Україна серед «середніх сил», скепсис щодо Трампа та розчарування Європою – Марія Золкіна про тренди на Близькому Сході

У Досі відбувся щорічний (17-й) Форум Al Jazeera – один із ключових міжнародних майданчиків, присвячений обговоренню регіональних конфліктів, трансформації глобального порядку та зміни балансу сил у світі, зокрема ролі Близького Сходу в цих процесах.

Участь у форумі взяли аналітики Фонду «Демократичні ініціативи» – голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду, дослідниця Лондонської школи економіки Марія Золкіна та професор політології Києво-Могилянської академії, науковий радник Фонду Олексій Гарань – у межах проєкту «Регіональна та ядерна безпека, повернення дітей: адвокація України на “Глобальному Півдні”, насамперед в Африці», який здійснює Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Форум став нагодою зафіксувати важливу зміну контексту: якщо у 2022 році російсько-українська війна перебувала в центрі уваги глобального медійного та експертного середовища, то нині фокус міжнародних дискусій помітно змістився. Саме на цю зміну звертає увагу Марія Золкіна, аналізуючи підсумки форуму у своїх публічних коментарях:

«У 2022 році  Al Jazeera Channel була єдиним іноземним телеканалом, який повністю змінив формат мовлення через російське вторгнення. Телеканал перейшов у нон-стоп ефір, 24/7, коли більш як дві третини часу були присвячені російсько-українській війні. Так тривало 5,5 місяців. Протягом цих майже пів року на телеканалі в цьому щоденному марафоні наживо, іноді по 5-6 інтервʼю і баталій з росіянами на день у студії в Досі, спочатку працював Петро Бурковський (виконавчий директор Фонду «Демініціатви», а нині – військовослужбовець ЗСУ – Ред.), а згодом і я. Марія Золкіна. Але за 4 роки потому дискурс і фокус повернувся до традиційного для регіону».

На цьогорічному форумі Al Jazeera не було жодної панелі, безпосередньо присвяченої російській агресії проти України. Опосередковано тема війни пролунала лише в межах однієї дискусії – про формування багатополярного світу.

За словами Марії Золкіної, це не означає повної втрати інтересу до України, але відображає зсув фокусу регіону до питань, традиційно визначальних для Близького Сходу. Свої спостереження й висновки з форуму, які важливі саме в українському контексті, аналітикиня виклала у вигляді нотаток:

• Близький Схід готується виживати в умовах змагання великих гравців і концепція «середніх сил», middle powers, якими на міжнародній арені вважають себе або якими можуть стати, швидко набирає політичної популярності в країнах Перської затоки. І Україну там сприймають як одну з таких «середніх сил» в Європі. Взагалі, очевидно, що ресурси і умови різні, але якщо ти розумієш, що не належиш до тієї вагової категорії, що США і Китай, то концепція «середніх сил» добре вписується в позиціонування різних країн, з різними можливостями. Бути «middle power» – практично новий тренд. І тут добре відгукуються аналогії між деякими європейськими країнами, в тому числі Україною, і такими країнами як Катар.
• Протистояння США та Ірану тут дуже бояться, але це класична ситуація. Міністр закордонних справ Ірану на Форумі виступав і всіх «заспокоїв»: якщо будуть удари по Ірану, той вважатиме всі американські сили в регіоні законною ціллю. А найбільша американська база, яка є логістичним центром для дій в регіоні – це база АльУдейд в Катарі. Тут же – Центральне командування сил США в регіоні.
• Мене відверто здивувало, як багато скепсису щодо Трампа, його мирного плану для Гази і його Ради миру звучить на експертному рівні. Публічно і приватно. Довіри і сподівань, що план реалізується, немає зовсім. Рада миру, попри те, що Катар був серед перших країн, які приєдналися до неї, теж оцінюється від «без ентузіазму» до «критично», як підміна ООН, а це недопустимо.
  З попереднього пункту сама собою напрошується аналогія з планами Трампа щодо України: регіон намагається пристосуватися до тих рамок, які задає американський президент. Тут теж лунають думки, мовляв, іншого не маємо, треба намагатися вплинути на зміст пропозицій, на процес, але з формою, яку диктує США, поки доводиться миритися. Тільки ціна таких пристосувань для країн регіону менша, ніж для України, яку під цим тиском змушують жертвувати суверенітетом.
•  Порівняно з минулим роком і ще більше – з 2023 тут відчувається розчарування Європою. Прямо лунають питання: як, маючи такий потенціал можна виглядати так слабко? Але спроби Канади і Британії перезапустити діалог з Китаєм тут теж помітили.
• Співпраця з Україною цікавить у різних вимірах, але ця робота майже повністю – в закритому режимі. По участі в інвестиціях у відбудову, коли б та не мала місце – такого ентузіазму і очевидного інтересу, як у Китаю, наприклад, немає. Є з чим порівняти. Якщо Китай готується, вивчає всі питання, то тут радше обережно-вичікувальна позиція.

Підсумовуючи, Марія Золкіна наголосила, що працювати з цим регіоном потрібно постійно й наполегливо. Значна частина взаємодії тут тримається на особистій довірі – і це довгострокова інвестиція, без якої Україні буде складно зберігати й посилювати свою присутність у близькосхідному дискурсі.