Берлін зараз на боці України
14 травня – незважаючи на карантин, на відсутність регулярного авіасполучення і навіть попри накладені на нього персональні санкції ЄС – до Берліна прибув з візитом заступник глави адміністрації президента РФ Дмитрій Козак.
Він зустрівся з дипломатичним радником Ангели Меркель, а зважаючи на те, що Козак опікується у Кремлі переговорами з Україною щодо окупованого Донбасу, тематика переговорів була цілком передбачуваною.
Представника України на цій зустрічі не було, через що у багатьох в Україні виникло запитання чи навіть обурення щодо того, чи не порушує ця зустріч неписаного правила "нічого про Україну без України".
Цей принцип, запроваджений ще за президента Порошенка, передбачає, що переговори з Москвою про Донбас, Крим тощо можуть відбуватися лише за участі України або з погодженням їхнього змісту з Україною. У попередні роки це було неодмінною умовою переговорів Путіна з Меркель, Трампом, Макроном тощо.
В МЗС запевняють, що під час візиту Козака цей принцип був дотриманий. "Україна знала про цей візит Козака заздалегідь і буде знати про те, як він пройшов... Ні про які ігри за нашою спиною тут не йдеться. Навпаки, ми вдячні німецькій стороні за зусилля по залученню російської сторони до діалогу і пошуку конструктиву", – пояснив міністр Дмитро Кулеба.
Втім, це пояснення не зняло всіх питань.
У експертній та політичній спільнотах лунають протилежні оцінки цих переговорів. Є ті, хто вважає згоду України небезпечним кроком, – і ті, хто вважає, що ця зустріч не має зашкодити, але може допомогти Києву.
"Європейська правда" зібрала тези з трьох публікацій з цього приводу – від ексміністра закордонних справ Павла Клімкіна, експертки з питань Донбасу Марії Золкіної та колишнього заступника глави МЗС Данила Лубківського.
У кожній з них є думки, які заслуговують на увагу. У тому числі з боку офіційного Києва.
Пропонуємо коментрар Марії Золкіної, політаналітикині Фонду "Демократичні ініціативи":
– Якби не знати, як себе поводив Берлін на Паризькому саміті та після нього, в контексті Консультативної ради, то з "таємного" візиту Козака у німецьку канцелярію можна було б продукувати зраду. Та реальних підстав для цього не бачу. Навпаки, логіка німців може бути якраз зворотною.
Так, Берлін "не оцінив" Консультативну раду, також не підтримав ідею максимальної формалізації Мінської ТКГ (росіяни пропонували це на початку квітня). Натомість нова українська пропозиція з посиленням робочих підгруп за рахунок переселенців виглядає достатньо зваженою та логічною. І точно додає українській стороні бонусів в очах західних партнерів.
Проблема цієї пропозиції – те, що вона точно не влаштовує росіян.
Не влаштовує саме тому, що така формула – це не Консультативна рада. Тут не планується ані присвоєння ОРДЛО де-факто статусу учасників перемовин, ані надання документам обов'язкової сили, ані штучний "перекос" в бік політичної підгрупи.
В такому вигляді це нічого не дає Москві. Тому цілком припускаю, що зондаж компромісів і був причиною цього не надто таємного візиту.
А задача української групи має лишатися незмінною.
Ні – зміні статусу як учасників, так і документів. Ні – будь-якому формальному закріпленню консультацій, діалогів, переговорів між Україною та ОРДЛО (навіть включно з переселенцями).
Підозрюю, що росіяни можуть погодитися на розширення робочих підгруп за рахунок переселенців і "цивільних активістів" окупованих районів лише за умови, що статус документів змінять на обов'язковий та/або підпишуть протокол, де закріплять, що ці представники ОРДЛО ведуть переговори/консультації з Україною.
Росіянам такий папірець потрібен. Для України він не тільки непотрібний, але й шкідливий.
