Головне у Майданах – рух до демократії

Події
Перегляди: 1921
3 лютого 2021

Україна і Майдан – у політичному контексті ці два слова стають майже синонімами через велику кількість протестів, які продукує українське суспільство. Добре це чи погано, свідчить це про просування до демократії чи, навпаки, про її недосконалість? Про різні погляди, які сьогодні існують на українське громадянське суспільство і демократію в Україні, дискутували учасники міжнародної конференції Why Is Ukraine a Democracy?, організованої Українським науковим інститутом Гарвардського університету (УНІГУ).

Через карантин, що триває, дискусія на тему «Громадянське суспільство і масова мобілізація» відбувалася онлайн.

Розмову модерувала директорка програми «Дослідження сучасної України» професорка Емілі Ченнелл-Джастіс (УНІГУ).

Участь у ній брали:
Олексій Гарань
з НаУКМА,
Ольга Онух з британського Манчестерського університету,
Галина Петренко з інтернет-видання «Детектор медіа»,
Лукан Вей
з Торонтського університету, що у Канаді.

Минає сьомий рік з часу Євромайдану, а експерти досі сперечаються щодо того, чи було це народне повстання, чи революція, чи було це унікальним явищем, чи частиною світового протестного руху, що спостерігався і в Африці, і в Азії, і в Латинській Америці.

Чим Майдан відрізняється від інших масових протестів?

На думку київського професора-соціолога Олексія Гараня, не кожен масовий протест є Майданом, а лише той, який був спрямований проти узурпації влади, проти встановлення авторитарної системи, за збереження демократичних свобод.

«І перший, і другий Майдани – 2004 і 2014 років – були за те, що ми називаємо цінності: в першому випадку Майдан був за чесні вибори, а другий – за європейську інтеграцію, за демократичні принципи, і тому його назвали Революцією гідності», – зауважує Олексій Гарань.

Що дійсно робило Євромайдан унікальним – так це готовність українців «боротися і помирати під європейським прапором», вважає Гарань. Він нагадує, що обидва Майдани в Україні були підкреслено мирними, і у випадку Євромайдану протест залишався мирним протягом двох з половиною місяців, і лише після того, як до протестувальників застосували зброю, протест перейшов в асиметричне збройне протистояння.

Дослідниця з Британії Ольга Онух додає, що дослідження свідчать про те, що протести тоді охопили в тій чи іншій мірі всю країну, що не йшлося тільки про київський Майдан, але еліти не зрозуміли цього. Вони втратили контроль над натовпом, додає вона, що і призвело до силового придушення протестів, а це у свою чергу викликало участь правих, які вже діяли у відповідь на дії влади.

Пізніші виступи, на думку Гараня, такі, як «податковий майдан», «тарифний майдан», «майдан євробляхерів» чи інші протести, які регулярно відбуваються в Україні, охоплювали значно меншу кількість людей, бо переслідували економічні інтереси, важливі лише для певних груп. Ці протести Гарань пов’язує з демократизацією, яка настала в Україні після втечі колишнього президента Віктора Януковича.

Заперечуючи поширену думку про те, що українці перетворюють кожну суперечку в конфронтацію, Гарань нагадує, що обидва Майдани завершилися компромісом, і у випадку Революції гідності домовленість була порушена не протестувальниками, а втечею Януковича та одночасним початком російської агресії.

На думку Гараня, українці не шкодують про Революцію гідності і понад половина продовжує підтримувати цілі Майдану, попри розчарування щодо того, що Україна не так швидко, як хотілося, наближається до західних демократичних та економічних стандартів життя.

Канадський дослідник Лукан Вей вважає, що українські Майдани вирізняються посеред інших масових протестних рухів тим, що вони були успішними. Українцям вдавалося досягти поставлених цілей – якщо вони вимагали відставок уряду, то уряд знімали, якщо вимагали чесних виборів, то вони відбувалися, якщо ставили за мету не допустити проросійської орієнтації, то навіть великою ціною їм вдавалося її зупинити.

 

Майдан – це сила чи слабкість української демократії?

Однак, на думку Вея, масові протести в Україні свідчать про те, що демократичні інститути не працюють і що для вирішення найболючіших для суспільства питань потрібна масова мобілізація.

«Демократія – це про дотримання правил. А протести – це, навпаки, про порушення правил, – наголошує Лукан Вей. – В Україні є проблема з постійними змінами правил, постійно вносяться зміни до Конституції, а це погано для демократії».

Ольга Онух погоджується, що масові протести стали характеристикою української демократії – коли лідери не виконують свої обіцянки, люди виходять на вулиці. Але вони ж і означають, що громадяни не мають інших способів вимагати від своїх лідерів виконання своїх обіцянок і дотримання законів.

Базуючись на даних досліджень, вона попереджає, що коли тільки через повстання можна вимагати поваги до своїх прав, люди будуть виходити ще частіше і через менші проблеми, а не лише через екзистинційні загрози, і це ще більше послабить українську демократію. Звичка до вирішення проблем через протести – це велика проблема для країни: для її демократії та майбутнього, додає вона.


Українська учасниця дискусії Галина Петренко погоджується, що Майдани не є ознакою сильної демократії, але якщо б не було Євромайдану, Україна потрапила б у залежність від Росії, а тоді про жодний поступ демократії не довелося б говорити.

«Якби уряд не звернув з європейського на російський шлях, не потрібно було б Майдану. Тобто Майдан повернув країну на демократичний шлях, але було б добре, коли б цього не було потрібно», – говорить українська дослідниця.

Чи посилили Майдани громадянське суспільство?

Дослідники зауважують, що, звичайно, Україна мала активне громадянське суспільство перед обома Маданами, але не громадські організації і не партії вивели людей на вулиці. Протест був спонтанний, який покладався більше на соціальні мережі, ніж на громадські організації, вважає Лукан Вей.

Тобто громадські організації, на його думку, не мають поки що сильного впливу в українському суспільстві. Хоча деякі з них, експерти одноголосно назвали Комітет виборців України, з року в рік послідовно і на високому рівні роблять працю, яка зміцнює українські демократичні інститути.

Однак очікуваний бурхливий розвиток громадських організацій після останнього Майдану не настав. Одні дослідники пояснюють це внутрішніми чварами між громадськими активістами, інші говорять, що громадські організації часто занадто різко критикували владу, чим сприяли зростанню популістських настроїв.

На думку Ольги Онух, критика представників громадянського суспільства на адресу п’ятого президента України Петра Порошенка, хоч і була виправдана, призвела до того, що суспільство на виборах відвернулося від нього. Нині подібна ситуація повторюється і з шостим президентом України Володимиром Зеленським, вважає вона.

«Президент Зеленський зробив дуже багато позитивних кроків, які не помічають представники громадянського суспільства, які продовжують говорити лише про його популізм та некомпетентність», – зауважує дослідниця з Британії.

Та, на думку української медіа-експертки Галини Петренко, для критики влади у представників громадянського суспільства є серйозні підстави. Лише 2020 року парламент, за її словами, зареєстрував 12 проєктів законів, які були спрямовані проти громадських організацій, а загалом ці ініціативи рухають українське законодавство у бік подібних російських законів. Не дивно, що і пропонують їх проросійські депутати, вважає Петренко.

Що загрожує українській демократії?

Західні дослідники воліли говорити про внутрішні загрози. Лукан Вей нагадав, що і демократією Україну можна назвати досить умовно, адже такі організації, як «Дім свободи», та інші рейтинги визнавали Україну демократією лише протягом 5 років з 30, за президентства Віктора Ющенка. На думку Вея, за президента Порошенка Україна була «конкурентним авторитарним режимом», набагато демократичнішим, ніж за Януковича, але воєнна загроза часто використовувалася як привід для просування інтересів його влади, які не завжди збігалися з суспільними інтересами.

Згадуючи про заборону деяких російських ЗМІ та соціальних мереж на території України, він говорить, що обмеження проросійських голосів у час війни було б зрозумілим і виправданим, якби критерії для таких дій були прозорі та визначені цілком незалежним органом.

«У цьому випадку обидва правила були порушені, а тому вони несуть загрозу згортання демократії. Так, за Порошенка було набагато краще, ніж за Януковича, і в 10 тисяч разів краще, ніж за Путіна, але Порошенко порушував правила демократичного правління багато разів, тому я не назвав би Україну за його керування демократією», – вважає Вей.

Також він згадав і про більшу роль, яку почали грати в суспільному житті праві організації, яких не було помітно перед 2013 роком, що вирізняло Україну серед європейських країн. Нині ж, на його думку, Україна може пропустити той момент, коли загроза правого екстремізму перестане бути «російською пропагандою», а становитиме справжню небезпеку для українського суспільства.

Опонуючи американському колезі, Олексій Гарань наголосив, що в демонізованому російською пропагандою «Правому секторі» служили і російськомовні українські громадяни, і євреї, для яких демократичні свободи були набагато важливіші, ніж різниці в мові чи релігії. З іншого боку, Гарань нагадав, що західні інтелектуали у випадку з Україною підходять до неї з іншими критеріями – замість того, щоб засудити агресора, звертають свою критику на жертву і ставлять свою підтримку в залежність від її спроможності «виправитися».

«Ми всі розуміємо важливість верховенства права і боротьби з корупцією в Україні, але я пригадую часи Холодної війни і те, як західні ліві інтелектуали підтримували боротьбу в’єтнамців проти американської воєнної агресії. Ніхто не казав, що в’єтнамців не треба підтримувати, бо вони – комуністи. Всі вимагали від американського уряду припинення агресії проти В’єтнаму. Коли ви на Заході говорили про радянську агресію в Афганістані, ніхто не казав про те, яким феодальним і корумпованим є афганське суспільство», – пригадує Гарань і додає, що тоді все було гранично зрозуміло – потрібно боротися проти агресії, проти імперіалізму.

«Але коли ми нині говоримо про те, що Україна воює за свою незалежність проти Путіна, кожного разу постає питання про корупцію, про недосконалість української демократії, і це викликає здивування, бо, мені здається, не повинно бути таких питань і умов, за яких ми підтримуємо Україну», – наголосив Гарань.

Він пригадав випадок, коли йшлося про лист протесту проти російської окупації Криму, один західний інтелектуал сказав, що підпише лист лише за умови, якщо там буде критика крайньоправих в Україні, і без цього російську агресію він не засудить. На думку Гараня, західним інтелектуалам потрібно дивитися на Україну як на державу, що бореться за свою свободу, і робить це на двох фронтах – зовнішньому і внутрішньому, бореться з російською агресією та корупцією.

Загрозу для української демократії Гарань вбачає у тому, що демократична революція породила очікування, якими скористалися популісти, і вони вміють вміло маніпулювати громадською думкою. Наприклад, при тому, що російський вектор розвитку, на його словами, «повністю провалився», однією з найпопулярніших зараз в країні є проросійська сила – «Опозиційна платформа – За життя», яка контролює впливові ЗМІ і може роздавати привабливі обіцянки.

(2 лютого президент України Володимир Зеленський ввів у дію рішення РНБО про запровадження санкцій проти народного депутата з фракції «Опозиційна платформа – За життя» й соратника проросійського політика Віктора Медведчука Тараса Козака та восьми юридичних осіб. Санкції передбачають блокування телеканалів «112 Україна», NewsOne та Zik, юридичним власником яких є Козак. Українські провайдери вже почали вимикати «112 Україна», NewsOne та Zik.)

Джерело: Радіо Свобода

Останні новини з категорії Події

Більше 11% виборців України стикались із пропозицією підкупу — презентація соцопитування та експертне обговорення

Експерти ОПОРИ та "Демініціатив" презентувалаи результати опитування громадян про їхне ставлення до підкупу виборців
26 листопада 2021

Ключі від економічної безпеки лежать в «кишені» держави та її громадян: замітки з експертної дискусії

Тези дискусії «Ключі від економічної безпеки і де їх шукати в Україні»
23 листопада 2021

Вибори, громадянська активність та контроль за владою – складові політичної безпеки людини

Тему політичної активності громадян України як складової загальної безпеки людини експерти обговорили на онлайн-конференції.
8 листопада 2021

На Закарпатті ситуація краща у ставленні до нацменшин, ніж по Україні, – Андрій Сухарина

Андрій Сухарина представив результати дослідження на форумі ідей та рішень “Re:Open Zakarpattia”
6 листопада 2021