків.

Тим більше, що під час роботи новообраного парламенту та нового уряду питання охорони здоров’я буде активно використовуватися суперниками "Слуги народу" у боротьбі за її виборців.

До популістських кроків нову владу може підштовхнути й регіональний розподіл невдоволених. Як бачимо, їх найбільше у тих областях, де "Слуга народу" здобув найкращі результати.

З іншого боку, опитування більше свідчить про те, що:

на сході, в центрі та на півдні країни місцева влада гірше справляється із завданням забезпечити належний рівень охорони здоров’я.

Питання медичної реформи має достатній політичний потенціал, щоб при правильній комунікації стати важелем перезавантаження влади на місцевому рівні внаслідок виборів у жовтні 2020 року чи навіть раніше.

Зокрема, вже зараз на при підготовці нового державного і зведеного бюджетів варто подивитися, які реальні потреби в цих регіонах і в чому причина неефективного використання коштів місцевою владою, щоб не повторювати помилок чи лобістських рішень попередніх урядів.

Також, варто звернути увагу на те, що:

у східних регіонах (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Харківська області) громадяни гостріше відчувають проблеми неякісної та недоступної медичної допомоги.

А це ключові області для збереження високої довіри та суспільної підтримки нового президента.

Швидкі та популістські рішення (публічне зняття головних лікарів та мерів великих міст, кримінальні справа та арешти лікарів, які допустили помилку чи спробували її приховати) не принесуть швидких позитивних змін, хоча допоможуть на невеликий час підтримати рейтинг.

Так само, як бачимо, звичайна зміна керівництва МОЗ (чи його збереження на певних умовах) чи зміна підходів до запровадження страхової медицини, не гарантує змін на краще у повсякденному житті та контакті громадян із системою охорони здоров’я.

Натомість, плануючи та запроваджуючи зміни у охороні здоров’я, уряд має шанси на успіх, який, зокрема, передбачає підтримку і розуміння з боку суспільства якщо:

  • Будуть усуватися позаекономічні чинники зростання цін на ліки чи виникнення дефіциту ліків, що стимулює контрабанду, контрафактне виробництво і змову постачальників.

Ми не є фахівцями з питань фармацевтичного ринку, але опитування свідчать, що без запровадження прозорості та конкуренції на цьому ринку громадяни не підтримають жодну необхідну реформу.

  • Буде запроваджено жорсткий тимчасовий централізований контроль за прозорістю державних закупівель на забезпечення лікарень і медичних служб усім необхідним та за якістю виконання підрядниками закуплених державою робіт та послуг.

Нехай це буде свідоме обмеження прав самоврядування, але опитування показують, що без тимчасового відступу децентралізація із позитивного слова перетвориться на лайку і символ чергової "зради".

І найголовніше, індикатором ефективності такого контролю частка громадян, які оскаржать на додаткові побори в медичних закладах під приводом того, що "держава нічого не забезпечила", та кількість скарг на доступність лікування мають впасти до нуля.

  • Найскладніше завдання – сформувати очікування громадян в лікарнях і поліклініках, що їм нададуть необхідну допомогу, а не обслуговуватимуть відповідно до розміру їхнього гаманця.

Це зробити неможливо, не маючи точної і достовірної інформації про реальний розмір доходів та обсяг потреб у медичних послугах з боку громадян.

Це неможливо зробити без відновлення довіри лікарів та усіх медичних працівників до держави як гаранта їхнього статусу і соціального захисту.

І це неможливо забезпечити без належних адресних і контрольованих державою інвестицій у медичну освіту та науку.

Опитування показують, що громадяни гостро відчувають, як держава не справляється і не демонструвала до останнього часу прагнення виконувати свої обов’язки у сфері охорони здоров’я.

І це може підштовхувати одних до підтримки популістів, інших – до еміграції, а третіх – до безконтрольної наживи за рахунок решти.

Водночас опитування свідчать, що в певних населених пунктах використовують можливості змін, але часто – ігноруються та блокуються.

Тому завданням влади є виявлення прикладів вдалого використання нових можливостей і поширення й підтримка такого досвіду скрізь, де для цього є економічні та людські ресурси. Та жорстке реагування там, де за будь-якої реформи відтворюються механізми здирництва і розкрадання.

___________________________

Цю статтю представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст статті  є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

 

Top