Чи ковтають українці фейки та пропаганду

Коментарі
Перегляди: 436
5 жовтня 2020

Уміння аналізувати інформацію, ставити її під сумнів, мислити критично, аби помічати пропаганду, цензуру, однобокість подання матеріалу, фейки, дезінформацію, цікавитися власниками ЗМІ, щоб розуміти вплив на інформацію та її подачу, — усі ці навички притаманні медіаграмотній людині. А наскільки такі ми?

Трохи пролило світло на це соціологічне дослідження про зміни у споживанні інформації населенням України після виборів 2019 року й під час пандемії коронавірусної хвороби та карантину. Його проведено у серпні цього року в усіх регіонах за винятком окупованих територій. Опитано 2022 респонденти віком понад 18 років. У фонді «Демократичнi iнiцiативи ім. Ілька Кучеріва» переконані, що вибірка репрезентативна для всього дорослого населення за основними соціально-демографічними показниками.

Небезпечна піддатливість

Аналітик фонду Петро Бурковський зазначив, що нині українці, коли сумніваються в певній інформації у ЗМІ чи соцмережах, шукають інформацію в інших джерелах. Так відповів 41% опитаних. Майже третина у такому разі розмірковує, кому вигідно саме так трактувати події.

«22% сприймають інформацію як одну з можливих версій подій. Тобто майже п’ята частина населення країни піддається альтернативній правді, а фактично перекручуванню інформації. Лише 8%, маючи сумніви, намагаються з’ясувати більше інформації про власника ЗМІ чи автора допису в соцмережі, менш як 3% звертаються до організацій, які перевіряють факти», — зазначив він.

А на питання, хто має протидіяти фейкам і дезінформації, найбільше опитаних — 46% відповіли, що держава та власники ЗМІ (частка зросла порівняно з дослідженнями 2018—2019 років), але до 21% поменшало тих, хто вважає, що до цього мають долучатися і пересічні українці.

Як зауважує директорка ГО «Детектор Медіа» Галина Петренко, саме користувачі мереж поширюють інформацію, і нерозуміння своєї відповідальності — ще одна прогалина в медіаграмотності. Петро Бурковський додає, що слід проводити роз’яснювальну роботу, бо від рівня освіченості та обізнаності великою мірою залежить, чи поширюватимуться фейки.

«Щодо критеріїв вибору джерела інформації, то відповіді респондентів засвідчили: у нас як у доволі розвиненому інформаційному суспільстві людей цікавить контент, зручність і зрозумілість подачі, швидка реакція ЗМІ на події, нейтральність і незаангажованість. Тобто пріоритети — швидка, якісна й бажано безпристрасна інформація.

Але є особливості в регіональному розрізі. Для жителів південних і східних областей більший пріоритет порівняно із західними та центральними областями нейтральність і незаангажованість ЗМІ. Хоч самі переважно дивляться канали з прокремлівською пропагандою. Тобто є загроза, що певний стиль подачі інформації громадяни сприйматимуть як стандарт незаангажованості й безпристрасності.

Тож і для національного регулятора, і для громадських організацій, які стежать за інформпростором, є над чим працювати. Треба пояснювати, що таке насправді незаангажованість і репутація ЗМІ. Адже Росія не перестане цим користуватися в майбутньому», — акцентує Петро Бурковський.

Росія — агресор

В інтерпретуванні подій українцями з лютого 2019 року, тобто з часу виборів, відбувся істотний, хоч і не критичний злам. Більшість опитаних зауважила, що Росія почала війну на Донбасі. Якщо у лютому 2018-го таких було 52%, у лютому 2019-го — 49%, то у серпні 2020-го — понад 60%. П’ята частина — 21% вважає, що війну почали український уряд та олігархи. У 2018-му таких було 15%, а 2019-го — майже 17. Не могли визначитися позаторік 33%, торік — 35, нині — 18. Дві третини вважають те, що відбувається на Донбасі, російською агресією за підтримки місцевих бойовиків. Лише п’ята частина називає це громадянською війною.

Щодо Майдану, то більшість — 54% громадян вважає, що останній Майдан був Революцією гідності, а третина називає його державним переворотом і захопленням влади.

«Російський дискурс про те, що Майдан — це переворот, що війна на Донбасі громадянська і винні в ній українські політики, за останні півтора року програє. Це крок уперед, люди критичніше ставляться до російської пропаганди, стають свідомішими, пристають на позицію, яка відображає реальність», — констатує Петро Бурковський.

Та останнім часом набуває популярності інша теза, впроваджувана роспропагандою і проросійськими силами в Україні: мовляв, співпраця з МВФ — елемент зовнішнього управління. Із такою тезою згодні 45% опитаних, необхідною економічною допомогою це називають 38%.

«У питаннях Майдану, війни на Донбасі, МВФ є вікова залежність: молодші респонденти відкидають російську версію, старші підтримують (це більшість респондентів, які відповіли, що віддають перевагу телеканалам у сприйнятті інформації). Тобто можна припустити зв’язок між підривною роботою проросійських телеканалів в Україні й тим, що тези російської пропаганди здобувають підтримку наших співгромадян. І цей вплив найбільший у південних і східних регіонах. Це загроза нацбезпеці, і з цим впливом треба боротися. Ідеться про співпрацю громадянського суспільства і держави в обмеженні й боротьбі з цим інформвпливом. Російська пропаганда просуває те, що Україна рухається до кризи, занепадає, розпадеться. Пропаганда не працює, коли слова розходяться з реальністю, але коли реальність залишається кризовою, депресивною, пропаганда починає працювати», — каже Петро Бурковський.

Україна нині стоїть перед черговими місцевими виборами. І українці також цікавляться цією темою. Політичні партії, політики почали дуже сильно вкладатися у просування себе не в класичних медіа з редакційним контролем, а в соцмережах. І не через рекламні ролики, а через проплачених лідерів громадської думки і блогерів, яких ніхто не контролює. Тому різні ГО й аналітичні центри мусять серйозно брати до уваги те, що відбувається в соцмережах, а не лише у класичних ЗМІ.

Оксана Малолеткова

Джерело: Урядовий кур'єр