Чому мир в Україні залишається недосяжним

Оригінал статті  – La Tribune de Genève

Теофіль Сімон

Напад на супермаркет у Харкові 25 травня зачепив за живе. Як посадити росіян і українців за стіл переговорів? СЕРГІЙ БОБОК/AFP

Чи дозріли Володимир Зеленський і Володимир Путін до припинення вогню? У це можна повірити, читаючи назву Конференції високого рівня за мир в Україні, організованої на прохання Києва в  Бюрґенштоку 15 і 16 червня. Кремль не був запрошений і докладає всіх зусиль, щоб зірвати саміт, але кілька десятків інших дипломатичних делегацій здійснять поїздку в надії знайти вихід із конфлікту.

В неминучість прийдешнього миру можна також повірити, спостерігаючи за полем бою. Неминучість миру в найближчому майбутньому можна також оцінити з поля бою. Влітку 2023 року українські війська не змогли прорвати оборону противника під час його контрнаступу. Незважаючи на величезну перевагу у військах та боєприпасах, Москва за останні місяці здобула лише кілька «піррових перемог». Її нинішній наступ на Харків, схоже, буде стриманий українцями. Обидві воюючі сторони загрузли у військовому глухому куті, що коштує непомірних витрат.

Українці залишаються рішучими

Така ситуація, ймовірно, триватиме ще довго.

 «Росія більше не має засобів для досягнення значного прогресу. Так само, як і  українці, але вони сподіваються відновити перевагу в 2025 році, коли західні заводи з виробництва боєприпасів вийдуть на повну потужність і буде поставлено достатню кількість винищувачів F-16», – каже  Браніслав Сланчев, експерт з теорії  ядерних конфліктів, професор Каліфорнійського університету (Сан-Дієго) і автор книги «Військові загрози:  ціна примусу та ціна миру» (Cambridge University Press, 2011).

Згідно з нещодавнім опитуванням, проведеним  Центром Разумкова, 83% населення України все ще вірять, що Київ може перемогти Москву. Понад дві третини опитаних все ще хочуть повного повернення української території (включно з Кримом) або повного знищення російських військ.

«Рішучість українців з часом майже не слабшає. Змінюється лише те, що люди усвідомлюють, що війна буде довгою: половина з них вважає, що конфлікт триватиме від двох до п'яти років», – зазначає Петро Бурковський, виконавчий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

Володимир Путін все ще непохитний

«На Заході існує стійка помилкова думка, що цю війну можна закінчити шляхом переговорів з Росією, – веде далі  Петро Бурковський. – Це неможливо, тому що Володимир Путін виступає проти самої ідеї збереження  України як  суверенної держави. Кремль використовує довірливість і жагу західного світу до миру, щоб виграти час, відновити свої сили і знову перейти в наступ».

Своєю аналітикою поділився Браніслав Сланчев. «Головною перешкодою на шляху до миру є те, що цілі Кремля у війні все ще максималістські. Путін не відмовився майже від жодної зі своїх цілей, поставлених у лютому  2022 року, і вважає, що зрештою він вичерпає західну підтримку України», – каже він. Ця ситуація не покращиться, оскільки Путін очистив своє найближче оточення, і в Росії майже не залишилося політичної опозиції. Ізольований у своїй вежі зі слонової кістки, він як ніколи нечутливий до ціни війни.

Хоча жоден  експерт не очікує від саміту в Бюргенштоці  конкретного прогресу на шляху до миру, обидва вважають, що конференція є прекрасним подарунком Києву.

«Згуртувавши навколо себе десятки делегацій, Україна покаже Росії, що вона має потужну підтримку міжнародної спільноти. Ця солідарність українського табору є одним із факторів, які в довгостроковій перспективі можуть спонукати Путіна зменшити свої військові цілі», – зазначає Браніслав Сланчев.

Петро Бурковський, зі свого боку, сподівається, що країни Півдня, які досі залишалися доволі нейтральними, будуть більш відкритими до Володимира Зеленського.

 «Зі Швейцарії Україна надішле меседж країнам Півдня: якщо Росія досягне своїх військових цілей в Україні, це буде сигналом для всіх  держав, які мають ядерну зброю, що тепер вони можуть вторгнутись до свого сусіда, не боячись зайвих наслідків. Тоді міжнародний порядок розпадеться на безліч сфер впливу ядерних держав», – підсумовує він.

Читати французькою.