20 років моніторингу[1]: зміни у суспільній свідомості населення України

Інститут соціології НАН України  ( за інформаційної підтримки Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва)

Учасники:

Ірина Бекешкіна – старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України,  директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, кандидат філософських наук 

Євген Головаха – заступник директора Інституту соціології НАН України, доктор філософських наук

Олена Злобіна – завідувач відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України, доктор соціологічних наук

Володимир  Резнік – завідувач відділу історії та теорії соціології Інституту соціології НАН України, доктор соціологічних наук

Володимир Фесенко – голова правління Центру прикладних досліджень «Пента»

Микола Шульга – член-кореспондент НАН України, заступник директора Інституту соціології НАН України, доктор соціологічних наук

Питання до розгляду:

• Приватизація, приватна власність і підприємництво:  зміни у ставленні населення за 20 років розвитку ринкової економіки в Україні 
• Довіра до соціально-політичних інститутів і реформи в Україні
• Що бачать українці у кінці тунелю? 
• Які характеристики масової  свідомості сприяють модернізації країни і які – перешкоджають? 
• Цінності українців: чи відбулася трансформація від матеріалізму до постматеріалізму?

20 років моніторингу[1]: зміни у суспільній свідомості населення України

• За 20 років ставлення населення до приватизації істотно погіршилося. У 1992 році скоріше позитивно ставилися до передачі у приватну власність крупних підприємств 15% населення України, у 2012-му – 13%: скоріше негативно у 1992 році – 32%, у 2012-му  – 63%.  У 1992 році скоріше позитивно ставилися до передачі у приватну власність малих підприємств 56% населення України,  у 2012 р. – 35%;  скоріше негативно у 1992 р. – 14%, у 2012 р. – 31%. Найбільші зрушення сталися у ставленні населення до передачі у приватну власність землі: у 1992 р. до цього ставилися позитивно 63.5% населення України, а у 2012 р. – 19%, негативно у 1992 р. ставилися 14%. А у 2012 р. – 56%.
• Дещо краще ставляться українці до приватного підприємництва, хоча й воно протягом років теж погіршується.  У 1992 році схвально ставилися до розвитку приватного підприємництва 53%, у 2012 р. – майже стільки ж,  51%, проте негативне ставлення зросло – з 15% до 20%.  Були готові працювати на приватного підприємця у 1992 році 44% і практично стільки ж – 43% у 2012 р., проте відсоток тих, хто не готовий працювати на приватного підприємця, зріс із 34% до 42%.
• Абсолютна більшість українців – 87% – вважає нечесним походження першого капіталу більшості нинішніх багатих людей в Україні і лише 3% певні, що ці капітали зароблені чесним шляхом, завдяки таланту та новаторському мисленню. Водночас лише 14% населення висловили згоду з судженням, що багаті люди в Україні «повинні сидіти у в’язниці». Більшість українців – 70% –  вважає, що багаті люди повинні сплачувати податки, інвестувати в економіку та створювати нові робочі місця. Ще 10% очікує від багатих людей доброчинності та спонсорської діяльності. А згодних з тим, щоб багаті люди йшли у політику й управляли політикою, виявилося лише 2%.
• За показниками довіри до інститутів влади Україна, за даними Європейського соціального дослідження[2],  посідає останні місця  серед європейських країн.   У  2011 році довіра українців до парламенту становила 1.99 бала за 10-бальною шкалою (останнє місце серед 26 європейських країн), довіра до судово-правової системи становила 2.26 бала (останнє місце), довіра до міліції – 2.50 бала (останнє місце). За довірою політикам  (1.85 бала) Україна випереджає лише  Грецію, а за довірою  політичним партіям (1.99 бала) випереджає лише Грецію та Хорватію і міститься  на одному рівні з Болгарією. Порівняння  чотирьох хвиль дослідження (2005, 2007, 2009, 2011) засвідчують, що найвищі показники рівня довіри до державних інститутів були у 2005 році, а найнижчі – в період кризи 2009 року.
• Показники довіри тісно пов’язані з показниками рівня задоволеності. У 2011 році українці були  найменш задоволені життям, якщо порівняти з громадянами 26 європейських країн (4.82 бала за 10-бальною шкалою), і відчували себе найменш щасливими (5.86 бала), а у  незадоволеності діяльністю уряду (2.25 бала) та  станом економіки (2.25 бала) гірше за українців почувалися лише греки.
• Узагальнено рівень  соціального самопочуття вимірюється в моніторингу Інституту соціології за 20 показниками. Максимально можливий показник – 60 балів, мінімальний – 20 балів, середина – 40 балів. Найгіршим показник соціального самопочуття був у 1998 році – 33.7 бала, найкращим – навесні 2009 року (перед кризою) – 39.4 бала. Далі показник значуще знизився – до 38.6 бала в 2010-му та 37.4 бала у 2012 р. Причому у 2012 р. зниження рівня соціального самопочуття  відбулося переважно не через погіршення матеріальних параметрів, а за рахунок таких показників, як рішучість у досягненні своїх цілей, упевненість у своїх силах,   ініціатива та самостійність у розв’язанні життєвих проблем. А найбільше погіршення відбулося у впевненості у власному майбутньому: в 2012 році цього не вистачало 72% населення, а  у 2010 р. – 64%.
• Очікування населення України від майбутнього  характерні для суспільств з високим рівнем економічної, соціальної та політичної нестабільності, що  зумовлює переважання у громадян настроїв невпевненості у майбутньому. У 2012 р. 51%  українських громадян  були  не задоволені своїм становищем у суспільстві і тільки 19%  задоволені. Щодо очікувань на наступний, 2013 рік,  тільки 15% населення вірили, що життя більш-менш налагодиться,  а 51% населення вважали, що жодного поліпшення не відбудеться.
• У сприйнятті  власного  майбутнього у людей  переважає надія – 51%, у  28% опитаних – оптимізм. Проте у 29% населення  переважає тривога, у 18% – розгубленість, у 15% – страх. А от коли  люди думають не про своє майбутнє, а про майбутнє країни, то надія переважає лише у 47% респондентів, оптимізм у 20, а  тривога – у 35%, страх – у 17%.
• В українців вочевидь переважають матеріальні цінності.  Найбільш значущі – здоров’я (4.74 бала за 5-бальною шкалою), сім’я (4.72), діти (4.67), добробут (4.67). Серед соціальних цінностей найбільш значущим є створення у суспільстві різних можливостей для всіх (4.07), сприятливий морально-психологічний клімат у суспільстві (4.01), соціальна рівність (3.92) та державна незалежність України (3.91). Наймеш значущою соціальною цінністю є участь у політичному житті (2.78), проте її значимість  зростає: 1.90 бала у 2000 році, 2.67 – у 2003-му, 2.69 – у 2006-му, 2.46 – у 2009-му.Так само зростає й цінність інших соціальних цінностей: демократичного  контролю за рішеннями влади – від 2.99 балів у 2000 році до 3.53 – у 2012, демократичного розвитку України – від 3.28 балів у 2000 році до 3.82 у 2012-му, свободи слова – від 3.16 балів у 2000 році до 3.77 балів у 2012-му.  
• Поведінкові стратегії населення в ринкових умовах поділяються на стратегії опанування (прагнення активно вирішувати  життєві проблеми),  пристосування та уникання (втеча від проблем). В опитуванні 2012 року  група із стратегією  опанування становила 16%, пристосування – 27%, уникання – 32% і 25% з не визначеною життєвою стратегією.  Протягом років  стабільно зменшується група із стратегією уникання (від 45% у 1997-му до 32% у 2012-му), та  група людей, налаштованих на пристосування ( від 36% у 2003-му до 27% у 2012-му). А от група тих, хто опановує ситуацію, між 2003-м і 2007-м роками зросла вдвічі (від 8% до 16%) і потім кількісно майже не змінюється.

Володимир Резнік,

доктор соціологічних наук

ТЕНДЕНЦІЇ  СТАВЛЕННЯ  ГРОМАДЯН  УКРАЇНИ  ДО  ПРИВАТИЗАЦІЇ

20 років в Україні триває легальна приватизація – передання (продаж) державних і комунальних підприємств та землі у приватну власність. За наслідками для українського суспільства приватизація може бути порівняна із революцією, що докорінно змінила соціальний устрій. Усталення цих революційних змін суспільства не в останню чергу залежить від ставлення громадськості до приватизації.

Наразі дані соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України загалом показують тенденції погіршення ставлення громадян України до приватизації малих і великих підприємств (рис. 1 і 2) та землі (рис. 3).

Рисунок 1

Рисунок 2

Рисунок 3

За такого негативного ставлення не можна виключати появи вкрай ворожих настроїв, а відтак – спроб часткового або повного демонтажу інституційних підвалин чинного соціального устрою. Утім, наразі негативне ставлення громадян до приватизації створює передумови радше для перманентного перерозподілу власності між приватними власниками та унеможливлює соціально та економічно ефективне функціонування приватних виробничих активів. Зокрема негативне ставлення до приватизації землі є емоційним підґрунтям неприйняття громадянами купівлі-продажу землі, а відтак – і запровадження ринку землі (рис. 4).

Рисунок 4

Оцінка імовірних мотивів негативного ставлення громадян до приватизації виробничих активів можлива на підставі розгляду даних іншого соціологічного опитування*. Зокрема, таку можливість дає вибір опитуваними судження стосовно шляхів походження першого (стартового) капіталу більшості нинішніх багатих людей в Україні (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл відповідей на запитання про чесність/нечесність походження першого капіталу більшості нинішніх багатих людей в Україні (%)

З погляду переважної більшості опитаних походження перших мільйонів більшості вітчизняних багатіїв є сумнівним, оскільки засноване на нечесному привласненні ними суспільних багатств. Усвідомлення громадськістю цієї сумнівності може збільшувати масову неприхильність до тих, хто неабияк збагатився внаслідок приватизації, а відтак – зумовлювати й негативне ставлення до самої приватизації. Утім, наразі суспільство здебільше не є вороже налаштованим до багатіїв (табл. 2).

Таблиця 2

Розподіл відповідей на запитання про бажану роль багатих людей у Україні (%)

Переважна більшість опитуваних очікує від багатих людей передусім сплати податків, інвестицій в національну економіку, створення нових робочих місць, доброчинності та спонсорської діяльності, а не вважає за необхідне здійснення проти них репресій. Отже, позитивна соціально-економічна функціональність приватних власників у масштабах усього суспільства може стати запорукою їх прийняття громадськістю, а відтак – і позитивного ставлення громадян до приватизації, суспільного визнання її результатів і соціальних наслідків.

Євген Головаха,

доктор філософських наук;

Т.Любива,

кандидат соціологічних наук

ДОВІРА ДО ДЕРЖАВНО-ПОЛІТИЧНИХ ІНСТИТУТІВ І РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

На початку 2010 р в Україні був проголошений курс реформ у політико-адміністративному та соціально-економічному напрямах. Зрозуміло, що будь-які реформи без масової довіри не будуть послідовними й ефективними, навіть якщо вони є життєво необхідними. Реформи не можуть бути реалізовані в повному обсязі й достатньо ефективно, якщо в суспільстві немає атмосфери довіри до змісту, спрямованості реформ і безпосередньо до реформаторів. І насамперед йдеться про довіру до тих, хто ініціює реформи, розробляє стратегію і тактику реформування суспільства. Які ж зміни сталися з показниками довіри в Україні з погляду перспективи ефективного реформування суспільства? Відповісти на це запитання можна на підставі аналізу даних соціологічних досліджень останніх років.

Так, результати аналізу даних п’ятої хвилі Європейського соціального дослідження (польовий етап проведений навесні 2011 р.) свідчать, що за показниками довіри до владних і міжнародних державно-політичних інститутів Україна перебуває на останніх позиціях за рівнем довіри (табл. 1)

Таблиця 1

Довіра громадян європейських країн до державно-політичних інститутів у 2011 р. (середній бал за шкалою: 0 – “зовсім не довіряю”, 10 – “повністю довіряю”)

За результатами аналізу відмінностей середніх, громадяни України, як і громадяни Греції та Хорватії, мають найнижчий рівень довіри за показником “довіра до парламенту”, разом із громадянами Болгарії мають статистично значущу відмінність від громадян усіх інших країн, що брали участь у дослідженні, у довірі до судово-правової системи. Довіра до міліції в Україні є найнижчою серед решти європейських країн. За довірою політикам та політичним партіям Україна випереджає лише Грецію і перебуває на одному рівні довіри з Хорватією, Португалією та Болгарією. Якщо обрахувати сумарний індекс з використанням індикаторів “довіра парламенту”, “довіра судово-правовій системі”, “довіра політикам” та “довіра політичним партіям”, то в Україні він має найнижче значення серед країн Європи – 7,97 (статистично незначущі відмінності спостерігаються лише з Грецією, Хорватією та Болгарією – значення за індексом довіри 8,57, 8,85 та 8,88 відповідно).

Отже, загальний рівень довіри до внутрішніх та міжнародних державно-політичних інститутів та організацій на початку 2011 р. був одним з найнижчих у Європі. Така ситуація була досить несприятливою для підтримки реформ, які почали впроваджуватися наприкінці 2010 р. Але у світовій практиці є багато прикладів, коли реформи розпочиналися з недовіри, а потім набували масової підтримки. За порівняльними даними двох останніх хвиль Європейського соціального дослідження (2009 та 2011 рр.), є певні підстави стверджувати, що саме така ситуація почала складатися в Україні, де спостерігалося статистично значуще (на рівні 1%) зростання рівнів довіри за всіма виокремленими індикаторами довіри (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка довіри до владно-правових і міжнародних організацій населення України за результатами чотирьох хвиль Європейського соціального дослідження (2005–2011 рр.) (середній бал за шкалою: 0 – “зовсім не довіряю”, 10 – “повністю довіряю”)

Найвищі показники довіри на початку 2005 р. пояснюються надіями на позитивні суспільні зміни безпосередньо після помаранчевої революції, а найгірші показники, отримані на початку 2009 р., є наслідком фінансової кризи, яка саме тоді набула особливої гостроти. Відповідно, деяке зростання довіри в період між двома останніми хвилями опитувань може пояснюватися поступовим виходом світової й української економіки з кризи і відповідним покращенням добробуту людей та рівня їх задоволеності життям.

Слід зазначити, що показники довіри досить тісно пов’язані з показниками задоволеності. У зв’язку з цим розглянемо місце України за показниками задоволеності порівняно з іншими європейськими країнами (табл.3).

Як свідчать результати опитувань, найменш задоволеними життям є українці і болгари. При порівнянні з жителями інших європейських країн, болгари, українці та греки є також найнещасливішими. Найбільш незадоволеними станом економіки є жителі Греції, України, Португалії та Болгарії. У Греції також спостерігається найменша в Європі задоволеність роботою уряду, трохи меншою за цим показником є незадоволеність в Україні, Португалії та Хорватії. Греція, Португалія, Україна та Словенія є країнами з найнижчим рівнем задоволеності тим, як працює (діє) демократія в країні. Отже, за всіма показниками задоволеності, Україна знаходиться серед останніх серед країн Європи, що брали участь у Європейському соціальному дослідженні.

Таблиця 3

Задоволеність та щастя громадян європейських країн у 2011 р.

(середній бал: 0 – “зовсім незадоволений(а)”, 10 – “повністю задоволений(а)”,

0 – “дуже нещасливий(а)”, 10 – “дуже щасливий(а)”)

Відповідно зменшилися значення показників соціального самопочуття та загального рівня задоволеності життям населення України. Так, інтегральній індекс соціального самопочуття у 2012 р. знизився досить суттєво (з 38,6 до 37,4 за шкалою від мінімальних 20 до максимальних 80 балів), наблизившись до позначки 37,0, яка відділяє помірно негативне значення від дуже негативного. Значення показника задоволеності життям зменшилося менш відчутно (але статистично значуще на рівні 5%) – з 2,86 до 2,78 (за шкалою 1–5). Тобто два роки діяльності влади, яка проголосила курс реформ, супроводжується зростанням відчуття незадоволеності та недовіри у суспільстві. Якщо враховувати, що українці останніми роками взагалі залишаються одними з найнезадоволеніших та недовірливих у Європі, така негативна динаміка ставить під питання не тільки ефективність реформ в Україні, а й загальну перспективу позитивного соціально-економічного та політичного поступу країни на декларованому шляху євроінтеграції.

Анатолій Ручка,

доктор філософських наук

ЦІННОСТІ: МОБІЛІЗАЦІЯ «РЕАЛІСТІВ» 

Цінності людей  можна загалом об’єднати у чотири групи:

1. Цінності безпеки
2. Цінності самореалізації
3. Цінності соціального комфорту
4. Цінності демократії

Цінності, пов’язані зі здоров’ям, сім’єю, дітьми і добробутом стабільно домінують у масовій свідомості українців. Реалізація цих цінностей забезпечує  безпеку людей, їх індивідуальне і групове виживання у часи радикальних суспільних перетворень. Рейтинг даного ціннісного синдрому («Безпека») становив, наприклад, у 2003 р.  96,6%. У 2012 р. цей рейтинг майже не змінився (94,9%).

Цікаво, що в 2003 р. серед усього загалу громадян України «чистих матеріалістів», тобто людей, які передусім орієнтуються на забезпечення для себе і своїх близьких фізичної та економічної безпеки, було 61,5%. У 2009 р., коли в країні запанувала глобальна фінансово-економічна криза, «чистих матеріалістів» стало 69,7%. Тобто за умов загострення кризових явищ в економіці частка «чистих матеріалістів» зростає. Проте, згідно опитувань 2012 р., ця частка громадян знов знизилась до 57,6%. Це означає, що, як тільки наслідки фінансово-економічної кризи пом’якшуються, тобто зростають об’єктивні можливості реалізації домінантних цінностей, тоді частка «чистих матеріалістів» має тенденцію знижуватися.

Друге місце в ціннісній системі наших громадян займають самореалізаційні цінності. Рейтинг даного ціннісного синдрому («Самореалізація») становив у 2003 р. 78,4%. Але в 2012 р. його рейтинг дещо знизився (70,3%). Це означає, що об’єктивні можливості реалізації самореалізаційних цінностей за період 2003–2012 рр., мабуть, не зросли в цілому, а скоротились.

Третє місце в ментальності громадян України займає синдром соціально-комфортних цінностей («Соціальний комфорт»), який об’єднує різноманітні соціальні інтеракційні, егалітарні, традиційні, релігійні тощо цінності. Його рейтинг  у 2003 р. становив 66,5%. У 2012 р. цей рейтинг практично не змінився (65,7%).

Четверте місце у ціннісній системі громадян сьогоднішній України займають ліберально-демократичні цінності («Демократія»). Синдром цих цінностей у 2003 р. мав рейтинг 55,1%. У 2012 р. цей рейтинг не змінився (55,4%).

Водночас потрібно зазначити, що підчас фінансово-економічної кризи в ментальності наших громадян спостерігались наступні симптоми: рейтинг цінностей «Безпеки» значимо зростав, а цінностей «Самореалізації», «Соціального комфорту» і «Демократії» знижувався. Отже, підчас загострення ризиків і небезпеки в суспільному житті зростає важливість саме вітальних цінностей, реалізація яких забезпечує насамперед Індивідуальне і групове виживання людей. Про свідчить, зокрема, значуще зростання в 2009 р. частки «чистих матеріалістів».

У цьому плані цікавим фактом є те, що серед наших громадян, окрім присутності типу «чистих матеріалістів», має місце ще тип «активних реалістів». Це люди, в ментальності яких об’єднується цінності «виживання» і цінності «самореалізації». На наш погляд, цей ціннісний тип є найбільш адекватний сьогоднішнім українським соціально-економічним і соціально-політичним реаліям. У 2000 р. «активних реалістів» було 32%, а в 2012 р. їх стало 40,4%. Правда, в кризовому 2009 р. «активних реалістів» було тільки 29,3%.

Таблиця 1

Динаміка цінностей публічної сфери українського соціуму за  2003–2012 (1-5 балів)

Таблиця 2

Динаміка цінностей приватної сфери українського соціуму за  2003–2012 рр. (1-5балів)

Микола Шульга,

доктор філософських наук

Контури і горизонти майбутнього в уявленнях українських громадян

В залежності від рис характеру, життєвого досвіду, рівня розвитку і освіти, матеріального стану особистість конструює своє майбутнє. У одних це обґрунтована багаторічна стратегія, у інших тверді плани на найближчі місяці, а у когось відірвані від життя фантазії.

У сприятливих, благополучних і стабільних соціально-економічних і політичних умовах горизонт майбутнього є досить протяжним у часі і щільно наповненим за сферами життя людини. Проте коли країна потрапляє у смугу соціальної турбулентності, особливо у багаторічну системну суспільну кризу, тоді особистість втрачає підґрунтя для реалістичних планів на майбутнє, горизонт прогнозування скорочується до декількох місяців і навіть тижнів, а деякі сфери життя виключаються із  планів, виносяться за дужки майбутнього.

На жаль наша країна вже багато років перебуває у стані економічної, соціальної і політичної нестабільності, на яку накладаються глобальні кризові явища. Характер як внутрішньої, так зовнішньої політики позначений високим рівнем невизначеності. Це породжує у громадян невпевненість, обмежує горизонти їхнього майбутнього.

Очікування населення України від майбутнього  характерні для суспільств з з високим рівнем економічної, соціальної та політичної нестабільності, що ц зумовлює переважання у громадян настроїв невпевненості у майбутньому.

Тільки 7% опитаних вистачає впевненості у своєму майбутньому. У молоді цей показник вищий, що природно. Проте він дорівнює всього 12%. Більшості ж населення - 73% - не вистачає впевненості у своєму майбутньому.  Навіть двом третинам молоді не вистачає такої впевненості. Особливо вражаючим є цей показник у людей віком старших 55 років –75%. Серед жінок більше ніж серед чоловіків тих, кому не вистачає впевненості у майбутньому: 74% і 71% відповідно.

Сьогодні більше половини українських громадян  (51%) незадоволені своїм становищем у суспільстві і тільки 19%  задоволені. Коли респондентам скорочують горизонт майбутнього до одного року і пропонують спрогнозувати, чи налагодиться їх життя у цей період, чи ніякого поліпшення не відбудеться, то 51% з них вважає, що ніякого поліпшення не відбудеться, і тільки 15% вважає, що життя більш менш налагодиться. Причому серед тих, хто незадоволений своїм становищем у суспільстві, не вірять у поліпшення життя протягом найближчого року 63%.

Таке в цілому негативне загальне соціальне становище людини формує і її емоційний стан, емоційне сприйняття майбутнього. Коли люди думають про своє власне майбутнє то, найбільше серед них тих, у кого переважає надія –51%. У 28% опитаних переважає оптимізм. Проте у 29% переважає тривога, у 18% - розгубленість, у 15% - страх.

Коли люди думають не про своє майбутнє, а про майбутнє країни, то фарби почуттів  ще більше марніють. У цьому випадку надія переважає лише у 47% респондентів, оптимізм у 20%. А от тривога - у 35%, страх - у 17%.

Невизначеність соціального становища людини, невпевненість у тому, що вона власними силами може побудувати своє бажане майбутнє, підштовхує її до астрології, до допомоги провісників. 15% опитаних заявили, що вони довіряють астрологам.

Олена Злобіна,

доктор соціологічних наук

Соціально-психологічні гальма та каталізатори  модернізації

Вплив соціально-психологічних чинників на модернізацію суспільства  на сьогодні можна визначити як пасивно-негативний. Він характеризується:

– низьким рівнем готовності до підтримки модернізаційних процесів

– суперечливістю структури ціннісних орієнтацій, в якій цінності традиціоналізму превалюють над цінностями іновацій в усіх вікових групах

– суперечливістю структури соціальних інтересів, в якій прагнення досягнення успіху сполучається з прийнятністю використання нелегітимних засобі, а – прагнення самореалізації з високим рівнем патерналістських очікувань.

     Соціально-психологічні чинники, які гальмують модернізаційні перетворення:

 – у сфері взаємин населення і держави модернізаційні процеси блокуються через       низький рівень інституційної довіри

 – у сфері міжгрупових взаємодій головним гальмівним чинником виступає

низький рівень соціальної солідарності

– в особистісній сфері розкриття потенціалу індивідуального суб’єкта блокується відсутністю можливостей ефективного використання соціального та культурного капіталу, їх трансформації в економічний капітал.

Сукупна дія зазначених чинників визначає превалювання у структурі життєвих стратегій населення пасивно-присосувальницької моделі, яка не сприяє розгортанню модернізаційних процесів.

Чинники, які сприяють підвищенню ефективності процесів модернізації:

– позитивна динаміка залученості населення до використання новітніх комунікативних технологій

– позитивна, хоч і повільна  динаміка питомої ваги активних життєвих стратегій (на сьогодні поширені лише серед 15% населення), носії яких виступають рушійною силою інформаційних процесів. Зафіксовано зменшення непродуктивних поведінкових стратегій, з одночасним зростанням стратегій пристосування.