Події
Перегляди: 844
3 серпня 2018

Довіра, патерналізм і пасивність: як українці ставляться до громадських організацій


Довіра українців до громадського сектору зростає, рівень участі в активізмі – незмінний, але чіткого розуміння функцій таких організацій досі немає. Про це свідчать результати соціологічних опитувань. Як на ставленні українців до громадських ініціатив позначилися дії влади, якими мають бути дії третього сектору, щоби просувати демократичні перетворення в Україні і щоби люди розуміли роль громадянського суспільства, – обговорювали учасники круглого столу «Громадянське суспільство в Україні: нові виклики, нові завдання».

Захід відбувся 1 серпня, наступного дня після того, як у Херсоні облили кислотою Катерину Гандзюк – у минулому громадську активістку, а нині херсонську чиновницю. «Тепер ситуація критична, бо почали вбивати й калічити. Це свідчить про небезпечний етап у розвитку суспільства й водночас показує, що громадянське суспільство стало силою – інакше би таких репресій не було. Громадський сектор повинен консолідуватися з усіма здоровими силами суспільства – в політиці, медіа, аби не втратити надбання України й аби вона стала нормальною європейською державою», – окреслила ключову проблему директорка фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна.

На круглому столі презентували результати двох соціологічних досліджень про ставлення українців до громадських ініціатив.

Опитування «Демократичних ініціатив» із Центром Разумкова

Опитування «Громадянське суспільство в Україні: виклики і завдання» провели в травні 2018 року фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова. Соціологи опитали 2019 респондентів віком від 18 років на підконтрольних українському уряду територіях.

З відповідей видно, що в цілому довіра до громадських організацій в українців зростає. «Причому що дуже важливо й що відрізняє нинішню ситуацію від попередніх – це те, що це відбувається на фоні катастрофічного падіння довіри до державних інституцій – воно ніколи не було таким низьким», — зазначила Ірина Бекешкіна.

Парадоксально, що більшість опитаних (60%) вважають, що громадські організації потрібні в їхніх містах і селах, але лише третина (35,5%) знає про існуючі. Та позитивною тенденцією є те, що цей показник зріс на 4% у порівнянні з 2013 роком.

За словами пані Бекешкіної кількість українців, які в якомусь форматі беруть участь у громадській діяльності, не змінюється з 2008 року. Це близько 7% населення. «Решта довіряє й чекає, що їм зроблять добре. Таким чином формується новий тип патерналізму»,— зазначила спікерка.

Водночас українці готові допомагати громадським організаціям грошима. За даними соціологів, до Революції Гідності протягом року якісь кошти на це жертвували 25% людей, а зараз 40%. Проте люди тепер надають менші суми, бо стали бідніші.

«Люди вважають, що держава повинна стимулювати розвиток громадського сектору – й це позитивний результат. Якщо знову повернуться репресії щодо активістів, як це було за Януковича та частково за Кучми, очевидно, що суспільство це не підтримає. Що з цього мають винести органи влади? Що їм треба якомога тісніше співпрацювати з громадянським суспільством. Інколи таке відбувається, а іноді бачимо небезпечну тенденцію – ставлення на кшталт Якщо вам довіряють, ми будемо робити все, щоб вам не довіряли. Але як показує опитування, владі це не вдається», — каже вона.

Опитування показало, що напередодні президентських виборів 62% українців вважають, що країні потрібні нові політичні лідери, тоді як у 2013 році такої думки були 49%. «На думку населення, ці люди можуть з’явитися з політичних партій, у яких вони раніше були не на перших ролях, громадських організацій, а також кіл технічної й гуманітарної інтелігенції. З 2015 року на 10% зросла підтримка представників саме з громадянського суспільства», – розповіла пані Бекешкіна.

Опитування USAID із Pact

«Опитування громадської думки для оцінки змін в обізнаності громадян щодо громадських організацій та їхньої діяльності» другий рік поспіль проводить Pact на замовлення USAID. Третя хвиля відбулася в травні-червні 2018 року. Соціологи опитали 2001 респондента віком від 18 років також по всій Україні, крім непідконтрольних територій.

Результати дослідження перетинаються з даними, які отримали «Демократичні ініціативи», зауважила менеджерка стратегічних комунікацій і досліджень програми сприяння громадській активності «Долучайся!» (USAID) Юлія Курнишова.

 

Найвідомішими серед українців неурядовими організаціями з 2015 року залишаються благодійні фонди (про них знає 35%) та волонтерські організації (30%). Цьому, на думку експертки, дав поштовх Майдан. Однак обізнаність українців щодо неполітичних ініціатив чи неурядових неприбуткових організацій за останні сім місяців не стала більшою.

 

Рівень довіри поступово зростає до всіх типів організацій. Найбільшою довірою користуються волонтерські організації, дещо меншою громадські, а ще меншою окремі активісти. «Але ж цей факт протиставляється зниженню довіри до державних інститутів, влади, партій та їхніх лідерів. Логічно, що люди шукають тих, кому можуть довіряти», – каже пані Курнишова.

Більше половини опитаних вважають, що громадські ініціативи можуть вирішувати ті проблеми, за які беруться.

Усе більше українців особисто знають представників громадських організацій, неформальних спільнот активістів чи індивідуальних активістів (їх знає 18% опитаних). А щодо волонтерів ця цифра лишається сталою (19%).

Опитані виділяють такі характеристики неурядових організацій, як небайдужість до стану справ у країні, громадянська позиція та бажання допомогти нужденним. Тоді як мотивувати окремих активістів, на думку опитаних, може бажання піти в політику чи стати відомим. «Люди однозначно більше довіряють інституційним формам громадянського активізму», – каже Юлія Курнишова.

Важливим показником, на її думку, є те, скільки людей готові підтримувати громадський сектор фінансово. Опитування з’ясувало, що 37% не зможуть пожертвувати ніяких грошей, до 100 грн готовий перерахувати майже кожен третій українець, а від 100 до 1000 грн – кожен десятий.

«Ми запитували громадян, які фактори мотивували б їх брати участь в активізмі. Вони готові це робити, якщо це буде відповідати їхнім особистим інтересам та інтересам їхньої родини. Це показує, що люди дуже зневірені процесом реформ, вони хочуть відчути зміни, які стосуватимуться їх напряму, і аби вони відобразилися на їхньому гаманці. Які типи активізму найбільш цікаві? Люди обирали те, що стосується їх повсякденного життя: створення прибудинкового комітету, написання скарг до органів місцевої влади щодо ям на дорогах чи проблем з інфраструктурою», – розповіла представниця USAID.

А заважає людям брати участь у громадській діяльності насамперед брак часу. Наприклад, 61%, опитаних у Херсонській області обрали цю причину, що насправді дуже перебільшує середній показник по країні.

«Кожен третій українець не вірить, що така діяльність може мати реальний вплив на ситуацію. Громадяни не вважають третій сектор основною рушійною силою, яка може допомогти їм вирішити ту чи іншу проблему. Ще більш тривожний для мене показник – 23% вважає, що про вирішення проблем має потурбуватися держава. Це індикатор патерналізму, який дуже поширений у нашому суспільстві. Люди досі не розуміють, яка основна роль та функція громадських організацій у суспільстві», – каже пані Курнишова.

Загалом 8% опитаних відповіли, що беруть участь у громадській діяльності. Експертка зазначила, що це стабільний показник упродовж років. А рідко беруть участь – 20% опитаних.

Про що свідчать ці опитування і що робити далі?

Євген Бистрицький – завідувач відділу Інституту філософії НАН України:

Пан Бистрицький відзначив, що зараз відбувається переслідування активістів, яке супроводжується мовчанням з цього приводу влади. На його думку, мають місце спроби деактивізації громадянського суспільства, в якому винно як воно саме, так і влада й журналісти. «До точки повернення до нашого минулого стану справ, домайданного, 9-10 місяців», – вважає пан Бистрицький.

Причинами такої непевної ситуації, на його думку, є зокрема надморальність громадськості, яку вперше продемонстувала ситуація з критикою Сергія Лещенка (у минулому журналіста-розслідувача, а нині народного депутата), який придбав дорогу квартиру в центрі Києва. «Надморальність – хороша якість, коли йдеться про злочини корупціонерів. Але тоді багато колег казали, що не може політик допускати таких помилок і не буде йому більше довіри. Влада використала це для критики громадянського суспільства, так само, як і тоді, коли прийняли закон про декларації (електронне декларування для громадських активістів. – Ред.)», – каже пан Бистрицький.

Також проблемою він вважає надмірні патріотизм і політизацію людей. «Частина громадянського суспільства вважає, що яка б ця влада не була, її треба підтримувати, адже йде війна з агресором. І закриває очі на її недоліки – те, що вона недемократична й не розвиває діалог з громадянським суспільством», – каже він і додає, що все це прихильники дореволюційних схем у владі та бізнесі використовують на свою користь.

«Відбувається нищення громадянського суспільства, яке критикує владу. Я бачу системну критику цих організацій на дуже різних сайтах. На це виділяються великі кошти. А розвинених, незалежних ЗМІ, ми не бачимо»,– вважає Євген Бистрицький.

На його думку третьому сектору потрібно вимагати для себе соціальних та політичних ліфтів.

Експерт, проте, також назвав напрямки, де співпраця громадянського суспільства з владою відбувається достатньо ефективно. Це, на думку Бистрицького, в першу чергу адміністративна реформа, в рамках якої будуються директорати, які запозичують досвід аналітичних центрів ГО для вироблення державних політик, а також децентралізаційна, освітня та медична реформи. Однак владі й досі бракує якісної публічної комунікації.

Валентин Краснопьоров – координатор руху «Сильні громади»:

Пан Краснопьоров не вважає ситуацію з громадськими активістами, яка склалася в Україні, негативною чи маргінальною. За його словами, «це об’єктивний процес трансформації українського суспільства та держави».

Координатор руху «Сильні громади» переконаний, що потрібно долати закритість влади й її невміння делегувати деякі свої функції громадянському суспільству. Пан Краснопьоров вважає, що саме зараз стоїть питання, чи влада вибере відкритий і прозорий шлях із співпрацею з ГО, чи шлях реакції. «На жаль, в останні кілька місяців бачимо друге – особливо на сході та півдні України. Це ще одне роздоріжжя в українській історії. Якщо відбувається збільшення ролі громадянського суспільства та довіри до нього, то влада має йому делегувати деякі свої функції й це збільшуватиме довіру до неї», зазначив спікер.

Валентин Краснопьоров також розповів, що деякі представники влади зараз прагнуть створити великий фонд фінансування громадянського суспільства, на який даватимуть гроші й люди, й донори, і який буде їх розподіляти. «Але такий монопольний монстр є негативним рішенням, коли в людей і так є недовіра до влади. Це суспільству лиш нашкодить», зазначив експерт.

Євген Радченко  – директор з розвитку ГО «Інтерньюз Україна»:

Пан Радченко вважає, що українці хочуть занадто багато одночасних, швидких і незворотних змін, які через це часом виглядають гротескними.

«Ми вибираємося зі статусу постколоніальної країни. Проукраїнські сили вже починають ділитися за нормальними принципами, а не як раніше – на проукраїнські та антиукраїнські. Тепер з’являються ліберали, націоналісти, християнські демократи, консерватори тощо. Це нормально. Саме тому для мене є оптимізм у цим опитуваннях», – зазначив він.

Директор з розвитку «Інтерньюз Україна» переконаний, що Україна розвивається так, як і мала б – але пізніше на 20-30 років від східної Європи й 40-60 – від Західної, проте в швидшому за них темпі.

«Звісно, в нас є певні хвороби росту – й це нормально. Хотілося б, проте, щоб вони були меншими. Обливання зеленкою й кислотою, а також вбивства демонструють те, що ми розвиваємося правильним шляхом. Хоча через них, звісно, й страшно. Так ворожі сили намагаються так протидіяти громадянському суспільству. Я б хотів, щоб наше суспільство було трошки з зубами– особливо на виборах. Спостережень і моніторингу виборів мало. Основним завданням для громадянського суспільства на виборах повинно бути намагання зловити й довести до покарання людей, які займатимуться найбільш ганебними речами – підкупом виборців і цілими мережами підкупу, залякуваннями, погрозами, наймання бригад», – каже Євген Радченко.

Галина Петренко – директорка ГО «Детектор медіа»:

Пані Петренко звернула увагу, що зростання довіри до громадського сектору й зниження – до влади спровокувало інформаційну кампанію проти активістів, яка відбувалася у ЗМІ. Але після цього люди не стали менше довіряти громадянським ініціативам.

«Влада може також скористатися довірою до громадських організацій. Я підтримую всі ініціативи, завдяки яким громадяни могли б частину податків передавати на обрані ними конкретні ГО. Але я проти передачі їх узагальний котел, звідки хтось – можливо, держава – спрямовуватиме кошти на підтримку громадського сектору. Тут є загроза, що держава таким чином вирощуватиме лояльний до себе громадський сектор», – вважає експертка.

На думку директорки ГО «Детектор медіа», влада – це дуже складний партнер для громадських організацій. Адже вона охоче співпрацює лише в питаннях, у яких може скористатися довірою до третього сектору й просунути ініціативи, які не дуже добре сприймаються в суспільстві. «Наприклад, у нашій сфері це блокування окремих інтернет-сайтів. Але влада категорично не допускає третій сектор до ініціатив, де розподіляються державні кошти. І схильна дуже ображатися на критику. Якось через єдину критичну публікацію щодо однієї структури нас виключили з її дорадчого органу», – розповіла Галина Петренко.

Спікерка підкреслила, що довірою до ГО намагаються скористатися не тільки влада, а й ЗМІ, яким люди також усе менше довіряють. «Коли великі телеканали хочуть просунути якусь ініціативу, вигідну їхнім власникам, вони беруть коментарі в представників громадського сектору, з якими в них є спільне бачення. Якщо телеканалу дуже потрібно почути наш голос на підтримку їхньої позиції, то він навіть готовий нас титрувати, хоча зазвичай відмовляється. Представникам ГО важко потрапляти в ЗМІ. Через це й люди не знають, які організації працюють у їхньому міста чи селі», – зазначила пані Петренко.

Анастасія Мазурок – керівниця відділу моніторингу і оцінки ГО Transparency International Ukraine:

Пані Мазурок бачить у результатах досліджень важливі виклики для громадського сектору. Адже певний прошарок населення готовий щось робити, в нього є інтерес до такої діяльності й це становить величезний потенціал.

Та людям заважають бар’єри: демотивованість, очікування швидких перемог, неготовність системно діяти. «Це частково пов’язано з тим, що громадська діяльність, волонтерство, активізм асоціюється з проблемами, які можуть бути вирішені тут і зараз – допомога соціально незахищеним верствам населення, ВПО, бійцям АТО. ГО, які працюють на рівні більш системних змін, важче комунікувати з людьми й пояснювати, якими кроками їх досягати», – каже представниця організації.

На її думку, громадський сектор повинен створювати можливості для кооперації та обміну досвідом між звичайними людьми та різними організаціями, а також краще інформувати населення через медіа про свої кроки та проміжні результати на шляху до глобальної цілі.

А ще – пропонувати людям прості й зрозумілі інструменти впливу. Як-от проект Transparency International Ukraine та Dozorro – онлайн-мапа для моніторингу проведення ремонтів шкіл у великих містах, на якій кожен батьки, з яких вимагають внесок, можуть перевірити, чи виділені на це кошти з бюджету й чи проведено закупівлі.

Олександр Сушко – виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»:

На думку пана Сушка, до старих проблем третього сектору (небажання влади співпрацювати з ГО та бути відкритішою й прозорішою, брак ресурсів у громадських ініціатив, патерналізм більшості населення), «у постмайданній Україні, яка переживає травму війни та невизначеності», додалися нові.

Зростання видимості, авторитету та впливу громадського сектору супроводжується дедалі більшою його неоднорідністю, вважає експерт.

«Раніше ми могли сказати: Цього хоче громадянське суспільство. А тепер одна частина хоче, а друга ні. Немає консолідованої візії чогось – позитивної програми дій. В складанні анкет до опитування керувалися тим, що ГО - це ті, хто роблять благо й добро, й ми їх просто можемо розділити за типами. Які б ми цифри отримали тут, якби ми внесли сюди ГО, які боряться з ромськими поселеннями, застосовують насильство, так звані організації прямої дії, які заміняють собою правоохоронні органи через бездіяльність останніх? За моїми відчуттями, вони можуть ставати все популярними, вони більш видимі в медіа. На якомусь етапі вони скажуть, що вони теж громадянське суспільство і картинка ще ускладниться, бо буде конфлікт усередині»,– вважає пан Сушко.

На його думку, така тенденція в Україні вже простежується. «Скорочується дистанція між емоцією та каменюкою: в багатьох суспільних групах толерують насильство. Й от уже громадський активіст може кинути каменюку, замість того, щоб працювати зі стейкхолдерами, як це мало би бути. І такі ідеї може підтримати молодь. Очевидно, що на озлобленості певних прошарків населення й апатичності та патерналізмі інших у майбутньому зіграють політики. Це – виклик», – каже спікер.

Олександр Сушко вважає, що громадським організаціям потрібно зміцнювати довіру всередині своєї спільноти й стежити, чи не зростає розрив між нею й ширшими колами суспільства. А також дбати про канали якісної комунікації з населенням і між собою й будувати конструктивний порядок денний, який стане альтернативою популізму й наверне до себе людей.

Загалом, проблеми комунікації констатували й інші спікери, і результати досліджень: довіра українців до громадянського сектору зростає, рівень участі в активізмі – незмінний, але достеменного розуміння функцій таких організацій у населення досі немає. Учасники круглого столу погодилися, що зараз - перед виборами - громадянському суспільству критично важливо вибудувати ефективну комунікацію з суспільством, яке дало їм кредит довіри.

 

Відео-запис з круглого столу:

Top