ДОВІРА СУСПІЛЬСТВА ДО НИНІШНЬОЇ ВЛАДИ ЩЕ НИЖЧА, НІЖ ДО ПОПЕРЕДНЬОЇ

Iрина БЕКЕШКIНА, директор фонду «Демократичні ініціативи»:

— Довіра до нинішньої влади у суспільства ще нижча, ніж до попередньої. За ці три роки ставлення до владної верхівки впало суттєво. На початку Майдану в 2013 році вже після першого місяця рівень довіри до низки персон зашкалював. До Кличка була довіра до 50 відсотків у грудні 2013-го. До Порошенка і Яценюка — за 40. До Тягнибока довіри було трошки менше, але в межах 35%, що так само є досить потужним показником. Зараз про такі рівні довіри можна лише мріяти.

 У суспільстві існує велике розчарування, яке, безумовно, пов’язане перш за все з початковим зачаруванням. Здавалось, що після таких випробувань і жертв нова влада вже не допустить помилок старої. Причому цих людей суспільство буквально винесло до влади. Тому люди були переконані, що тепер ситуація буде іншою. Натомість народ бачить, що віз і нині там.

Звичайно, проблема полягала й у тому, що Майдан поєднав різних людей, з різними поглядами, і як такої конкретики у вимогах до влади не було. Були проєвропейські настрої, були настрої обурення побиттям студентів, було бажання боротьби з корупцією, але не було чіткої концепції, за якими механізмами треба будувати державу.

Звичайно, люди здебільшого перебували в стані наївності. Багато хто вважав, що варто Майдану перемогти — і Україна стане повноцінною частиною Європи, у нас буде манна небесна з високою зарплатою і гідним рівнем життя. Такий, я б сказала, «лівий романтизм» не міг не наштовхнутись на хвилю розчарування.

Були люди з яскраво вираженими націоналістичними переконаннями і перемогу Майдану вони пов’язували саме з перемогою нації з досить радикальними закликами. Меншістю на Майдані були ліберали, які гадали, що після Майдану одразу почнуться ринкові реформи. Отже, єдине, що об’єднувало цих людей — це переконання того, що та влада мала піти геть.

Звичайно, також домінувало переконання в тому, що Україна має рухатися в бік європейського вибору, але цей пункт стояв другим після вимог демонтування існуючого режиму Януковича. 

Безумовно, тодішня влада наробила багато дивних помилок, які ніяк не в’язались зі здоровим глуздом. Наприклад, абсолютно не зрозуміло було, нащо розганяти студентів, які зібрались на Майдані. Вони через певний час самі могли розійтись і роз’їхатись. Дійсно, відчуття, що існували якісь «підводні сили», які штовхали Януковича до помилок. Навіть після побиття студентів можна було показово покарати деяких «беркутівців» та звільнити Захарченка. Це б дозволило народу заспокоїтись, отримавши певну сатисфакцію. Але Янукович вперто тримав лінію на загострення ситуації. Наче влада навмисно погіршувала своє становище. Я підозрюю, що далеко не все вирішував Янукович. Він  не був диктатором за своєю суттю. Звичайно, відчуття таке, що його вигнали, списали на нього пороки, а сама порочна система залишилась.

Переконана: не зважаючи на те, що нинішній Президент суттєво відрізняється від попереднього, не можна не враховувати помилок минулого режиму. Необхідно звернути увагу на падіння рейтингів і взагалі на відсутність у людей бажання мати справу з політикою.

Між владою і народом знову відчувається велика прірва, що є дуже тривожним симптомом. При цьому більша половина суспільства взагалі не хоче іти на вибори і не бачить партій, за які хотілося б голосувати. А це означає, що не сформовано відповідної політичної альтернативи.

Джерело: День