Олексій Гарань

доктор історичних наук, професор кафедри політології НаУКМА, науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва

Зустріч з Путіним? Чого чекати Зеленському та Байдену

Оригінал статті - на Новом времени

Ми маємо зберігати пильність і розуміти, що Путін готовий піти на агресію у будь-який слушний для нього момент

Маю сумніви з приводу перспективи зустрічі Зеленського та Путіна. Сторони зараз перебувають на протилежних позиціях. Нещодавно Путін сказав: якщо Зеленський хоче, то хай приїжджає до Москви, але Донбас він з ним обговорювати не буде. Мовляв, про Донбас треба говорити з бойовиками. А про що ж Путін збирається говорити? Путін каже, що готовий до обговорення «низки проблем у двосторонніх відносинах, це стосується ставлення до РПЦ і її руйнування, до російської мови й до російськомовних громадян України, і до російських громадян, які проживають в Україні». Це була відверта хамська заява.

Мені здається, що на цьому тлі навіть заявляти про те, що найближчим часом буде зустріч із Путіним, принизливо. Але в політиці «ніколи не говори ніколи». Зеленський каже, що дав доручення керівнику ОП Андрію Єрмаку готувати таку зустріч, але я бачу великі проблеми.

По-перше, про що буде ця зустріч? Про умови капітуляції? Бо, судячи з позиції Путіна, він навіть не хоче обговорювати війну на Донбасі.

По-друге, двосторонні переговори з Росією — це завжди програш для України, причому незалежно від того, яке прізвище в українського президента. Якщо йти за нинішніх умов на двосторонні переговори з Путіним, — Росія обдурить, натисне, буде намагатися викрутити щось для себе.

Цю заяву можна використати, лише як якийсь пропагандистський маневр, щоб показати міжнародним партнерам — ми готові, а Путін — ні. Але це все дуже небезпечно.

Зараз виглядає так, що Путін піднімав ставки, а потім відступив. Що він отримав натомість, ми не знаємо. Можливо, запевнення, що Україна готова йти по так званому кластерному підходу в інтерпретації, яка задовольнить Кремль з легітимізацією бойовиків та їх так званої «народної міліції». Проте тут можемо лише гадати.

Залишається ризик, що Росія знову підвищить напругу

Останнім часом Зеленський зробив ряд важливих заяв, і показав, що він готовий висловлювати і відстоювати національні інтереси України. Але завжди є небезпеки — наприклад, така небезпека була рік тому. Адже 11 березня 2020 р. Єрмак завізував протокол разом з «полномочными представителями отдельных районов Донецкой и Луганской областей». Українська дипломатія ніколи цього не визнавала, але Єрмак чомусь вирішив визнати бойовиків. І тільки спротив усередині країни перешкодив цьому. Тобто цей протокол був парафований, але не був підписаний. Якщо здача українських позицій готувалася рік тому, і Єрмак готовий був брати в цьому участь, де гарантія, що цього не відбудеться зараз?

Все-таки акцент треба робити на зустрічі разом з нашими міжнародними партнерами — це нормандський формат.

Важливо звернути увагу на нещодавню зустріч Зеленського віч-на-віч з Макроном. Вона тривала довше, ніж це було анонсовано. З одного боку, це плюс — це свідчить про те, що не обмежилися формальними заявами, а дійсно говорять по суті. Але маємо врахувати, що наш президент не є досвідченим. За два роки він зріс, але все одно цього недостатньо. На зустрічі мають бути радники, причому не тільки на кшталт Єрмака, який рік тому ледь не здав українські позиції.

Наприклад, можливо провести зустріч в присутності делегацій. У ній може бути міністр закордонних справ або віцепремєр Рєзніков, який, по-перше, є профільним міністром, по-друге, юристом, і він знає всі нюанси «дорожніх карт». Мені здається, що якраз Рєзніков — це та людина, яка б могла в якийсь момент підморгнути президенту і сказати, що тут краще взяти паузу, потягнути час і під час цього щось обговорити.

Але в цілому, я з дуже великою підозрою ставлюся саме до двосторонніх контактів з Росією, а тим більше віч-на віч. І Кучма колись зустрічався з Єльциним, а потім і з Путіним, і Ющенко. У Порошенка були телефонні розмови з Путіним. До речі, донедавна Зеленський навіть не міг додзвонитися до Путіна. Той його просто ігнорував.

Розширити Нормандський формат — гарна ідея. Про це давно говоримо, але питання у реакції Росії. За Порошенка, наприклад, перед зустріччю Нормандської четвірки робилася зустріч Нормандської трійки — Франція, Німеччина і Україна, де узгоджувалася спільна позиція і потім уже йшли на переговори з Путіним. Нещодавно відбулося інакше — спочатку Меркель і Макрон зустрілися з Путіним у форматі відеоконференції, а вже потім окремо була зустріч Меркель і Макрона із Зеленським.