Громадянське суспільство сьогодні: довіра – висока, активізму – поменшало, але активні стали ще активнішими

Події
Перегляди: 629
10 жовтня 2019

За результатами опитування Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, українці позитивно ставляться до громадянського суспільства, громадських організацій і громадської діяльності загалом. Навіть на тлі того, що вони донедавна негативно ставилися до всіх інституцій влади, за винятком армії, громадські організації завжди входили до числа тих, хто має позитивний рейтинг довіри.

Більшість – 50% – переконана, що в їхніх містах і селах громадські організації потрібні, 69% позитивно ставиться до діяльності журналістів-розслідувальників, переконлива більшість – 65% – схвалює те, що до Верховної Ради потрапила велика кількість громадських активістів й абсолютна більшість громадян – 77% – вважає, що держава повинна сприяти розвитку громадянського суспільства.

Знайти себе

Тобто загалом у суспільстві позитивне ставлення до громадських організацій, наголошує директорка Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна під час публічної дискусії-презентації «Громадянське суспільство та громадяни: старі проблеми, нові виклики і перспективи», яка відбулася 8 жовтня. Але випливає одне «але». А чи готові громадяни самі брати участь у громадській діяльності? Дослідження вказує, що відсоток таких не дуже великий: лише 7,5 % громадян відповіли, що залучені до активної громадської діяльності (у 2013-му показник був на рівні 3%). Найбільше таких у західному регіоні (13%), а найменше — у південному (2%).

«Ми думали, що чисельно зросте активність в діяльності громадських організацій, волонтерів після Революції гідності, але цього не сталося. Нині громадська активізація відбувається за рахунок того, що активні стають ще активнішими, приділяють цьому більше часу», — зазначає Ірина Бекешкіна і додає, що значна частина громадян — 41% — вважають, що якби була змога спрямовувати частину своїх податків на підтримку ГО, то вони б скористалися такою нагодою.

Щодо негативних тенденцій — скорочення обсягів фінансової підтримки різних благодійних акцій. Так, протягом цього року чверть українців надавала певну благодійну або матеріальну допомогу іншим людям або ГО. Але це значно менше, ніж 2018-го (38,5%), 2017-го (41%). До речі, подібний показник — 29% — зафіксовано в 2013-му. Ще одна тривожна тенденція: раніше люди не брали участі в діяльності ГО через брак часу, а тепер кажуть, що їх просто це не цікавить. Відсоток тих, хто не займатиметься такою діяльністю, зріс із 36 до 50%.

Ці тенденції директорка Фонду «Демократичні ініціативи» пояснює так:

 «Я це пояснюю тим, що раніше вважали, що громадські організації можуть певним чином компенсувати недовіру до державних інституцій і те, що ці інституції недопрацьовують: тиснуть, впливають. Нині, на тлі підтримки й великих сподівань щодо новообраної влади, громадяни вважають, що ГО не відіграватимуть такої значної ролі, сподівання на яку покладали раніше».

 Тож перед громадським сектором стоїть завдання знайти себе, краще реалізовувати цілі, заради яких існують організації, вважає Ірина Бекешкіна.

Дискусії проти активізму

Олександр Резнік, старший науковий співробітник, завідувач відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології Національної Академії наук України, пояснив, що у перехідних суспільствах зазвичай участь у громадських організаціях не така поширена. Натомість досить поширеною є громадсько-політична активність.

 «Це пов'язано насамперед з тим, що під час соціальних трансформацій на передній план висуваються короткострокова й індивідуальна активність, оскільки колективні форми активності потребують більше вільного часу і стабільного матеріального становища», – каже соціолог. Саме тому в перехідних країнах становлення громадянського суспільства відбувається через втілення прагнень активної меншини здійснювати демократичні перетворення.

Тим часом, за даними опитування Інституту соціології НАН України, проведеного влітку цього року, загалом залучених протягом останніх 12 місяців хоча б в один тип громадянських практик було близько 40% громадян. Попри те, що ця цифра велика, вона охоплює й тих людей, які обмежувалися лише дискусіями у соціальних мережах, зауважив Олександр Резнік.

«Тому не дивним є те, що найбільш поширеними у нас є дискусійні практики: ведення дисуксій з друзями, близькими та знайомими – 22,8%, обговорення громадсько-політичних проблем у соціальних мережах – 12,5%. До цього типу громадянських практик можна віднести й носіння політичної символіки – 3,8%, проте вона доволі індивідуалізована», – зазначив науковець.

Дещо менш поширені громадянські практики, пов'язані з економічними способами просування своїх позицій – бойкот певних товарів з політичних міркувань (11,2%), перерахування грошей волонтером, армії, благодійним організаціям (7, 9%), участь у доброчинних акціях (7,8%).

І набагато менше українські громадяни долучаються до заходів, які потребують значних організаційних і колективних зусиль – збір підписів під колективними зверненнями (3,7%), контактування з громадськими активістами, представниками політичних сил (3,3%), звернення до офіційних установ зі скаргами (3,2%), участь у громадських слуханнях і консультаціях із владою (2,7%), участь у протестах (2%).

Не виявляють активності громадяни й до заходів, які потребують групової взаємодії – участь у роботі громадських організаціях соціальних рухах і партій (3,9%), створення ОСББ (3,8%), заняття волонтерською діяльністю (2,6%).

«Таким чином, ми спостерігаємо таку тенденцію, що чим складнішими є заходи за мірою організаційних чи колективних зусиль, тим менше вони поширені в українському суспільстві», – наголосив соціолог.

Просувати себе і показувати, що ми потрібні

Не просто шукати себе, а активно просувати – таким бачить завдання громадських організацій в умовах нової влади Євген Бистрицький, голова громадського об’єднання «Виборча рада.UA».

«Просувати себе і показувати, що ми потрібні. І це не лише демонстрації, і далеко не це. Наведу лиш приклад Виборчої ради UA, як ми в умовах, коли у Верховній Раді не складається діалогу між політичними силами, пропонуємо інтенсифікувати його на рівні громадських організацій, які виступали би арбітром і допомагали шукати консенсус для представників різних політичних сил», – ділиться планами громадський діяч.

Небезпечною, на його думку, є концепція народовладдя – ідеологія, запропонована новою владою, яка зменшує цікавість громадян у громадській активності й відкидає роль громадянського суспільства як посередника  між населенням в цілому і владою.

Тому сильне громадянське суспільство, яке протистоятиме популістичним рішенням влади, сьогодні як ніколи потрібне, наполягає Євген Бистрицький. 

«Зараз перед громадянським суспільством стоїть спільний інтерес – не просто запропонувати себе владі, а показати свої завдання і свою позитивну роль, без чого влада не зможе робити ані заявлених  реформ, ані демократизації України, ані  європейського вибору, в тому числі», – наголосив Євген Бистрицький.

 Як краще чути одне одного

Для аналітика Громадянської мережі Опора Олександра Клюжева оприлюднені цифри досить оптимістичні. Він переконує, що інститути громадянського суспільства пройшли досить складний шлях: були негативні кампанії проти них протягом останніх років — ідеться про грантоїдство, залучення до політично заангажованих процесів. «Громадяни це бачили, але те, що воно не позначилося негативно на цифрах, свідчить про певний запас міцності цих інститутів. А отже їхні представники досить активно комунікували із суспільством і частково нівелювали негативну хвилю. Тобто є позитивні очікування громадян», — акцентує Олександр Клюжев.

А турбує експерта в дослідженні те, що громадяни готові надавати частину своїх податків на підтримку ГО шляхом спрямування цих коштів до бюджету. Тобто люди не переконані в ефективності використання таких коштів. Олександр Клюжев зауважує, що це, можливо, наслідки негативних кампаній щодо громадських організацій, тому вони мають показувати ефективність, комунікувати з громадянами, своїми цільовими групами. Загалом аналітик Громадянської мережі Опора вважає, що потрібно об’єднувати людей для спільної реалізації проєктів: треба, щоб люди чули проблеми одне одного, комплексно бачили, що відбувається в суспільстві.

Казки не працюють!

Культура громадянського суспільства породжується не від апелювання до свідомості «бути свідомим громадянином», а від потреби діяти, каже Валентин Краснопьоров, координатор руху «Сильні громади. Якщо громадян спонукає щось до певної діяльності і держава дає їм такі можливості, то громадянське суспільство в країні набуває розвитку.

 В Україні є певні проблеми з цим, вважає громадський активіст:

«За останні п'ять років ми нарешті зрушили з тієї точки, що у нас вирішує все держава, до тієї точки, що нам вдаються функції громадян. Але нинішня патерналістська тенденція до держави відіграє негативну роль і руйнує громадянське суспільство».

Негативною є й інша тенденція, коли центральна влада прагне перебрати на себе повноваження місцевої.

«Мене лякає, коли центральна влада взагалі не каже про децентралізацію, більше того, дає посили: «А давайте гроші на місцевий розвиток заберемо назад, ми не довіряємо вам на місцях». Таким чином вона делегітимізує місцеву владу, і суспільство починає звертати більшу увагу на те, що зробить центральна влада», – пояснює Валентин Краснопьоров.

У системі, з якої вийшла українська держава, зазвичай панували патерналістські тенденції, і такий «відкат» можливий, пояснює експерт, історик за фахом. Але філософія «давайте ми виберемо лідера, який по телевізору все розкаже і вирішить», не спрацьовує.

«Казки не працюють, – переконує Валентин Краснопьоров. – Така система, коли ти обіцяєш усе вирішити, тримаєш у пасивному стані суспільство й береш відповідальність тільки на себе, рано чи пізно завалиться. Цей період виявиться недієвим, і ми знову прийдемо на той вектор розвитку, що суспільство все ж таки буде мати відповідальність на місцях», –  прогнозує громадський активіст.

Контроль за діяльністю влади залишається в силі

Заступницю генерального директора ВГО «Комітет виборців України» Наталію Линник насторожує те, як відповіли респонденти на запитання, чим насамперед мають займатися громадські організації.

Йдеться про важливість контролю над владою. Наталія Линник зауважує, що «в стратегії РФ південь теж слабка ланка України, тож на настрої на півдні треба звертати увагу». На її думку, ГО в цьому регіоні мають підвищувати свідомість громадян щодо необхідності контролю за діяльністю влади. Тішить експерткиню те, що, як і торік, громадяни вважають, що держава має сприяти розвитку громадянського суспільства, зокрема продовжувати формувати фонд його підтримки, який зможе надавати таким об’єднанням гранти від держави.

Розвитку соціального капіталу заважає низька взаємодовіра громадян

Небажання брати сьогодні безпосередню участь у діяльності громадських організацій і різних соціальних ініціативах, з одного боку, є наслідком патерналізму, який нині переживає свій період «ренесансу», але з іншого боку, може бути причиною набагато глибшої ситуації – низької взаємної довіри громадян, вважає експерт Юлія Тищенко.

 «Ми рідко запитуємо у громадян про речі, пов'язані із соціальною довірою, – пояснює вона. – Запитуємо, як вони ставляться до влади та інших державних інституцій, але не запитуємо, чи довіряємо ми один одному. Адже ми часто не довіряємо навіть сусіду по будинку, весь час в напруженні, що нас хтось може використати. Це певна матриця поведінки, травма, яка походить ще з радянських часів і значною мірою є запобіжником розвитку соціального капіталу, нової взаємодії громадян між собою, різних організацій в міжрегіональних проєктах».

Сьогодні в суспільстві багато внутрішніх і зовнішніх викликів, на які немає спільної відповіді, яка б передбачала цю довіру, каже експертка. Тому поки ця суспільна недовіра один до одного не буде подолана, суспільство час від часу переживатиме патерналістські «відкати». Заміри ж індексів соціального капіталу, на думку Юлії Тищенко, дадуть додаткові обґрунтування причин патерналістських настроїв та низької активності громадян.

 Відсоткова філантропія – можливість для ГО

Тарас Шевченко, директор Центру демократії та верховенства права, член Ради РПР, акцентував увагу на важливих для розвитку громадських організацій питаннях фінансування. Найбільш перспективним, на його погляд, із можливостей щось кардинально змінити у цій сфері, було б запровадження відсоткової філантропії. «Можливості, коли громадяни можуть частину свого податку спрямувати в конкретні громадські організації, – пояснив громадський діяч. – Це, з одного боку, дає додаткові джерела громадським організаціям, з іншого – привчає громадян бути більш відповідальними і брати участь у тому, щоб контролювати, як витрачаються їхні кошти».

Відсоткова філантропія, яка працює у багатьох країнах, виправдовує своє існування, переконаний Тарас Шевченко.

А ще закликав колег подумати над можливістю скасування громадських рад, які діють при органах влади, мотивуючи їх закритістю і заформалізованістю.

«Замість того, щоб забезпечити участь більшості громадян у активних процесах суспільства, створюються закриті клуби у вигляді громадських рад,  багато інструментів, яких немає в розвинених країнах. Громадські ради у подібному форматі є тільки в Росії, Казахстані та Україні. Ми ж пишаємося, що наше суспільство розвинене, маючи при тому багато механізмів, які заважають його розвивати», – акцентував голова РПР.

Не лише "watchdog"

Свій погляд на функції громадянського суспільства висловив  Володимир Шейгус, виконавчий директор ІСАР «Єднання», який не схильний розглядати  громадянське суспільство як «прошарок» між органами влади та громадою.

На його думку, це явище, коли люди об'єднуються й самоорганізуються для того, щоб вирішувати проблеми, які звели їх разом, комунікуючи далі зі своїми секторами суспільства, включно з органами державної влади або приватним сектором тощо.

«Я вважаю, що громадські організації повинні мати різні функції, й не тільки функції «watchdog» – контролю й взаємодії з органами державної влади. Вони мають, в тому числі, визначати, які є невирішені проблеми в суспільстві і намагатися самоорганізуватися,  щоб вирішити їх», – пояснив своє бачення Володимир Шейгус.

Прикладом таких спільнот, на думку експерта, можуть слугувати локальні громадські організації, які навчилися використовувати різноманітні моделі, допомагаючи адмініструвати ресурси місцевого бізнесу.

«Локальний бізнес, в свою чергу, відкриває свої   "комірки" на основі цих організацій, які управляють цими ресурсами й спрямовують їх на вирішення проблем, важливих для своїх громад. І таких організацій на місцевому рівні чимало», – розповідає виконавчий директор ІСАР «Єднання».

Так, констатуючи той, факт що в Україні громадянське суспільство представляють добре  організовані громадські об'єднання й благодійні організації, які досить перспективні в своїй діяльності, Володимир Шейгус зауважує, що  є й інші організації громадянського суспільства, що працюють за конкретними напрямами та локаціями, й індекс прогресивного розвитку цього сектору також очевидний.

Не допустити критичної «капсулізації» громадських середовищ

Підсумовуючи, Олександр Сушко, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»,  підтвердив – громадянське суспільство в Україні сьогодні настільки неоднорідне  за своїми структурними ланками, типами організації, історією, яка за ними стоїть, що єдиний і правильний рецепт розвитку для всіх навряд чи буде знайдено.

«Треба відійти від спокуси пошуку універсальних рішень для всіх. Узагальнювати позицію громадянського суспільства стає дедалі важче і стратегія майбутнього розвитку його не може бути спрощеною. Є сумніви навіть у тому, що якась спільна візія може бути однаковою для всіх», – переконаний громадський діяч.

Тому в даних умовах, на його думку, важливо не допустити критичної «капсулізації» громадських середовищ, замикання тих сегментів суспільства, які в нинішніх умовах все менше і менше чують один одного.

«Люди замикаються у свої «бульбашки»,  у  тому числі й активні люди, – аналізує Олександр Сушко. – Тож дуже важливим є посилення діалогової  культури і намагання вивести людей із ворожої  парадигми. У нас дуже багато антагонізмів, які посилюються і, врешті-решт, можуть призвести до функціонального паралічу громадянського суспільства,  якщо воно буде зосереджене на взаємопоборюванні  одне одного. І тоді, відповідно, влада справді сидітиме  на троні і казатиме: «Вони не можуть домовитися між собою, чому ми маємо до них дослухатися?».

На виправлення цих ризиків та реагування на них і має бути зосереджена увага громадянського суспільства та донорів, – акцентував виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження» Олександр Сушко.

За матеріалами "ДІ" і Урядового кур'єра

_______________

Публічна дискусія «Громадянське суспільство та громадяни: старі проблеми, нові виклики і перспективи» проводиться Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалів заходу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США. 

Top