Козир у руках ЄС – Тарас Жовтенко про те, що може зламати план Трампа й Путіна
Поки ЄС активно шукає способи профінансувати військові потреби України, Росія тисне на фронті й тероризує тили. Тим часом переговорники Вашингтона і Кремля готують нову версію так званої домовленості про завершення війни. Що відбувається насправді – в етері польського телеканалу SLAWA TV, у програмі «Союзники», проаналізував Тарас Жовтенко, безпековий аналітик, в.о. виконавчого директора Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва.
– Як ви оцінюєте чергову спроба Трампу та Путіна укласти домовленість в обхід України та Європи? Чи вона зараз більш реалістична, ніж на початку року?
– Якщо говорити про ймовірність реалізації цих нібитои28 пунктів, які напрацювали спецпредставник Дональда Трампа Стів Віткофф і його візаві від російського диктатора Кіріл Дмітрієв, то все, як і раніше, впиратиметься в реакцію офіційного Києва та наших європейських партнерів.
І ця реакція вже є. Єврокомісія та керівництво ЄС прямо заявляють, що без Європи та України цей план не може бути легітимним. Адже він повинен враховувати не лише інтереси США. Для Трампа важливо якомога швидше припинити бойові дії, а всі інші питання нібито можна вирішувати потім – між Європою, Україною та Росією.
Росії ж критично важливо, використовуючи момент на фронті, спробувати зіскочити із дуже неприємного «гачка санкцій», на який потрапили дві досить великі російські нафтові компанії – «Роснефть» і «Лукойл». Тому Кремль намагається такою імітацією «договороздатності» запустити нову ітерацію «мирних» планів, аби домогтися пом’якшення обмежень з боку США.
Реакція з боку наших європейських партнерів і схожа реакція від американських сенаторів, які, як з’ясувалося, теж дізналися про цей план із преси, вже надійшла. Це дуже нагадує попередні рази, коли Трамп виходив із дивними ініціативами, що фактично повторювали кремлівські ультиматуми.
Ми знаємо, чим це завершувалося – ні Україна, ні наші європейські партнери не погоджувалися на будь-яку присутність будь-якого пункту з цих російських ультиматумів в будь-якому мирному плані чи в будь-якій конфігурації цього «мирного плану». У результаті для Росії все завершувалося новими санкціями, а для союзників – створенням механізму PURL, через який до Європи та в Україну надходить американська зброя.
– А які механізми нині є у ЄС, Великої Британії та України, щоб відбити спробу нав’язати цей план, що суперечить європейській безпеці? Адже фінансування озброєнь для України в Євросоюзі у вразливій позиції, а в Україні внутрішньополітична криза. Чи вистачить ресурсу і механізмів повторити тверду позицію «ми не приймаємо мир без нашої участі», як це було у січні-лютому та навесні 2025 року?
– Справді, ситуація виглядає патовою. Макрофінансова підтримка України зараз під тиском – ЄС стикається з ризиком реального браку коштів. Але Брюссель працює одразу по кількох треках: від оптимістичного сценарію конфіскації російських активів до альтернативних механізмів у разі, якщо конфіскація провалиться.
Щодо відносин «Брюссель + Лондон» із трампівським Вашингтоном, то формально ситуація теж непроста. Але треба пам’ятати, що для адміністрації Дональда Трампа і особисто для американського президента домінуючим інтересом є його особистий фінансовий інтерес і його конвертація в політичний імідж.
І тут у європейців є серйозний козир, є «карти», як любить говорити сам Дональд Трамп – це механізм закупівель американської зброї через НАТО за програмою PURL. За перші місяці через нього розміщено замовлень уже майже на 5 мільярдів доларів. Це плюс 5 мільярдів до прибутків Америки, американських оборонних компаній і великий політичний бонус для іміджу Трампа. Тому він розриватиметься між бажанням тиснути на офіційний Київ і Брюссель, намагаючись проштовхнути так званий «мирний план». Але якщо європейці правильно розіграють «карту» оборонних закупівель, то для Трампа ця дилема стане значно простішою, адже механізм продажу американської зброї через НАТО – це очевидний козир. Ми самі неодноразово чули, як він цим вихваляється, майже в кожному виступі Трамп повторюючи, що, на відміну від Джо Байдена, він не «дарує гроші» європейцям чи українцям, а навпаки, «дуже неслабо на них заробляємо».
– Що відбувається з інтересами великих гравців? Трамп намагається просувати рішення, які зачіпають увесь європейський континент, але при цьому США навіть не присутні на найближчому саміті G20, де завжди були традиційним лідером. Натомість ми бачимо потужний саміт ШОС, де зібралися Сі, Ердоган, Путін, Моді. Старі формати відмирають? США відходять від глобального лідерства?
– Адміністрація Трампа з самого початку року оголосила курс на системну перебудову зовнішньої політики США, і було оголошено про те, що в центрі нової американської ідеології лежить ізоляціонізм, який так подобається протрампійському руху MAGA.
Американська зовнішня політика відмовлятиметься від попередньої архітектури союзів і буде монетизуватися. Тобто тепер союзники мають платити «абонплату» Вашингтону за безпеку, оборону, торгівлю і все інше. Звідси й оця тарифна політика.
Стратегічно Трамп не робить нічого нового: він намагається сидіти на двох стільцях. З одного боку, йому подобається втручатися у зовнішні справи, застосовувати силу й демонструвати роль «лідера, який зупиняє війни». З іншого боку, він бачить, що втрачає прихильність у США. Він уже посварився з Марджорі Тейлор Ґрін, яка критикує його надмірну проактивність.
Тому для Трампа це внутрішній компроміс. Він показує, що не відходить від своєї корінної ідеології, але водночас намагається впливати на глобальні процеси. І при цьому Трампу реально нема що протиставити тій системні геополітичні стратегії, яку реалізує Китай – ні через ШОС, ні через його двосторонні союзи з Росією, Північною Кореєю чи Іраном. На саміті G20 ми, ймовірно, побачимо, як Китай спробує використати платформу для просування власного порядку денного.
