Італійський страйк по-брюссельськи, або Євроінтеграція Молдови коштом України
Оригінал статті – LB.ua
4 липня в Кишиневі відбувся саміт ЄС — Молдова, який ознаменував відкриття першого так званого фундаментального кластера в переговорах про приєднання країни до ЄС. Перехід України до цього етапу напередодні заблокувала Угорщина під час засідання Ради Європейського Союзу — і все це дедалі більше наближає момент формального розділення обох країн, які у 2022 році одночасно пакетом отримали статус кандидата.
Зліва направо: Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, президент Європейської ради Антоніо Коста, президент Молдови Мая Санду та прем’єр-міністр Молдови Дорін Речан беруть участь у саміті ЄС — Молдова в Кишиневі, 4 липня 2025 р. Фото: EPA/UPG
Позиція Будапешта видається єдиною перешкодою. Адже всі інші 26 держав-членів висловили підтримку Україні. Але насправді весь цей контекст дедалі більше нагадує димову завісу, що приховує справжню зраду — скоординований консенсус. Просто роль поганого поліцейського ЄС цього разу дісталася Вікторові Орбану.
У 2022 році фаза кандидатства для обох країн була радше маніфестом політичної волі Євросоюзу в умовах повномасштабної агресії Росії. Цей пакетний підхід був очевидним геополітичним жестом, а не технічною оцінкою готовності. Сьогодні ж геополітичну рішучість ЄС неначе замінено на італійський страйк — вид саботажу через гіперформальність. Саме на такі аналогії наводять розмови про merit-based підхід, які дедалі гучніше лунають у контексті України. Водночас Молдова продовжує рух політичною траєкторією.
Розділення, яке ми проспали
Відкриття фундаментального кластера для Молдови окремо від України означає, що дві країни більше не рухаються спільною траєкторією на шляху до членства в ЄС і фактично розділені.
Публічні обіцянки керівництва ЄС про те, що вето Орбана вдасться подолати, радше схожі на дипломатичні реверанси хороброму українському суспільству — і не більше. Хоча б тому, що саміт у Молдові анонсували значно раніше, ніж з’явилася «несподіванка» з боку Будапешта, якій усі тепер так награно дивуються. І саме тому нинішня ситуація не «угорська аномалія», а сценарій за інерцією.
Компроміс для всіх, крім України
По-перше, перебіг подій, коли Молдова продовжує свій шлях, а Україна залишається в підвішеному стані, є компромісом для всіх, крім України. Для самої Молдови, яка задихається від російських активних заходів впливу, фактичної неконтрольованості деяких регіонів і стрімкого падіння підтримки євроінтеграції серед населення.
Президент Європейської ради Антоніо Коста, президент Молдови Мая Санду і президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн потискають одне одному руки на спільній пресконференції після саміту ЄС — Молдова в Кишиневі, 4 липня 2025 року
Фото: EPA/UPG
У цих умовах дотягнути бодай до парламентських виборів у вересні уже виклик. А що казати про завершення мандата умовно проєвропейської президентки Маї Санду 2028 року.
Так само це вигідно Європейському Союзу, де у 2029 році відбудуться вибори до Європарламенту. Їхні результати поки що важко передбачити, але небезпека тріумфу ультраправих цілком реальна. У такому разі перспектива розширення ЄС може закритися не лише для України, але й для самої Молдови.
Саме тому очільниця європейської дипломатії Кая Каллас під час візиту до Кишинева у квітні цього року жартувала, що готова мало не закластися, що Молдова стане членом ЄС до 2028 року, а не до 2030-го, як планували. Але це був не жарт, а точна демонстрація розуміння ситуації в самій Молдові, трендів у ЄС і часових обмежень для амбіцій розширення.
По-друге, сама ідея розділення України та Молдови з’явилася в інформаційному просторі не вчора. І не просто у форматі експертних дискусій, а як системна підготовка політичного ґрунту, зокрема, за участю Угорщини. Символічним сигналом восени 2024 року став візит міністра закордонних справ Угорщини Петера Сійярто до того самого Кишинева.
Голови МЗС Молдови й Угорщини Міхай Попшой і Петер Сійярто під час зустрічі в Кишиневі.
Фото: newsmaker.md/
Тоді на спільній пресконференції з головою молдовського МЗС Міхаєм Попшоєм він заявив: Угорщина підтримуватиме відокремлення Молдови від України, а Київ не повинен гальмувати успішні реформи молдовських партнерів.
Подібні меседжі лунали й від румунських партнерів. У 2023 році про це заявив євродепутат Дан Барна — представник партії USR, співзасновником якої є новообраний президент Румунії Нікушор Дан. Це черговий сигнал, що сценарій розведення країн розглядають не лише в Будапешті.
Бюрократичний саботаж
Оцінку реформ, верховенства права, демократії й дотримання прав людини в Молдові — усього, що охоплює фундаментальний кластер, — залишимо на розсуд самих молдован і ЄС. Стосовно ж України, то співрозмовники LB.ua у Єврокомісії та в дипломатичних місіях у Брюсселі стверджують: подальший прогрес буде базуватися на merit-based підході — тобто на реальних реформах і заслугах.Тоді як Молдова, очевидно, продовжує рух політичною траєкторією.
Для України важливо усвідомити, що цей сценарій почали реалізовувати не під час саміту в Кишиневі й навіть не задовго до нього. Ані блокування Орбаном відкриття фундаментального кластера з Україною, ані загалом роль Будапешта не випадкові. Це узгоджене лібрето європейської родини і її Оди радості. І Угорщина є членом цієї родини на відміну від України.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц (у центрі) та прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан (праворуч) на саміті лідерів ЄС у Брюсселі, 26 червня 2025 року.
Фото: EPA/UPG
І саме тому, навіть розуміючи цю сумну динаміку, українське керівництво не має ризикувати відносинами з партнерами, навіть такими складними, як Будапешт. Але серед пріоритетів повинна зʼявитися й антикризова стратегія, аби не дозволити Росії використати цей розрив як потужний інструмент деморалізації. Адже наратив боротьби за європейські цінності досі залишається джерелом надії для значної частини українського суспільства.
За чий кошт?
Україна подала заявку на кандидатство в ЄС після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Слідом за нею і Кишинів. Тоді Мая Санду чесно сказала: «Треба користуватися ситуацією». Уже за рік 25 червня обидві країни офіційно розпочали перемовини з ЄС. Після цього стартував етап скринінгу — технічної оцінки відповідності національного законодавства. Іще з 2022 року було зрозуміло: рішення про надання статусу кандидата мало політичний характер. І щодо України і тим більше щодо Молдови.
Президент Європейської ради Антоніо Коста, президент Молдови Мая Санду і президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн на спільній пресконференції після саміту ЄС — Молдова в Кишиневі, 4 липня 2025 року. Фото: EPA/UPG
І це саме той сценарій, на який Кремль міг би поставити — тихо, без шуму, але з максимальним ефектом. Усі останні роки Росія інвестувала всі можливі ресурси в дискредитацію проєвропейських настроїв, зокрема і в Молдові. Та водночас сценарій, у якому Молдова стає членом ЄС, а Україна — ні, міг би стати для Кремля вторинною, але дуже вигідною перемогою. Адже тоді ціна за «квітуче майбутнє» Молдови фактично перекладається на українців у вигляді універсальної плати — деморалізації, безнадії і суспільного колапсу.
Інше питання — наскільки це усвідомлюють у самій Україні, в ЄС і бажано в Румунії. Адже саме там усі ці роки пояснювали і своїм виборцям, і своїм партнерам очевидні речі, що Росія, просунувшись в Україні, відповідно наблизиться до румунських кордонів.
Точки дотику
Поки увага зміщена на кулуарні домовленості Дональда Трампа з Володимиром Путіним, на другий план відходять європейський контекст і мікроконтекст молдован, який, до слова, цілком реальний і, м’яко кажучи, не завжди збігається з українськими інтересами, що нормально.
Напередодні саміту президент Франції Емманюель Макрон провів першу з вересня 2022 року телефонну розмову з президентом Росії Володимиром Путіним. А глава молдовської дипломатії Міхай Попшой буквально за кілька днів до саміту вирушив до Казахстану. Офіційна мета — відкрити посольство в Астані й зустрітися з міністром закордонних справ Муратом Нуртлеу.
Фото: EPA/UPG
Цікаво, що перший за 30 років історичний візит до Казахстану в Кишиневі вирішили здійснити саме тоді, коли країна робить стратегічний прорив у зовнішній політиці. Або, може, з іншої причини, бо цікавим збігом є й те, що саме в ці дні в Казахстані проходив з’їзд голів зовнішньополітичних відомств ОДКБ.
Але Молдова не Франція. Відкриті перемовини з Москвою вона собі дозволити не може. Так само як і Урсула не Орбан і не може дозволити собі не підтримати Україну. Бо це суперечило б усьому, що задекларовано як європейські цінності. Але якщо уважно стежити за сюжетними лініями, що розгортаються паралельно, то виникає враження, що ці цінності затягує димовою завісою. Поки що не такою, як та, що затягує Київ після масованого обстрілу, але за якою ті цінності ледь помітно.
