Події
Перегляди: 369
21 лютого 2019

Альтернативою Майданам мають ставати демократичні процеси і розвинене громадянське суспільство – експертне обговорення

Революції виникають тоді, коли не спрацьовує демократія. За словами директорки Фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіної, саме така ситуація  виникла п’ять років тому, коли українці вийшли на Майдан на знак  протесту  проти тодішньої влади, яка   всупереч волі народу звернула зі шляху європейського розвитку країни. Наслідком Революції гідності стали  тоді не лише політичні зміни в країні, а й формування сильного громадянського суспільства, яке є учасником й ініціатором позитивних змін останні п’ять років.

Напередодні річниці подвигу Небесної  сотні Фонд Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва провів два дослідження –   загальнонаціональне опитування, щоб виявити рівень залученості громадян до громадської активності, і опитування громадських діячів  (84 учасники), щоб зрозуміти, чи стала Революція гідності рушієм розвитку громадянського суспільства.  Результати досліджень були представлені під час круглого столу «Від Майдану-січі – до Майдану-реформ: чи стала Революція гідності рушієм розвитку громадянського суспільства?» 19 лютого 2019 року.


Пік впливу  громадянського суспільства на владу припав на 2016 рік

Дослідження виявило, що Майдан дав суттєвий імпульс розвитку громадянського суспільства в Україні, активізував громадянську активність людей, показав їхні можливості та силу, примножив «соціальний капітал» у суспільстві та виробив навички самоорганізації. Про це, коментуючи дані експертного опитування, сказав аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Сергій Шаповалов.

Водночас, як показали відповіді громадських діячів,  одразу після Революції  громадянське суспільство мало найвищий рівень впливу на владу.

«Респонденти відзначили, що 2016 рік був  піком,  найбільшим «вікном» можливостей впливати на рішення на влади,  – каже  Сергій Шаповалов. –  Але водночас вони зауважують, що опісля такі можливості почали зменшуються. Головними перешкодами співпраці з владою вони  вважають несприйняття всерйоз громадських організацій і небажання самих держорганів йти на таке співробітництво, їхня корумпованість та упереджене ставлення до неурядових організацій. Значною перешкодою, на думку респондентів, є й байдужість суспільства, а іноді непрофесійність самих організацій». 

Загалом залученими до громадської активності  вважають себе  8–10% українців.

«Якщо говорити про залучення громадян до громадської активності загалом по країні, то рівень залучення протягом 2013–2018 років стабільно є незначним і становить 8–10%. У західному регіоні він дещо вищий,  кількість тих, хто вважає себе долученим до громадської активності, там 12%, найменша кількість на півдні – 6%», – відзначив аналітик.

Крім того, за словами Сергія Шаповалова, з 2013 року не змінилася частка членства громадян у різних громадських об’єднаннях,  залишаючись  на рівні 15-17%. 

Хоча є прогрес у волонтерській участі громадян.  Впродовж останнього року  відсоток тих, хто  займався волонтерською діяльністю зріс із 12% у 2017-му до 18% - у 2018-му.


Перехід частини громадських лідерів у політичну сферу –  один із засвоєних уроків Помаранчевої революції

Володимир В’ятрович, директор Інституту національної пам’яті, вважає, що наявність сильного громадянського суспільства в Україні вирізняє її, так само як і країни Балтії, на тлі пострадянських республік.

«Якщо порівнювати з країнами Балтії, то ми не можемо говорити, що в Україні громадянське суспільство менш розвинене, – пояснює свою думку науковець-історик. – Це якраз і  є  один із чинників, який  не дозволяє Україні скочуватися у радянське минуле».  За його словами, українське громадянське суспільство відіграло вирішальну роль і під час Помаранчевої революції і під час Євромайдану, але суттєво воно ще не посилилося.

«Мені здається, воно ще не може посилюватися, тому що ці поштовхи, які робить громадянське суспільство,  дуже багато коштують йому, – каже Володимир Вятрович.  – І після 2004-го, і після 2013–2014 років була спроба громадянського суспільства взяти на себе безпосередню відповідальність за подальше майбутнє держави і, тому й відбувався  перехід частини громадських лідерів у політичну сферу. А  що після 2014 року  цього було значно більше, ніж після Помаранчевої революції – це і є один із засвоєних уроків Помаранчевої революції». На думку директора Інституту національної пам’яті,  саме цього  бракувало після Помаранчевої революції, коли значна кількість громадських лідерів усунулася від політичних процесів, залишивши країну  зі старим урядом.

У 2014 році, за словами Володимира Вятровича, цей досвід було враховано,  а поступ,  зроблений, зокрема, і в законодавчій сфері, став можливим і завдяки частині громадських лідерів, які пішли в політику і зсередини проштовхували ці ідеї,  і завдяки співпраці з експертним середовищем, яке напрацювало рецепти реформування країни.  Таким прикладом, може слугувати коаліція громадських організацій РПР, яка ефективно спрацювала протягом кількох років  після Євромайдану.


В Україні громадські організації роблять те, чим в інших країнах займаються уряди

Власне сам співголова Ради РПР, директор Центру демократії та верховенства права Тарас Шевченко відзначив, що саме коаліція «Реанімаційний Пакет Реформ» стала цим Майданом Реформ на  п’ять років, якому вдалося багато чого досягнути завдяки готовності громадських організацій, які першими у березні 2014 року змогли запропонувати план дій.

Він висловив упевненість, що головним здобутком громадського сектору сьогодні є здатність формувати власні пропозиції реформ та впливати на порядок денний держави. За його словами, українські ГО не лише контролюють діяльність влади, а й розробляють політику. Зокрема, РПР у лютому презентував Дорожню карту реформ – аналітичний проект ключових змін у 21 сфері державної політики.

«В Україні громадські організації роблять те, чим в інших країнах займаються уряди. Вони пишуть закони, формують політики і плани змін, за які мали б відповідати державні інституту. Власне завдяки цьому під час Майдану і вдалось швидко запропонувати порядок денний реформ, бо у ГО були напрацьовані законопроекти, готові рішення проблем», – зазначив директор ЦЕДЕМ.

Водночас Тарас Шевченко закликав змінювати ситуацію, за якої активісти виконують функції держави. Натомість реформаторському середовищу пора вкладатись у розвиток державних інституцій, аби вони самі справлялися із власними завданнями. Таку сталість має забезпечити реформа держслужби.  Разом з тим, важливо зараз виховувати відповідальних громадян, які не лише стежитимуть за діями влади, а і будуть проактивними.


Громадянське суспільство – це постійно діючий воєнкомат реформ

Енергія, яка виникла під час Майдану, нікуди не ділася, вважає  керівник Програми розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Лациба. Багато людей з цією енергією пішли будувати нову країну, вони  створюють новий простір навколо себе, набагато комфортніший, ніж був колись, і відчувають відповідальність за той самий будинок, де живуть, за своє подвір’я навколо нього.

 Однак у самому  громадському секторі не очікували, що він  стане аж настільки великим «донором» для розбудови країни, зауважує експерт.  Громадський сектор дав дуже багато кадрів для політичної боротьби, для парламенту, для партій.  Багато громадських активістів пішли на  державну службу.  Тому зараз відчувається нестача кадрів в організаціях. Це посилює розвиток країни загалом, проте послаблює громадські рухи, додав Максим Лациба.

«Ми маємо усвідомлювати, що громадянське суспільство – це постійно діючий воєнкомат реформ. Ми, громадські організації, аналітичні центри маємо пам’ятати, що ми постійно маємо знаходити нових людей, постійно маємо волонтерів  готувати, що кожен рік ми два-три хороших експерта відправляємо на держслужбу або в парламент, або в міську раду, або місцеве самоврядування, і це правильно. Мені здається, ми до цього не готові, тому, я вважаю, що 2018 рік – це рік, коли ми, третій сектор, просіли, у нас менше, як на мене, результативності, менше якихось ініціатив», – наголосив Лациба.


Інституалізувати енергію  Майдану і без геройств трансформувати країну

Андрій Кулаков, директор з програмної діяльності в «Інтерньюз-Україна»,  переконаний, що треба робити все, щоб Майдан закінчився,  працювати  системно, за стандартами планування та стратегування, щоб  в країні було якомога менше авралів і критичних ситуацій, а була планомірна робота з реформування країни.

«Насамперед треба інституалізувати ту енергію, яку дав Майдан і сформувати її так, щоб це працювало у нормальних інституціях через спокійні процеси. Реформа державного управління якраз і була покликана для того, щоб  найкращих експертів влити в органи державної влади», – відзначив Андрій Кулаков.

Він закликав громадський сектор «відкрити вікно раціональності» – робити ставку на просвіту, яка допоможе справитися як з популізмом, так і з байдужістю громадян. «Важливо пояснювати, як формується бюджет, що таке закони і як вони ухвалюються, які функції мають різні гілки влади. Нам потрібно без геройств трансформувати країну», – наголосив експерт.

 

Відсутність сратегії післямайданного розвитку України сповільнила темпи реформ

А на думку Ігоря Коліушка, голови правління Центру політико-правових реформ, Майдан все-таки не встиг виробити стратегію позитивного післямайданного розвитку України.

 «Перші роки після Революції гідності було дуже багато гострих проблем, які потрібно було вирішувати – це і проблема війни, і проблема фінансового стану України, і проблема утвердження результатів української революції у світі. Але стратегія реформування країни так і не була запроваджена», – ділиться упущеннями в стратегуванні Ігор Коліушко.  Деякі реформи, за його словами, наприклад децентралізація, були розтягнуті в часі –  концепція ухвалена  1 квітні 2014 року,  закон під її реалізацією прийнятий у лютому 2015-го року, а реалізація почалася  восени 2015-го року.

Аналітик каже, що такий повільний темп реформування країни є  результатом того, що  спільної стратегії так і не було вироблено.

«Політика і революція повинні починатися саме з визначення, чого ми хочемо і які методи реалізації і вирішення стратегічних питань застосовуватимемо», – акцентував Ігор Коліушко.

На його думку, ще однією загрозою в громадянському суспільстві  є засилля популізму.

«Ми мусимо виробити якийсь інструментарій, як з цим боротися, – наголосив експерт. –   На жаль, масова громадська думка не здатна адекватно оцінювати події, які відбуваються в країні загалом, чи є загроза. Ми не оцінюємо позитиви, які в нас відбуваються,  а відтак не можемо ідентифікувати причини проблем», – резюмував Ігор Коліушко.

 

Десанти війн не  вигравали. За десантом  повинно йти  суспільство.

Директорка Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна також увиразнює проблеми громадянського суспільства. За її словами, йому притаманне те, що й загалом  українському суспільству: де два українці – там три  гетьмани.  

«Громадянське суспільство об’єднується  перед якоюсь небезпекою, а потім починаються дискусії, що  в принципі є нормальним,  однак згодом,  коли опонент вже стає ворогом, це вже ненормально.  Адже у нас однакові цілі. Може, різні уявлення про шляхи досягнення цих цілей, але українському суспільству все ж треба  об’єднуватися, і громадянському суспільству також», – наполягає Ірина Бекешкіна.

І насамперед тому, впевнена громадська діячка, що громадянське суспільство це передовий загін суспільства – більш активний і  більш відповідальний, і завжди готовий до дій.

«Іншого джерела у влади як рекрутуватися з громадянського суспільства, очевидно, не має. Очевидно, що громадянське суспільство дає певні навички, дає знання, які не дають університети й інститути», –  каже Ірина Бекешкіна.

Вона також  підтвердили,  що  населення дає мандат довіри громадським активістам іти у  владу. Так само вважають і опитані громадські активістів.

 «Уявіть собі якби не було у парламенті громадських активістів, які пішли у владу після Майдану. Що було б з тим парламентом? Тому цей десант потрібний. Але десанти ніколи не  вигравали  війни. За десантом  повинно йти  суспільство.  Нам треба більше  працювати з людьми, з громадянами, треба бути  ближчими до народу», – наполягає Ірина Бекешкіна. Адже більшість громадян, як показують дослідження,  поки що не готова до постійно рутинної діяльності, яка є важливою для країни в довгій перспективі.

___________________________

Круглий стіл «Від Майдану-січі – до Майдану-реформ: чи стала Революція гідності рушієм розвитку громадянського суспільства?» проведено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалів круглого столу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

За матеріалами  Центру демократії та верховенства права  та «ДІ»

Фото: Український кризовий медіа-центр

Top