Без юридичних гарантій усі розмови про безпеку України залишаються на рівні обговорень – Олексій Гарань
Президент Володимир Зеленський озвучив три ключові блоки гарантій безпеки для України. Перший стосується армії – збереження її нинішньої чисельності та забезпечення зброєю. Другий пов’язаний із домовленостями з НАТО щодо готовності підтримати Україну в разі нової агресії. Третій блок – санкції проти Росії та використання заморожених активів для відновлення України. Про те, чи отримає Україна такі гарантії, в етері Апостроф TV свої думки висловив Олексій Гарань, професор політології НаУКМА, науковий радник Фонду «Демократичні ініціативи».
– То чи можуть озвучені президентом три блоки гарантій безпеки для України реально стримати Росію?
– Якщо говорити про те, що в дипломатії традиційно розуміють під гарантіями безпеки, то це означає готовність однієї країни захищати іншу. Раніше те, що наша влада підписувала з іншими країнами у двосторонньому порядку і називала гарантіями безпеки, насправді було лише гарантіями допомоги: країни надавали зброю, фінансування, але не йшлося про те, що вони ідуть в бій заради України.
З першим блоком усе зрозуміло – це постачання зброї та фінансова допомога. Третій блок – санкції й використання заморожених російських активів – також виглядає конкретно. А от другий, пов’язаний із НАТО, наразі залишається незрозумілим. Ми чуємо оптимістичні заяви про можливе розміщення контингентів країн-членів Альянсу. Але незрозуміло, який це буде обсяг, де вони розміщуватимуться, яка буде їхня функція. Наприклад, начальник штабу оборони Великої Британії Тоні Радакін говорив про контингент, який мав би стримувати Росію, однак поки що це лише предмет переговорів.
Представники Європейського Союзу також озвучили свою позицію і сказали, що йдеться лише про навчальну та цивільну місії, тобто тренування українських військ, а не про війська, які захищатимуть Україну у разі вторгнення. Тому й незрозуміло, що саме мав на увазі Радакін.
Очевидно, що Росія буде категорично проти будь-якого розміщення сил НАТО, і це створить додаткові ризики для країн, які зважаться на такий крок. Тож поки що це радше обговорення. Ми хочемо, щоб гарантії безпеки були записані, оформлені юридично. Однак маємо розуміти, що хоча було багато розмов про розгортання військ «коаліції охочих», зокрема про це говорив Макрон, насправді вони не ризикнули цього зробити. Бо зараз триває війна, і союзники не наважилися.
– Якщо говорити про миротворців чи іноземний контингент, то які країни могли б відправити свої війська в Україну, зважаючи на те, що громадська думка в Європі таку ідею мало підтримує?
– Населення завжди налаштоване проти втягування у воєнні конфлікти. Люди бояться за долю своїх солдатів, і це зрозуміло. Але навіть невеликі контингенти можуть мати символічне значення. Наприклад, у країнах Балтії розміщено батальйони Німеччини, Канади, США. Очевидно, один батальйон не зупинить російську армію, але його присутність означає, що у разі нападу країни НАТО змушені будуть втрутитися. Таку ж роль «заручників» виконували американські війська, дислоковані в Західній Німеччині під час холодної війни.
Інша річ – чи готові країни реагувати військово, якщо Росія зробить провокацію і, скажімо, обстріляє цей контингент в Україні? Якщо відповіді не буде, сама присутність цих підрозділів втратить сенс.
Тому й не дивно, що громадська думка обережна. Але остаточні рішення ухвалюють політичні еліти.
Можна згадати історію, коли Радянський Союз розмістив ракети середньої дальності, які мали досягти Західної Європи за лічені хвилини, і тоді американці і європейці вирішили розташувати американські ракети в Європі. У багатьох європейських столицях тоді проходили масові демонстрації, які активно підтримувала радянська пропаганда. Проте керівництво цих країн ухвалило рішення, і ракети були розміщені.
Водночас треба враховувати, що чим ближчі вибори у тій чи іншій країні, тим сильніше керівництво цих країн реагуватиме на настрої суспільства. Поки що ми чуємо обнадійливі заяви від деяких держав, зокрема Великої Британії. Але в якій формі вони будуть втілені – поки невідомо.
– У багатьох залишається невпевненість, чи справді ці гарантії захистять Україну? Адже підписати документи одне, а от як НАТО відреагує на можливий повторний напад Росії – велике питання.
– Перший і третій блоки зрозумілі. Це фінансування української армії, постачання зброї, а також санкції проти Росії. І вони вже працюють: ми отримуємо зброю, фінансову підтримку, Європа викуповує техніку в США й передає нам, санкції продовжуються. Я думаю, ця допомога надаватиметься незалежно від того, буде новий напад чи ні, бо Захід усвідомлює, що в оборону України треба вкладати.
Але головне питання – другий блок. Це вже не просто допомога, а гарантії безпосередньої участі у війні або в тому, щоб давати відчіч російській агресії. Тут і досі немає чіткої відповіді. Ми, звісно, хочемо, щоб ішлося про розміщення контингентів, хай навіть символічних, з деяких країн НАТО, які могли б виконувати стримуючу роль. Проте чи відбудеться це – ми не знаємо.
