"Кінцева перемога – демократична Україна з верховенством права"

Оригінал інтерв'ю: Країна

Попри війну ми йдемо в Європу, дерусифікуємося та декомунізуємося на марші, – каже історик і політолог Олексій Гарань

Минає 10 років від розстрілів на Майдані. Як Революція гідності змінила українців і чи можна вже давати історичну оцінку тим подіям?

– Коли китайського реформатора Ден Сяопіна запитали, як він оцінює Велику французьку революцію, він сказав: надто мало часу минуло для оцінювання. А відтоді минуло 200 років. Насправді багато явищ історики можуть оцінити досить швидко. Революція гідності стала інструментом збереження Української держави. Але після Майдану ми думали, що основних його вимог досягнуто. Що більше не повертатимемося до питань очищення влади від корупціонерів і забезпечимо верховенство права. Здавалося, країна швидко й безповоротно йде вперед. Але те, що відбулося потім, довело: історія – складний і неоднозначний процес.

Тоді мало хто думав, що Росія почне війну з Україною. Це суперечило всім міжнародним угодам. Ми дивилися на революцію крізь рожеві окуляри.

Що було зроблено швидко?

– Європейський вибір України. Майдан починався як протест проти відмови тодішнього президента Віктора Януковича підписувати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Цей рух швидко переріс у повстання проти диктаторського режиму. Одна з перших вимог Майдану – повернення до конституційної реформи 2004-го. І це зрештою відбулося. Це відкинуло авторитарну модель розвитку України. Уряд знову формувався за результатами парламентських виборів і був підзвітний Верховній Раді. Президент втратив право знімати прем'єра, коли йому заманеться, що було в Конституції 1996-го. Справедливість було відновлено.

Як це відбулося?

– 21 лютого 2014-го, після розстрілів на Майдані владнати конфлікт між українською владою й опозицією приїхали міжнародні посередники – міністри закордонних справ Франції, Німеччини, Польщі та представник РФ. Разом з опозиційними лідерами Віталієм Кличком, Олегом Тягнибоком та Арсенієм Яценюком вони зустрічалися з Віктором Януковичем і виробили компромісний документ. Посередники розуміли: народ не сприйме документа, якщо його не схвалить Майдан. Тому скликали раду Всеукраїнського об'єднання "Майдан" у готелі "Київ" і показали цю угоду. Вона передбачала, що Янукович іще пів року буде президентом, а потім проведуть вибори, невідомо на якій підставі. За таким самим непрозорим принципом передбачалося формування нового уряду.

Схвалили?

– Нам викрутили руки, й ми проголосували за. Я тоді сказав Радославу Сікорському: "Цей документ штовхає нас на капітуляцію". На що польський міністр відповів: "Схвалюйте, інакше вас усіх уб'ють". Ми виходили за двері зали, де були відеокамери, й цей епізод зафільмували. Майдан угоду відхилив і висунув ультиматум: Януковичу відійти від влади. А першим пунктом цього компромісу було відновлення конституційної реформи 2004-го. Того ж 21 лютого парламент, більшість якого становили регіонали, проголосував за неї. Янукович мав підписати компромісну угоду, але втік. Тож, коли Росія каже, що опозиція порушила вимоги документа, це неправда.

Було змінено правила політичної гри?

– Так. Ні президент, ні переможець парламентських виборів уже не міг монополізувати владу. Часто кажуть: те, що маємо тепер, значною мірою нагадує модель правління Кучми – Януковича. Так є тому, що партія "Слуга народу" сформувала монобільшість, яка почала поступово розповзатися. Якщо прогнозувати результат майбутніх повоєнних виборів, то розуміємо: однопартійної більшості вже не буде. Доведеться створювати міжпартійну коаліцію.

Які ще були перші важливі досягнення Майдану?

– Підписали Угоду про асоціацію з ЄС. Її розділили на економічну й політичну, бо ми тоді ще не мали законно обраного президента. Економічну підписав Арсеній Яценюк, а згодом Петро Порошенко – політичну. Було запроваджено безвізовий режим. Дострокові парламентські вибори перезавантажили владу. Верховна Рада оновилася на 56 відсотків. Відбулися глибинні зміни в суспільстві. Люди почали пишатися тим, що вони українці. За президентства Леоніда Кучми важила регіональна самоідентифікація, за Віктора Ющенка 2004-го відбувся стрибок у бік загальнонаціонального самоствердження. За Януковича – невеликий відкат у минуле, а з 2014-го, за Петра Порошенка, – стрімкий рух до ідентифікації себе саме як громадян України. Сформувалася українська політична нація.

Жарти про жидобандерівців і кацапобандерівців, спільні екуменічні молитви на Майдані знівелювали російський наратив, що Революція гідності – нацистський рух. Війна показала: ми не можемо ділити українців на російськомовних та українськомовних. Російські політтехнології цього поділу вже не працюють, бо склався консенсус поваги до української мови. А з 2022-го люди почали переходити на українську, щоб віддалитися від Росії. Декомунізація й дерусифікація почалися з низів. Ленінопад теж почався в час Майдану. Згодом війна посилила й масштабувала ці процеси. В Україні утвердилася свобода слова в медіа­сфері. Втім, вона прийшла без морального очищення – і це стало викликом оновленій українській демократії.

До чого призвела свобода без моральної фільтрації?

– Ми пам'ятаємо журналістів, які працювали за медведчуківськими темниками в часи Кучми. Ми не забули телеканалів, які працювали за лекалами влади. Згодом вони з'явилися знову. І політтехнологи, які працювали на Януковича, що були в "амбарній книжці" Партії регіонів і виявилися псевдополітологами й прихованими піарниками, розповідали нам із цих каналів, як нам треба жити.

Кремль використовує Революцію гідності як виправдання свого нападу на Україну. Ви спілкуєтеся з іноземними аудиторіями – чим є Майдан для світу?

– У світі зросло розуміння того, що таке Україна. Парадоксально, але напад Путіна цьому сприяв. Раніше серед європейських політиків-лівоцентристів панувала думка, що з Росією треба домовлятись і йти на поступки. Якщо взяти Європу, Америку, Канаду, Австралію, Південну Корею та Японію, то в цих країнах є розуміння, хто такий Путін і що таке російська дезінформація. Зокрема й щодо Майдану. Там переважно немає наративу про "нацистський заколот".

А для країн Глобального Півдня?

– Тут ситуація непроста. Зустрічав професорів кафедри міжнародних відносин, які про це ні сном ні духом. Розповідав їм, що Україна відмовилася від ядерної зброї та до 2014-го була позаблокова. Більшість не думала про членство в НАТО, російський напад усе змінив. Професори дивувалися. Майдан і вторгнення Росії 2014-го їм зрозуміти важче. Втім, події 2022-го легші для сприйняття.

Понад 140 країн Глобального Півдня виступають в ООН за територіальну цілісність України. РФ підтримують зо п'ять держав. Однак майже 50 утримуються. Кажуть: ми нейтральні й у Русі неприєднання. Забувають, що Рух неприєднання був спрямований проти агресії колоніальних держав і за незалежність своїх країн. Тож там, де ми говоримо, що наша війна – проти колоніальної імперії, яка окупувала частину нашої території, провівши псевдореферендум, вони розуміють добре. Запитують: а чому НАТО розширювалося на схід? Відповідаю: це не Альянс хотів туди йти, а країни Східної Європи туди прагнули, щоб захиститися від Москви. Чую: "О, а ми про це навіть не думали".

Які аргументи їх можуть переконати?

– 2014-го Путін намагався нас загнати в Митний союз. Ми чітко розуміли: це спроба відновлення Радянського Союзу. Коли у країнах Глобального Півдня кажемо про відновлення Путіним совка, вони не розуміють. Для них Радянський Союз був партнером у антиколоніальній боротьбі. Москва цим спекулює. Я об'їздив 13 країн Півдня і кажу їхній громадськості інакше: "Путін намагається відродити російську імперію". Ту, що нас називала малоросами й забороняла українську мову. Так розуміють значно краще.

На Заході є історики й політологи, які підігрують Путіну?

– Це корисні ідіоти. Деякі навіть пишуть академічні книжки. Вони проводять лінію: Росія має законні інтереси у сфері безпеки, які "порушував" Захід. Ми можемо протиставити постійну роботу над зміною громадської думки. Наші ресурси об'єктивно менші за російські. Супутники, які транслювали Russia Today, вимкнули з мереж у США й більшості країн Європи. На Глобальному Півдні вони продовжують працювати. Ми не маємо нафтодоларів, але в нас є слово правди. Донести його складно, але можливо. Про 2014 рік маємо казати так: ми здали ядерну зброю, мали позаблоковий статус, а Росія на нас напала. Це беззаперечні факти – їх неможливо інтерпретувати інакше. Щодо Майдану та Януковича – трохи складніше. Те, що очевидно для нас, важче для їхнього розуміння. Виникають запитання: а чого ви не досягли компромісу із "законно обраним" президентом? Коли ж кажеш їм про порушення територіальної цілісності й порушення Москвою міжнародних угод, які вона підписала, все стає на свої місця.

Ви були свідком розстрілів на Майдані? Як запам'ятали ті дні?

– У ніч, коли атакували Майдан, я там був. Коли палав Будинок профспілок, я морально готувався до авторитаризму лукашенківського типу, одначе ми вистояли. Політика – слабкопрогнозована річ: ми майже все втратили, але щось у Януковича не спрацювало. Українці дали відсіч. Інша сторона конфлікту злякалася – так вдалося переламати ситуацію.

Олексій Гарань намагається уникнути протистояння між майданівцями та внутрішніми військами 19 січня 2014 на вулиці Грушевського в Києві. (Фото з архіву О. Гараня).

Запам'яталося Вогненне Водохреще 19 січня. Було видно: за мить почнеться силове протистояння високої інтенсивності. Я став між поліцією й радикальними протестувальниками й намагався їх розвести. Не вдалося.

Коли з'явилися перші тітушки, я позичив у Могилянській бізнес-школі молоток, їздити з ним на Майдан було спокійніше. Після перших розстрілів купив металевий прут і приїхав допомагати будувати барикади.

Олексій Гарань під час десятого Народного віче на Майдані Незалежності в Києві, 9 лютого 2014 року. (Фото УНІАН).

Історики й політологи сходяться на думці, що Майдан підігрівали. Хто й навіщо?

– Коли людей атакують, вони гуртуються й виходять на Майдан. Далі напруженість спадає – й активісти збираються на щонедільне віче. За тиждень – на ще одне. Наростало невдоволення: що ми робимо, чого тупцюємо на місці? На раді Майдану говорили, що Янукович рано чи пізно зробить дурниці, які радикалізують людей, чим спонукатимуть вийти на акції. Потім виникло відчуття: мабуть, російські політтехнологи намагалися радикалізувати ситуацію. Загнати Януковича в глухий кут, щоб пролилася кров, і за цих умов він буде змушений піти під крило Москви.

Пам'ятаю, наприкінці грудня у штабі Майдану була зустріч українських політологів і політтехнологів. Вирішили святкувати на Майдані Новий рік та Різдво. Вертеп пожвавив і розчулив людей, це було свято великої родини.

Банкова теж могла підігрівати протест. Коли відбулися сутички, стало зрозуміло: люди не підуть із Майдану без відставки Януковича.

Початком російсько-української війни вважають 20 лютого. Вона почалася на Майдані?

– Як історик починаю відлік війни від анексії Криму. Цей сценарій росіяни готували заздалегідь. Навіть якби Януковича переобрали 2015-го, півострів все одно захопили б.

Кремль зрежисував окупацію Криму до деталей чи було щось, що пішло не за планом?

– Сценарії в політиці не завжди йдуть за планом. Коли відбулася анексія Криму й почалася "русская весна", спостерігав за подіями в Одесі й Харкові. Здавалося, український світ там ось-ось завалиться, але цього не сталося. Путін прорахувався. Російськомовні українці проявили себе патріотами. Футбольні фанати зірвали спроби промосковського путчу в Одесі з кричалкою: "От Луганска до Карпат фанат фанату – друг и брат". Навіть Коломойський зіграв позитивну роль у Дніпрі. Історія не є незмінною схемою, люди розкриваються по-різному у критичних ситуаціях. Російська мова в багатьох українців не означала одного менталітету й однакових цінностей та інтересів з РФ. Україна виявилася реалією, якої не усвідомлювали у Кремлі.

Чим і коли завершиться українська революція? Чимало її учасників, що нині воює, каже, що вона триває.

– Це незавершена революція. Більшість революційних змін розтягується в часі. Нам розповідали про Англійську буржуазну революцію, що тривала шість років. Насправді розтягнулася ще на 40 років – до періоду Славетної революції. Якщо говоримо про Велику французьку революцію, то різні її етапи згодом тривали майже ціле сторіччя. Є ширше й вужче значення цього процесу. Політична революція, що відбувається в результаті усунення когось від влади, буде повноцінна, якщо міститиме глибинні зміни. Майдан був революційною подією, що усунула диктаторський режим Януковича й вивела Україну на шлях демократизації та євроінтеграції. У шир­шому плані – Революція потребує завершення. У якій формі воно відбудеться, прогнозувати важко. Війна накладає свій відбиток. По суті вона продовжила тенденції, які заклав Майдан, – Україна рухається в Європу, дерусифікується та декомунізується на марші. Є загроза монополізації влади, але сподіваюся, що нам удасться її уникнути. Українська політична культура – це діалог, компроміс і відсутність месіанства. Тому фінальна перемога революції – європейська демократична Україна, де панує верховенство права. Коли це станеться – питання відкрите.

Перемога у війні може стати фіналом революції?

– Ні. Вона поверне нас до мирного стану, й доведеться продовжити перетворення, які зроблять Україну частиною Європейського Союзу.

Чому справу Майдану досі не розслідувано й організаторів та виконавців розстрілів не притягнуто до відповідальності?

– Більшість відповідальних за злочини проти майданівців утекла. Купу доказів знищили одразу. Варто сказати про недостатню професійність дій наших розслідувачів. Є закиди першому постмайданівському генпрокурору, який не був активний і професійний у цій справі. Я поставив би питання інакше: чому нам не вдалося очиститися? Як сталося так, що Партія регіонів так швидко перефарбувалася в "Опозиційний блок", а згодом в ОПЗЖ. Частина регіоналів опинилася в інших партіях. Мабуть, тому, що українські політичні партії не були готові до цих перетворень. Вони виявилися слабкими. "Свобода" і "Правий сектор" пішли на вибори окремо, не об'єднавшись. Громадські активісти розбіглися по різних партіях. Дострокові парламентські вибори відбулися, але не на пропорційній основі, як вимагав Майдан, а за змішаною системою. По мажоритарних округах пройшло багато тих, хто засіював електорат гречкою. Парламент оновився, депутатами стали комбати й ветерани. Але вони не змогли зламати систему. Старі правила перемололи новаторів. Політика пішла вперед, але вона була зигзагоподібна. Зміни були недостатні, тому суспільство розчарувалося. Далі – вимушені Мінські домовленості, а згодом націонал-демократи почали сваритися між собою.

Чого варто боятися більше – наступу Росії чи української корупції?

– Росія – зовнішній ворог, корупція – внутрішній. Найбільше тепер боюся внутрішнього розколу й вибухонебезпечної ситуації в київському тилу. Чвари та звинувачення підривають наші єдність і довіру до влади в умовах війни, це стає головною небезпекою. Коли бійці жертвують здоров'ям і життям на передовій і чують про корупцію в тилу, це не сприяє їхньому моральному духу.

Якщо будуть спроби узурпації влади і творення в Україні "маленької Росії", чи може вибухнути третій Майдан?

– Майдан в умовах війни – це програш. На жаль, бачимо спроби монополізації влади. Керівництво держави не робить висновків у кадровій політиці. Країна не може спиратися на п'ять-шість менеджерів. Єрмак, Татаров, Смірнов, Подоляк не ті люди, за яких варто триматись і яких варто тримати у владі. Не можна спиратися на таких спікерів, як Арестович, що паплюжить Україну за кордоном. Небезпечні тенденції є, але будь-яка спроба творення диктатури в Україні призводить до зворотного. В українській мрії немає місця авторитаризму.

Пантеон героїв Небесної сотні продовжили герої війни. Наскільки важливо, щоб молодші покоління українців виростали на їхніх іменах?

– Безумовно, маємо знати й шанувати своїх героїв. Цього бракує в інформаційній сфері. Треба більше говорити про тих, хто поклав здоров'я та життя за Батьківщину. Про тих, хто на фронті, й про тих, хто повернувся. На жаль, ми забуваємо своїх героїв недалекого минулого. Чи багато людей пам'ятає партизана з окупованої Луганщини Володимира Жемчугова? Він втратив руки й зір, потрапив у полон, намагався зубами видерти поставлені йому крапельниці, аби скоїти самогубство й не видати секретів побратимів.

Про героїв треба розповідати кожному поколінню українців. Тільки слід знаходити правильну форму подання. Треба знімати документальні й художні стрічки про війну.

Які найголовніші уроки Майдану?

– Майдан довів: ми можемо змінювати історію. Це його найголовніший урок. Друге: треба думати не тільки, як усунути диктатора, а й про те, що робити далі. Третє: самому не стати драконом. Можна змінити верховну владу, а система залишиться. Четверте: розуміти, що шлях буде непростий і зигзагоподібний. Є відступи та поразки, але має бути правильний напрямок руху. Тоді в кінці буде перемога.