МЕТОДОЛОГІЯ
Всеукраїнське опитування проведено Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова у період з 12 по 18 серпня 2025 року.
Методом face-to-face було опитано 2002 респонденти віком від 18 років, які проживають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях та місті Києві.
У Запорізькій, Донецькій, Миколаївській, Харківській, Херсонській областях – лише на тих територіях, що контролюються урядом України та на яких не ведуться бойові дії.
Опитування проводилося за стратифікованою багатоступеневою вибіркою із застосуванням випадкового відбору на перших етапах формування вибірки та квотного методу відбору респондентів на заключному етапі, коли здійснювався відбір респондентів за статево-віковими квотами. Структура вибіркової сукупності відтворює демографічну структуру дорослого населення територій, на яких проводилося опитування, станом на початок 2022 року, за віком, статтю, типом поселення.
Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
Водночас додаткові систематичні відхилення вибірки можуть бути зумовлені наслідками російської агресії, зокрема, вимушеною евакуацією мільйонів громадян.
Склад макрорегіонів:
- Захід – Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області;
- Центр – Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області, а також місто Київ;
- Південь – Запорізька, Миколаївська, Херсонська та Одеська області;
- Схід – Дніпропетровська, Донецька, Харківська області.
РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ
Порівняно з початком повномасштабного вторгнення частка респондентів, які хотіли б будувати своє майбутнє життя в Україні, дещо зменшилася – на 6 відсоткових пунктів, що пов’язано з паралельним зростанням частки респондентів, які не хотіли б будувати своє майбутнє життя в Україні. Попри цю тенденцію частка респондентів, які станом на серпень 2025 року хотіли б будувати своє майбутнє життя в Україні, на 13 відсоткових пунктів перевищує показник, зафіксований ще п’ять років тому: 83% у 2025 році проти 70% у 2020 році.
Статистично значущої гендерної різниці серед респондентів у бажанні будувати своє майбутнє життя в Україні не спостерігається. 80% серед чоловіків та 85% серед жінок хотіли б будувати своє майбутнє життя в Україні. Не хотіли б будувати своє майбутнє життя в Україні 12% чоловіків та 10% жінок.
Чим старші респонденти, тим частіше вони повідомляли про бажання будувати своє майбутнє життя в Україні. Якщо серед молоді віком 18–29 років залишитися в країні хочуть 71%, то у групі 40–49 років цей показник становить 82,5%, а серед людей віком 60 і старше – вже 91%. Водночас саме серед молоді, порівняно з іншими віковими категоріями, частка тих, хто не хотів би будувати своє майбутнє життя в Україні, найвища – 19%. Серед респондентів віком 40–49 років таких 11%, а серед респондентів віком 60 років і старше лише 5% не бажають будувати своє майбутнє життя в Україні.
Регіональний розподіл демонструє, що найбільша частка респондентів, які хотіли б будувати своє майбутнє життя в Україні, проживає у центральних (85%) і західних (85%) областях, а найнижча – у південних (78%) і східних (77%) областях. На відміну від решти макрорегіонів, де частка респондентів, які не хотіли б будувати своє майбутнє життя в Україні, коливається на рівні 9–10%, у східних областях вона досягає 19%.
Рівень добробуту респондентів практично не вплинув на їхнє бажання будувати своє майбутнє в Україні.
Домінуючими почуттями серед респондентів, коли вони думають про майбутнє України, є надія (58%), тривога (43%) і оптимізм (28%). Порівняно з початком повномасштабного вторгнення, респонденти рідше почали повідомляти про почуття оптимізму (-12 відсоткових пункти) і надії (-7 відсоткових пунктів) та частіше – про розгубленість (+12 відсоткових пунктів), тривогу (+12 відсоткових пунктів) і страх (+8 відсоткових пунктів), коли думають про майбутнє України. Водночас, якщо порівнювати з даними до повномасштабного вторгнення, то п’ять років тому частка респондентів, які відчувають оптимізм і розгубленість, коли думають про майбутнє України, була такою самою, як і сьогодні, але зросла частка респондентів, які відчувають надію (+15 відсоткових пунктів), тривогу (+15 відсоткових пунктів) і страх (+12,5 відсоткових пункта). Якщо ж порівнювати з даними двадцятирічної давнини, у 2005 році, після Помаранчевої революції, то частка респондентів, які відчувають оптимізм і надію, коли думають про майбутнє України, є схожою, але на сьогодні зросла частка респондентів, які відчувають тривогу (+19 відсоткових пунктів), страх (+13 відсоткових пунктів) і розгубленість (+11 відсоткових пунктів).
Упродовж більшої частини 20-річного моніторингу цього питання домінуючими почуттями щодо майбутнього країни залишалися надія, оптимізм і тривога. Винятком став 2013 рік, коли респонденти, окрім надії і тривоги, почали частіше згадувати страх, ніж оптимізм, а також період з 2014 по 2016 рік, коли частка тих, хто відчував страх, поступово зменшувалася, а частка тих, хто відчував оптимізм, поступово зростала, повертаючись до традиційного тріо «надія-тривога-оптимізм». За останні два роки, у 2024-му та 2025-му, частка респондентів, які відчувають страх, думаючи про майбутнє країни, знову повертається до показників 2013–2016 років.
Серед чоловіків та жінок частка респондентів, які переживають ті чи інші почуття щодо майбутнього України, запропоновані їм в анкеті, загалом схожа. Однак жінки на 10 відсоткових пунктів частіше за чоловіків повідомляли про страх за майбутнє країни.
Молодь, порівняно з респондентами найстаршої вікової групи, частіше відчувала оптимізм (+9 відсоткових пунктів), упевненість (+8 відсоткових пунктів) і рідше тривогу (-9 відсоткових пунктів), страх (-12 відсоткових пунктів).
Порівняно з респондентами з центральних і західних областей, респонденти з південних та східних областей частіше повідомляли про песимізм (+8 відсоткових пунктів між медіанними значеннями) та рідше про надію (-19,5 відсоткових пунктів між медіанними значеннями) при думках про майбутнє України.
Фінансово та матеріально забезпечені респонденти, порівняно з тим, хто живе за межею бідності, частіше відчували позитивні емоції щодо майбутнього країни, такі як оптимізм (+13 відсоткових пунктів), надію (+13 відсоткових пунктів) та впевненість (+13 відсоткових пунктів), і рідше відчували такі негативні емоції, як страх (-11 відсоткових пунктів) і тривогу (-16 відсоткових пунктів).
Абсолютна більшість респондентів (73%) продовжує вірити в перемогу України у війні проти Росії. Не вірять у перемогу 17% опитаних. Значний зсув у вірі в перемогу України відбувся у 2024 році, коли частка тих, хто вірить у перемогу України, знизилася на 11 відсоткових пунктів. За останній рік зниження віри в перемогу України тривало, склавши 4 відсоткових пункти, що лише трохи перевищує теоретичну похибку вибірки.
Між жінками і чоловіками немає статистично значущої різниці у їхній вірі в перемогу України. Водночас молодь, порівняно з респондентами віком понад 60 років, частіше вірила в перемогу України (+8 відсоткових пунктів) за рахунок нижчої частки респондентів, які не вірять у перемогу України (-7 відсоткових пунктів).
Найнижча віра у перемогу України спостерігається серед респондентів, які проживають у східних областях: 55,5% вірять у перемогу, не вірять у перемогу – 31%. Для порівняння, у південних областях, які найближчі до східних за рівнем віри респондентів у перемогу, 69% вірять у перемогу, а 16% – не вірять.
Для більшості респондентів трьома головними ознаками перемоги України у війні стане повернення усіх українських полонених, депортованих та викрадених (37%), збереження української державності (31%) і припинення ракетних обстрілів України (30%). Про звільнення українських територій у кордонах станом на 1991 рік повідомило 27% опитаних. Найменш значущими ознаками перемоги України у війні серед запропонованих для респондентів були провал російського наступу та стабілізація фронту (12%), конфіскація та передача Україні арештованих російських активів та коштів (12%) і залишення міжнародних санкцій проти Росії (11%).
Якби референдум щодо проголошення державної незалежності України відбувався сьогодні, то абсолютна більшість респондентів (82%) підтримала б незалежність. Не підтримали б незалежність України 3%. Порівняно з початком повномасштабного вторгнення частка респондентів, які підтримали б незалежність України, знизилася на 5 відсоткових пунктів за рахунок зростання частки тих, хто не брав би участі в референдумі. Однак порівняно з 2019 роком частка респондентів, які у 2025 році проголосували б на референдумі за проголошення незалежності України, вища на 12 відсоткових пунктів, а частка тих, хто проголосували б проти незалежності, нижча на 6 відсоткових пунктів.
60% опитаних вважають, що вони та їхні родини більше виграли від здобуття Україною незалежності. Натомість 15% повідомили, що вони та їхні родини більше втратили від проголошення незалежності.
Молодь дещо частіше погоджувалася з тим, що вона та її родини більше виграли від проголошення незалежності Україною, ніж респонденти віком понад 60 років: 61% і 55,5% відповідно.
У макрорегіональному розрізі респонденти, які проживають у західних областях, частіше за респондентів з інших областей погоджувалися, що вони та їхні родини більше виграли, ніж програли від проголошення незалежності України. Серед респондентів із західних областей 75% вірять, що виграли від проголошення незалежності порівняно з медіанним значенням у 55% для решти областей. Вважають, що більше втратили від проголошення незалежності, 6% опитаних у західних областях порівняно з медіанним значенням у 19% серед респондентів із інших областей.
Респонденти, які живуть за межею бідності, на відміну від тих, хто має кращий рівень добробуту, були найменше переконані в тому, що вони та їхні родини більше виграли від здобуття незалежності (37%), за рахунок більшої частки тих, хто вважає, що втратив від здобуття незалежності (+13 відсоткових пунктів порівняно з медіанним значенням для решти категорій), і тих, хто не визначився з цього питання (+11 відсоткових пунктів порівняно з медіанним значенням для решти категорій).
Переконання респондентів у зацікавленості в зміцненні незалежності України зростало зі зростанням суб’єктності та близькості до респондента. Найменш зацікавленими, на думку респондентів, були представники української влади та опозиції. Більш зацікавленим, за оцінкою респондентів, порівняно з владою та опозицією, було населення України. Порівняно з населенням України більшу зацікавленість у зміцненні незалежності, на думку респондентів, виявляло населення регіону респондента. Найвищу ж зацікавленість у зміцненні незалежності України, як повідомляють респонденти, виявляють вони особисто. Так 76% опитаних відповіли, що вони особисто значною мірою зацікавлені у незалежності України, ще 16% – деякою мірою.
