Чи втримає Європа Молдову та Румунію: Маріанна Присяжнюк про потенційний вплив Росії на вибори у цих країнах
Очільницю молдовського регіону Гагаузія Євгенію Гуцул затримали в аеропорту Кишинева 25 березня під час спроби виїзду з країни. За даними Національного антикорупційного центру, її триматимуть під вартою в межах кримінального провадження, деталі якого буде оголошено пізніше. Раніше Антикорупційна прокуратура завершила збір доказів у справі про незаконне фінансування забороненої проросійської партії «Шор», в якій фігурує Гуцул. За версією слідства, вона систематично ввозила в Молдову кошти від російського злочинного угруповання та брала участь в організації протестів у Кишиневі восени 2022 року. Сама Гуцул називає справу політично вмотивованою. Про цю ситуацію, потенційний вплив Росії на вибори в Молдові та Румунії – в інтерв’ю 24 каналу розповіла Маріанна Присяжнюк, політична аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та координаторка проєкту «Дельта-24» у регіоні Україна-Молдова-Румунія.
– Чому, попри гучні заклики по допомогу, зокрема до Кремля, Євгенії Гуцул там відмовили?
– Дякую за цей акцент, адже справді важливо звернути увагу на те, що Росія не поспішає визволяти своїх проксі. Це видно і в Молдові, і в Румунії. Ми в «Демініціативах» розглядаємо ці країни як єдине поле битви, де Росія розгорнула свої проксі-інформаційні впливи і веде безпосередню інформаційну війну.
Повертаючись до кейсу Гуцул, хоча партія «Шор», до якої вона належить, завжди діяла істерично, провокативно мобілізуючи свій електорат, після її затримання протестна активність була мінімальною – поодинокі зібрання тривали під судом, але жодних офіційних заяв не було. В цьому, власне, і був задум – під ширмою яскравих партій і гучних фігур, як то з Джорджеско, «злити» їх на фініші і вивести на арену нових, більш керованих гравців, які розвивалися в тіні.
Сьогодні в Молдові ми бачимо формування блоку «Альтернатива», куди увійшов і кандидат Олександр Стояногло, який минулого року балотувався в президенти. У Румунії – повернення на політичну арену Віктора Понти, який не може бути не незалежним, тому що очолював соціал-демократичну партію, був прем’єром, зустрічався з Трампом-молодшим у Белграді, а вже за тиждень до виборів Трамп-молодший приїде до Бухареста. Тобто мережеві зв’язки очевидні.
Так само як в Румунії Джорджеску «грів» місце для фіналіста, афілійованого з соціал-демократичною партією, так і «шорівці» «гріли» місце для нового політичного проєкту у Молдові. Вони не будуть відверто проросійськими, але наскільки їхня політика буде деструктивною для України – це питання. Старі еліти, зокрема соціал-демократи Румунії, не є проросійськими в прямому сенсі, але їхній стиль – «курс без змін».
Щодо Понти в Румунії, то це яскравий приклад проросійського політика. Хоча я не люблю цю лінзу застосовувати до румунського політичного простору, але саме за його перебування при владі, він побував в Сочі на Олімпіаді, при ньому були фото з Путіним та Януковичем, але водночас у 2014-му він приїздив підтримати Революцію Гідності в Києві. Тобто отакий «шпагат» – найочікуваніший сценарій, якщо соціал-демократи повернуться до влади.
Стосовно парламентських виборів у Молдові – інша історія. Там парламентська республіка, і перекроювання карти впливу буде серйозним. Партія влади «Дія і солідарність», ймовірно, не отримає монобільшості вдруге. А проросійські сили – умовно проросійські – зміцнюватимуть свої позиції. Наскільки вони співпрацюватимуть з Росією чи Україною, в яку систему цінностей себе вбудують після приходу до влади – це головне питання.
Тож, підсумовуючи, не варто спрощено ділити гравців на проросійських чи проєвропейських. За історичними зв’язками з Росією можуть ховатися зовсім інші мотиви. І Україні варто стратегічно планувати контакти з тими, хто потенційно може прийти до влади – навіть якщо ці проєкти виглядають сумнівно.
– Чи не тому нинішня влада Маї Санду уникає різких кроків щодо Придністров’я, тому що там чимало проросійськи налаштованого населення? І чи можемо ми очікувати після парламентських виборів у Молдові, що там реалізується своєрідний «грузинський сценарій»: Росія не надто втручатиметься у справи країни, оскільки й без того частина молдовського політикуму активно проросійська?
– Чи можна вважати Придністров’я проросійським анклавом? Насправді це не зовсім коректне визначення. Це окупована територія, де стоїть російська армія, і з точки зору України це – пряма загроза.
Для самої Молдови це ще й сіра економічна зона, де всі отримують певний зиск – і на лівому, і на правому березі Дністра. І я не здивуюсь, якщо серед вигодоотримувачів опиняться представники чинної влади в Молдові, і навіть в Україні. Це корупційно-бізнесова «чорна діра» в центрі Європи, яку треба вирішити, але ніхто в цьому не зацікавлений. Тому ця проблема має два виміри: безпековий – присутність російської армії, і бізнесовий – корупційні інтереси.
Що стосується політичних настроїв у Придністров'ї, то в цьому контексті важко говорити про свободу вибору чи справжній плюралізм. Але варто зазначити, що на президентських виборах близько 20% жителів Придністров'я проголосували за Майю Санду і підтримали європейський вибір. Тому говорити про те, що населення там повністю проросійське, виходячи з цифр, які Придністров'я показало на виборах, некоректно.
Вони не такі ізольовані, як нам здається. Багато хто має кілька паспортів, їхні діти навчаються в Румунії, вони знають, що відбувається в Україні, розуміють європейські реалії. Інша річ, що в такому насильницькому, тоталітарному середовищі, звичайно, поведінкові патерни вимагають якоїсь тихої, непомітної поведінки, щоб врятувати своє життя, зберегти своє майно і не наражати на небезпеку найближче оточення.
Якщо зникне військова присутність Росії й припиниться тіньова економіка, Придністров’я демонструватиме зовсім іншу картину.
І ще один важливий момент: дві сили, які фактично можуть скеровувати процес в конструктивний чи неконструктивний бік – це монополія «Шериф» і російські спецслужби. Від того, як вибудовуються відносини між ними, залежить, наскільки Придністров’я втягується в ширший сценарій Росії щодо України. За останні три роки ми бачимо, що місцеві еліти намагаються втримувати ситуацію, не допускаючи ескалації. Але це не робить регіон ні проєвропейським, ні дружнім до України чи Молдови, які прагнуть до прозорості та європейських стандартів.
– Якщо говорити про Румунію і про скандального кандидата Келіна Джорджеску, якому заборонили балотуватись, – він стрімко набрав популярність у TikTok. Наскільки там була російська складова? І чи підтримували його саме через проросійські погляди, чи це були внутрішні вподобання в Румунії?
– Насправді меседжі, які просували в його кампанії, не були відкрито агресивними. Це була така традиційна, ортодоксальна пропаганда – сувереністські ідеї про те, що Румунія має встати з колін, відмовитись слухати Брюссель, підтримувати місцевих виробників, перестати ходити в суботу до супермаркетів. Такий собі інфантильний популізм, загорнутий у патріотичну риторику.
Ці прості й емоційні рішення знайшли відгук у значної частини суспільства – і серед молоді, і, що цікаво, серед діаспори. Якщо в Молдові діаспора підтримала Маю Санду, то румунська – Келіна Джорджеску. І це не зовсім парадокс. Це швидше сигнал, що влада – і в Молдові, і в Румунії – погано працює з населенням, яке проживає за межами країни. А нам в Україні варто зробити з цього висновки, бо маємо до 10 мільйонів українців за кордоном. І в контексті дискусії про вибори ці приклади з сусідніх країн мають нас багато чому навчити.
Щодо самого Джорджеску – це не просто TikTok-феномен. Це конгломерат інтересів, такий феномен, де зійшлися інтереси певної фрустрації відставників, місцевих силовиків, умовного «діпстейту» та російської пропаганди. Коли хтось втрачає владу, то часто шукає союзників будь-де – навіть серед ворогів своїх опонентів. У цьому випадку Росія стала таким собі трампліном, і, звичайно, відповіла на ці жести взаємністю. Але як підказує історія, гебню методами гебні перемогти дуже складно, навіть неможливо.
