Земельна реформа: чи містить вона підстави для подальших маніпуляцій громадською думкою?

Аналітика
Перегляди: 1588
22 вересня 2019

 

Сергій Шаповалов,
політичний аналітик
Фонду "Демократичні ініціативи"
імені Ілька Кучеріва

Оригінал статті на Дзеркалі тижня

 

Міфи щодо ринку землі, їх цілеспрямована культивація та сакральне ставлення до землі значної частини громадян протягом багатьох років створили підґрунтя для політичного популізму.

Найбільш тривалою і водночас чи не найбільш міфологізованою в Україні є земельна реформа, яка вже понад десятиліття генерує публічні дискусії про запровадження ринку земель як її складової частини та логічного наслідку.

Уперше мораторій на купівлю та продаж земель сільськогосподарського призначення було запроваджено 2001 року, після чого цей тимчасовий захід Верховна Рада регулярно пролонгувала. Обрання нового президента, складу Верховної Ради та формування нового уряду створюють перспективи для зрушення проблеми запуску ринку землі в Україні з мертвої точки. А точніше — для створення належного регулювання цих відносин, адже обіг земель, які підпадають під мораторій, так чи інакше вже відбувається з допомогою різних схем.

Новообраний президент Володимир Зеленський заявляв про підтримку відкриття ринку землі ще до парламентських виборів — у червні, на зустрічі з бізнесменами, що була організована Європейською бізнес-асоціяцією. Цей самий меседж він озвучив і в серпні на українсько-турецькому бізнес — форумі в Туреччині. Підтримку відкриттю ринку земель у своєму інтерв'ю виданню Bloomberg висловлював і чинний прем'єр-міністр Олексій Гончарук, ще коли обіймав посаду заступника керівника офісу президента України. Про готовність української банківської системи до роботи з ринком землі говорили і в НБУ. Апогеєм декларації намірів стали "доручення" президента парламенту та уряду підготувати та ухвалити відповідні рішення щодо скасування мораторію на продаж землі. Тож політично перспектива відмови від продовження мораторію та прогрес у земельній реформі видаються значно реалістичнішими, ніж у попередні роки.

Міфи щодо ринку землі, їх цілеспрямована культивація та сакральне ставлення до землі значної частини громадян протягом багатьох років створили підґрунтя для політичного популізму, який став на заваді відкриттю ринку, адже підтримка такого непопулярного рішення невідворотно матиме негативні електоральні наслідки. Попри оцінку українських та зарубіжних спеціялістів ймовірних економічних вигід від запуску ринку земель, реформа виявилася чи не найяскравішим прикладом потрібної реформи, одним з головних гальм якої є саме громадська думка.

Попри актуальність проблеми, громадяни не сприймають земельну реформу як одну з першочергових. Щорічні моніторингові опитування, які проводить Фонд "Демократичні ініціятиви", показують, що принаймні протягом останніх п'ять років лише 7–10% громадян вважають земельну реформу першочерговою, причому не спостерігається істотних трендів до зміни сприйняття її важливости.

321_2

Імовірно, низький рівень сприйняття значення реформи спричинений тривалим збереженням статус-кво та відсутністю істотних зрушень у її проведенні. Конкретні ж кроки щодо запуску ринку землі актуалізують цю тему в публічному дискурсі, однак сумнівним залишається революційний потенціял питання ринку землі, про який казав Ігор Коломойський.

Одним з важливих спостережень є те, що громадська думка відрізняється залежно від формулювання запитання. Спосіб формулювання запитань частково зумовлює підхід до розуміння респондентом явища купівлі-продажу землі й відповідно позитивну чи негативну оцінку цього явища. Пряме запитання про ставлення до продажу землі сприяє тому, що респондент у своєму судженні керуватиметься уявленнями про сакральну цінність української землі й радше негативно оцінюватиме перспективу її купівлі-продажу. Якщо ж підійти до питання продажу землі як до права людини розпоряджатися своєю власністю, то вже істотно більше громадян визнають таке право.

Як видно з порівняння даних опитувань Фонду "Демократичні ініціятиви", зменшилася кількість тих, хто принципово заперечує можливість купівлі-продажу землі. Однак у дослідженні 2019 року цьому запитанню передувало інше: "Як ви вважаєте, чи повинна людина, яка має у власності землю, мати право її продати?", яке могло для частини громадян перевести проблему купівлі-продажу землі у площину права людини вільно розпоряджатися власністю і таким чином підвищити їхню готовність розглядати купівлю-продаж земель у певному вигляді. Що ж до 2011 року, то питання про право розпоряджатися власністю не ставилося, що й могло зумовити порівняно більшу частку тих, хто заперечував ринок землі у будь-якому варіянті.

Такий висновок підтверджують і дані соціологічного моніторингу, який проводиться Інститутом соціології НАН України. У випадку стандартної постановки запитання динаміка показує, що протягом останніх років громадян, які позитивно ставляться до можливости купівлі-продажу земель, не побільшало.

Різниця у підходах породжує суперечності й у громадській думці. Наприклад, 7% тих, хто вважає, що людина повинна мати право продати свою ділянку землі, водночас заявляють, що земля в принципі не може бути об'єктом купівлі-продажу. Варто зазначити, що загалом право людини на продаж землі, яка перебуває в її власності, визнають 50,4%, ще 28,1% відмовляють у такому праві, решта не визначилася.

На ставлення до можливости купівлі-продажу землі не впливає те, чи має громадянин землю у власності. Серед групи "власників" та групи "тих, хто не володіє землею" рівно по 34% вважають, що земля в принципі не може бути об'єктом купівлі-продажу. Однак серед власників землі 55% визнають, що людина має право продати свою власність (землю), натомість серед тих, хто не має землі у власності, 45% підтримують таку думку. Попри те що різниця не дуже велика, такий результат лягає в контекст описаного протиріччя в громадській думці, яке зумовлене різними підходами до осмислення самого явища ринку земель.

На ставлення до ринку землі істотно не впливає й походження громадянина з міста чи села. Містяни трохи частіше — на 5% порівняно з селянами — визнають право людини на продаж землі, а селяни майже на 9% частіше заявляють, що земля в принципі не має бути об'єктом купівлі-продажу.

321_3
 

Істотнішими є вікові й регіональні відмінності. Думка, що земля в жодному разі не може бути товаром, має найменшу підтримку в Західному регіоні (21%) і, що цікаво, у Східному регіоні (27%). І навпаки, значно більше громадян, які вважають продаж землі неприпустимим (50% і 48% відповідно) — у Східному регіоні й у Донбасі.

Вікові відмінності менш разючі: серед представників наймолодшої вікової групи (18–29 років) на 12% більше тих, хто вважає, що людина повинна мати можливість продати землю, яка їй належить. Корелює ставлення до можливого продажу землі й з матеріяльним становищем.

Регіональні, вікові та майнові відмінності респондентів накладаються на те, що думають про ринок землі виборці парламентських партій.

Тобто якщо, наприклад, серед прихильників "Опозиційної платформи — За життя" найбільше людей старшого віку, менш матеріяльно забезпечених, переважно з Південного та Східного регіонів (особливо Донбас, де ОПЗЖ мала найвищий електоральний успіх), то й противників продажу землі серед них найбільше. Хоча Східний регіон вибивається з цього тренду, адже там 27% категоричних противників ринку землі, що є другим після Західного регіону результатом. Утім, для Донбасу виявлений тренд яскраво реалізується.

321_4
 
 

Таким чином окреслюються характеристики соціяльної групи, чиїми почуттями можуть маніпулювати певні політичні сили, критикуючи наміри правлячої партії та намагаючись наростити власний політичний капітал. Малоймовірно, що це може кардинально вплинути на зміст запланованих заходів земельної реформи та їх здійснення, враховуючи політичний розклад сил у всіх гілках влади. Однак задля запобігання зростанню напруги в суспільстві всі заходи щодо запровадження ринку землі як складника земельної реформи мають супроводжуватися інформаційною кампанією. Людям треба пояснювати, чим обґрунтовані ухвалені рішення, їхній зміст та очікувані результати від їх упровадження. Тим часом ухвалені рішення мають ураховувати очікувані громадянами законодавчі обмеження щодо участи іноземців у земельних відносинах, граничної площі земель в одних руках, цінової політики, а також вимоги належного правового захисту учасників земельних відносин.

Коментар заступника директора Центру економічної стратегії економіста Дмитра Яблоновського щодо поточної ситуації зі змістом майбутньої реформи:

"На жаль, поки що не опубліковано проєкту Закону "Про обіг земель". Є лише окремі "витоки", згідно з якими купити землю зможуть громадяни України, територіяльні громади, держава та юридичні особи, зареєстровані в Україні. Продавати землю планують через електронні аукціони. При продажу ділянок обов'язково фіксуватиметься ціна кожної.

Для запобігання концентрації земель обмежується максимальна площа земельного банку, якою може володіти одна особа, — 35% площі сільськогосподарських угідь на території громади, 15 — области, 0,5%  — країни. Найбільший агрохолдинг в Україні має земельний банк близько 600 тис. га, це 1.4% с/г земель України. П'ять агрохолдингів мають земельний банк площею більшою або близькою до 0,5% с/г земель.

Для забезпечення можливости придбання землі фермерами пропонується створити програму здешевлення кредитів. Завдяки частковій компенсації вартости позикових коштів очікується, що відсоткова ставка становитиме близько 5% річних у гривні.

Для підтримки запуску земельної реформи в проєкті державного бюджету на 2020 рік закладено 4,4 млрд грн.

Відкриття ринку землі завдяки збільшенню інвестицій та підвищенню продуктивности дасть поштовх до пришвидшення економічного зростання. Для його максимізації відкриття ринку має бути з мінімальними обмеженнями попиту (того, хто може купити) та пропозиції (хто може продати). Єдиним обґрунтованим, на нашу думку, обмеженням має бути обмеження на концентрацію земель а одних руках".

Top