30 років незалежності: які здобутки і проблеми зростання бачать українці й на що сподіваються у майбутньому

Загальнонаціональне дослідження проведено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 29 липня по 4 серпня 2021 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитано 2019 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Склад макрорегіонів: Захід – Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області; Центр – Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області, а також місто Київ; Південь – Миколаївська, Одеська, Херсонська області; Схід – Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області.

Дослідження проведене за фінансової підтримки програми MATRA Посольства Нідерландів в Україні.

СИМВОЛИ УКРАЇНИ

Щоб визначити культурні твори,  що їх респонденти вважають символами України за кордоном, а також у запитаннях про політиків, громадських діячів та митців респондентів запитували у форматі відкритих запитань без варіантів відповіді. Відповідно опитані самі пропонували свої варіанти відповідей.

• Так, у відкритому запитанні про художній твір, який найкраще представляє Україну в зовнішньому світі, 9,5% респондентів назвали таким «Кобзар» Тараса Шевченка. Ще 5,7% вважають таким твором Гімн України, а 4,4% загалом народні пісні. Пісню «Червона рута» Володимира Івасюка назвали символом 3,4% українців. По 2,4% опитаних назвали художніми символами «Тараса Бульбу» Миколи Гоголя, «Щедрик» Миколи Леонтовича та загалом літературні твори українських класиків. Водночас понад 40% респондентів було важко відповісти на це запитання.
• Стосовно митців, які найбільше зробили  для розвитку української культури з часу проголошення незалежності, респонденти найчастіше називають Святослава Вакарчука та Андрія Кузьменка (Кузьму Скрябіна) – майже по 10% згадок. На третьому місці за кількістю згадок Ліна Костенко – 8%. Достатньо часто респонденти називали переможців «Євробачення» Руслану Лижичко (5,4%) і Джамалу (4,2%). Актора Богдана Ступку відзначили 4,6% респондентів.  Понад  3% респондентів серед переліку митців назвали також Софію Ротару.
• Серед громадських діячів, які найбільше зробили для захисту і представлення інтересів громадян, на перше місце респонденти поставили лідера Народного Руху України В’ячеслава Чорновола – 8,5%. Всі інші діячі отримали менше 3% згадок.
• У переліку політиків, які зробили найбільше для зміцнення державності та суверенітету України, більшість місць у топі посідають українські президенти: п’ятий Президент України Петро Порошенко (10,2%)  та другий Президент Леонід Кучма (10%). Достатньо багато згадок отримали й очільник Народного руху України В’ячеслав Чорновіл (8,5%), перший Президент Леонід Кравчук (6,1%), чинний Президент Володимир Зеленський (5,6%), третій Президент Віктор Ющенко (5,4%) та політикиня Юлія Тимошенко (4,6%). Президент-втікач Віктор Янукович отримав трохи більше 2% згадок.

ЛІДЕРИ І «СИЛЬНА РУКА»

Парадоксальною є ситуація із запитом у суспільстві на «сильну руку» та авторитетного лідера. З одного боку, можна припустити, що більшість українців хоче бачити керівником держави сильного політика, який зможе навести порядок у країні. З іншого боку, опитані громадяни категорично проти потенційних порушень таким лідером законодавства. Такий стан справ в громадській думці дає підстави говорити не так про бажання мати сильного авторитарного лідера, як про необхідність для респондентів більшого рівня стабільності та передбачуваності суспільного та політичного життя.

• У відсотках такі міркування можна викласти наступним чином. 54% опитаних згодні, що кілька сильних лідерів можуть зробити для країни більше, ніж усі закони та дискусії. Протилежної думки дотримується чверть опитаних.
• Серед осіб, яких респонденти бачать на місці «сильного лідера», – здебільшого лідери президентських електоральних симпатій: Володимир Зеленський, Петро Порошенко, Юлія Тимошенко та Юрій Бойко. Цих політиків також найчастіше називають як найбільш гідних обіймати посаду президента. По суті, такі рейтинги дублюють позиції лідерів президентських перегонів.
• Найважливішими якостями при обранні  кандидатури було те, що вони, на думку респондентів, є рішучими та вольовими людьми, а також здатні навести порядок в країні (по 42%). Часто були названі й такі чинники, як достатній досвід державної діяльності (34%), чесність і некорумпованість (33%) та здатність забезпечити підвищення рівня життя народу (31,5%).
• Суттєві відмінності спостерігаються у питанні мотивації підтримки того чи іншого політичного лідера. Так, серед виборців В. Зеленського ключовими аспектами є те, що він чесний і некорумпований (35%), здатний навести порядок у країні (22%), рішучий і вольовий (19,5%), здатний боротись з корупцією в державі (18,5%), а також спокійний і врівноважений та просто симпатичний респондентам (17,5%).
• Виборці П. Порошенка мають дещо іншу мотивацію. Серед них 41% називають достатній довід державної діяльності; 36% його виборців вважають кандидата рішучою і вольовою людиною; 32% вважають, що він здатний навести порядок в країні; 26% – що він не допустить порядків в країні, які були до 2014 року, зокрема при владі Януковича. Ще  22,5% – що він знає, як розвивати національну економіку, а  21,5% –  що забезпечить реальне прискорення реформ.
• Виборці Ю. Тимошенко найбільше цінують у лідерці те, що вона має досвід державної діяльності (38%), є рішучою і вольовою (34%), знає, як розвивати національну економіку (34%), здатна навести порядок в країні (32,5%), а також зможе забезпечити підвищення рівня життя народу (30%),
• Виборці Ю. Бойка відрізняються своєю мотивацією від інших. Вони вважають, що їхній кандидат зможе забезпечити завершення війни на сході країни (44%) та нормалізацію стосунків з Росією та Білоруссю (42%), знає, як розвивати національну економіку (34%), має досвід державної діяльності (31%) та здатний навести порядок в країні (30%). 

• Загалом, трохи більше чверті опитаних вважають, що нашому народу постійно потрібна  «сильна рука». Приблизно така сама частка опитаних менш категорична й наводить певний перелік ситуацій, коли доречно зосередити всю владу в одних руках. 37% все ж є категоричними противниками того, щоб зосереджувати всю владу в одних руках, а ще 10% не змогли відповісти на це запитання. Підтримка «сильних» лідерів дещо вища у старших вікових групах і менша серед молоді.
• Українці хочуть бачити сильного лідера радше як ознаку стабільності, а не диктатури. Про це свідчить те, що 72% респондентів вважають, що будь-який сильний лідер має дотримуватись законодавства та не може порушувати його.
• Загалом можна констатувати, що громадська думка у питанні демократії та автократії в Україні вкрай невизначена, а люди схильні підтримувати тези, протилежні за своєю суттю. Так, декларація необхідності сильних лідерів і навіть зосередження всієї повноти влади в руках однієї людини співіснує у громадській думці з переконанням, що навіть сильний лідер повинен неухильно дотримуватись законодавства. Зважаючи на це, можна зробити висновок, що українці вірять у те, що сильна влада може і повинна спиратися у своїх діях на принцип верховенства права, а неодмінною рисою сильного лідера є здатність діяти ефективно в рамках закону. Тому у разі порушення закону будь-який сильний лідер ризикує швидко втратити легітимність та довіру в очах більшості громадян.

РІВЕНЬ ДЕМОКРАТІЇ

• Попри декларацію запиту на «сильну руку», про що йшлось вище, 54% респондентів вважають, що демократія є найбільш бажаним типом державного устрою для України. Ще майже 20% вважають, що за певних обставин авторитарний режим може бути кращим, ніж демократичний, а майже 17% опитаних заявили про те, що для них не має значення, демократичний режим у країні чи ні. Варто зазначити, що показники підтримки демократії як політичного режиму залишаються максимальними, якщо порівняти з опитуваннями до Революції Гідності.

• Респонденти вважають Україну переважно демократичною країною, хоч і з певними проблемами. На шкалі від 1 до 10, де 1 це повна автократія, а 10 – повноцінна демократія, респонденти поставили Україну на рівні 5,6 бала. Для порівняння: у березні 2013 року середній бал становив 4,7. Сьогодні молодь оцінює рівень демократії в Україні краще, ніж старші покоління. Крім того, є певні регіональні відмінності. На Заході та в Центрі рівень демократії консолідовано оцінюють у 6 балів,  на Півдні – в 5,1 бала, а на Сході лише у 4,8 бала.

• Більшість респондентів (53%) переконані, що в Україні люди можуть вільно висловлювати свої  політичні погляди, а п’ята частина опитаних так не вважає. Важко відповісти на це запитання 22% респондентів. Водночас існують певні регіональні особливості. На Заході респонденти найбільш оптимістичні стосовно свободи політичних висловлювань, тоді як на Сході 30% респондентів вважають, що вільно висловлювати свої  політичні погляди в Україні проблематично.

• Стосовно майбутнього демократії в Україні, то громадська думка обережно оптимістична. За наступні 10 років, на думку опитаних, рівень демократії та законності в Україні покращиться – так вважають 37% респондентів. Ще 21% мають протилежну думку і вважають, що ситуація погіршиться. На думку 24% респондентів – нічого принципово не зміниться.

ПАТЕРНАЛІЗМ ТА ІНДИВІДУАЛІЗМ

• Громадська думка стосовно дихотомії свобода VS достаток, залишається суперечливою. З одного боку, 39% опитаних декларують готовність заради особистої свободи та гарантiй дотримання всiх громадянських прав терпіти певнi матерiальнi труднощi, з іншого – 23% не готові в обмін на власний добробут поступитися державi часткою своїх прав та громадянських свобод. А частка тих, хто не визначився, становить 38%. Соціологічні спостереження протягом останніх 15 років показують, що вибір між свободою і достатком лишається похідною від оцінки громадянами поточної економічної та політичної ситуації. Цікаво, що у періоди відносної економічної стабільності та розвитку спостерігається звикання до цінності добробуту, а під час і після криз – українці починають більше цінувати власну свободу від держави.

Дещо відмінна громадська думка в оцінці ролі держави у забезпеченні громадян всім необхідним. Попри це, певна неоднозначність зберігається. 54% опитаних вважають, що держава повинна забезпечити людям однакові «правила гри» у житті, а далі сама людина несе відповідальність за те, як вона ці шанси використає. 38% вважають навпаки, що держава повинна нести повну відповідальність за забезпечення кожної людини всім необхідним. Ще 8% не визначились з відповіддю.

• Більш категоричні респонденти у питанні того, чи зможе більшість населення прожити без постійної опіки з боку держави. Лише 24% вважають, що більшість населення спроможне прожити без опіки держави, а 65% переконані, що більшості населення це буде не під силу.
• У дихотомії стабільність і відстоювання своїх прав, серед українців немає єдиної позиції. Так, на запитання про те, що краще: терпіти матеріальні труднощі заради збереження в країні порядку, миру та спокою чи в разі значного погіршення умов життя виходити на вулицю з протестом, 39% відповіли, що потрібно будь-що зберігати порядок, мир та злагоду, а 42,5% – що потрібно активно протестувати проти значного погіршення умов життя. Ще 18,5% не визначились з відповіддю. 

ІДЕНТИФІКАЦІЯ І ГРОМАДЯНСТВО

• Абсолютна більшість опитаних (72%) скоріше або дуже пишаються українським громадянством. Лише 18,5% заявили що скоріше або зовсім не пишаються цим фактом. Загалом упродовж останніх 19 років спостерігається стійка тенденція до зростання кількості тих, хто пишаються або дуже пишаються  громадянством України.

• Стосовно ідентифікації опитаних, то 59% вважають себе насамперед громадянами України. Відносно часто зустрічається також ідентифікація з населеним пунктом – 19%. Ще 11% в першу чергу ідентифікують себе з мешканцями регіону, в якому вони проживають.
• На думку опитаних, віра в краще майбутнє найчастіше об’єднує людей в українському суспільстві (36%). Силу цього чинника можна підкреслити тим, що друге місці серед об’єднувальних факторів посідають спільні труднощі життя (29,5%). Важливими також є родинні та товариські почуття (27%), патріотичні почуття (25,5%), а також невдоволеність владою (22%) та прагнення спільно долати труднощі життя (22%). Лише 8% зазначили, що українців нічого загалом не об’єднує. 

УСПІХИ, НЕВДАЧІ ТА ШЛЯХ ДО ПРОЦВІТАННЯ

• Попри підтримку незалежності, респонденти все ж доволі песимістичні в оцінці характеру подій, які сталися в Україні з моменту проголошення незалежності. 18% респондентів вважають, що було більше позитивного, 29% вважають, що було більше негативного, і 46% кажуть, що негативного та позитивного було приблизно порівну. Попри це, з часом спостерігається нестійка тенденція до збільшення частки респондентів, які відповідають, що загалом за період незалежності було більше позитиву. Частка респондентів, які вбачають більше позитивного за період незалежності, значно вища серед молоді, аніж серед старшого покоління.
• Відносно успішними сферами, де відбулись перетворення після проголошення незалежності, названо: забезпечення рівноправності чоловіків та жінок,  утвердження свободи слова, формування української нації, забезпечення рівноправності національних меншин, розбудова демократії, громадянського суспільства та обороноздатності в країні.
• Найменше вдались Україні боротьба з корупцією, формування справедливого судочинства, боротьба зі злочинністю та встановлення соціальної справедливості.

• Відповідаючи на відкрите запитання без визначених наперед варіантів, найбільшою перешкодою для розвитку України українці назвали корупцію – 38,5% опитаних. Другою суттєвою перешкодою є війна – понад 18%. Також респонденти називали перешкодами: некомпетентність влади – 5,9%, олігархів – 5,7% і самих українців – 4,8%.
• Більшість респондентів (69%) вважають, що Україна здатна подолати наявні проблеми та труднощі, але основна частка респондентів вважає, що їх можна подолати у більш віддаленій перспективі – майже половина всіх респондентів. Ще п’ята частина опитаних вважає, що Україна загалом не здатна подолати наявні труднощі та проблеми.
  
  Завантажити пресреліз з таблицями розподілів відповідей