Зеленський несе відповідальність за всіх своїх підлеглих і за виживання держави – Петро Бурковський
Петро Бурковський, виконавчий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, в інтерв’ю на Radio NV – про те, що саме заважає Україні перемогти Росію, про корупцію при закупівлях, як мала і має діяти влада при фактах корупції, про відповідальність Зеленського за усіх своїх підлеглих, хто забезпечує боєготовність ЗСУ на фронті, на думку українців, а також про великі проблеми держави з комунікацією з суспільством і чому важливе подолання цієї проблеми.
– Понад 61% українців вважає, що перемагати Росію найбільше заважає корупція на закупівлях для Збройних сил України. Фонд «Демократичні ініціативи» та Київський міжнародний інститут соціології за підтримки Празького центру громадянського суспільства провели соціологічне дослідження щодо адаптації українців до війни та сприйняття дій влади зі зміцнення обороноздатності. Дослідники попросили респондентів з переліку різних проблем обрати ті, які, на їхню думку, найбільше шкодять здатності України чинити опір та перемагати Росію. Так, корупцію при закупівлях для потреб армії найбільш шкідливою із проблем вважає понад 61% опитаних, 58% відзначають брак боєприпасів, 54% вказують на нестачу критичного обладнання для підрозділів на передовій, майже стільки ж найбільш шкідливими назвали корупцію і некомпетентність у військкоматах, а 52% відзначили нестачу броньованої техніки. Наскільки, на вашу думку, те, що кажуть українці стосовно найбільшої нашої проблеми у війську, відповідає обсягу тих проблем, які є?
– Мета, заради якої ми проводили це дослідження, полягала в тому, щоб з'ясувати, як часто люди чують повідомлення і новини про проблеми у війську. Ми поставили питання з такими варіантами відповідей: «дуже часто», «часто», «рідко», «майже ніколи» або взагалі їх це не цікавить. І 61% сказав, що часто або дуже часто чують повідомлення та новини про проблеми у війську. Звісно, громадяни не володіють всією інформацією. Про стан збройних сил, нашу обороноздатність всі мають уявлення переважно з офіційних джерел, повідомлень, які поширюються Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України, тобто з наших офіційних джерел, через засоби масової інформації. Респонденти згадували телемарафон, інтернет-медіа, які мають велике покриття. Багато людей стежать за ними, а також беруть інформацію через соціальні мережі. Але треба мати на увазі, що багато інформації не повідомляється, оскільки дані про обсяги допомоги та її характер є чутливими, і ворог може використати їх проти нас. Тут і виникає головне завдання для держави: як організувати цю стратегічну комунікацію з суспільством, тобто подолати російську дезінформацію, підтримати впевненість, що держава все робить правильно, а з іншого боку, не видати дані, які дозволять ворогу завдати ударів і послабити нас. Опитування показало, що у нас є проблеми з цією комунікацією з боку влади, коли ми бачимо, що більшість людей вважає, що корупція у сфері закупівель є однією з найбільших проблем, яка впливає на обороноздатність збройних сил і на нашу здатність ефективно протистояти російським окупантам. Далі називаються також дуже вагомі причини – нестача боєприпасів, нестача військової техніки, тобто все те, що справді лежить на поверхні, і ця інформація не є секретною. І тут постає питання, як так сталося, що на 16-му місяці війни в людей існує величезний кредит недовіри стосовно держави. Люди досі в переважній більшості (дві третини) переконані, що саме корупція – найбільше зло, яке заважає нам ефективно воювати. Тут мають дати відповідь і правоохоронні органи, і вище керівництво держави, а саме: боротися з цією корупцією, про яку ми знаємо і в закупівлях, і в командуванні медичних сил, і в деяких інших проявах, а також більше працювати над своєю комунікацію з людьми – пояснювати, в чому насправді полягають проблеми і, головне, що робить влада для їх вирішення.
– Не хочеться нікого виправдовувати, але ми знаємо, що ворог також любить натиснути на наші найбільші проблеми і роздути їх. Наскільки ця проблема з корупцією є дійсною, а наскільки вона, можливо, підсвічена нашим ворогом?
– Коли проблема вже потрапила в медіа ( як то історія з яйцями по 17 грн за штуку – ред.), то вона ж не була штучною, були ознаки того, що зберігаються певні корупційні схеми. Що потрібно було робити? І в принципі, частково це було зроблено, адже почалася доволі швидка реакція – почали звільняти людей, відкривати кримінальні справи. Але головний урок, який ми мали би винести з цієї ситуації навколо Міноборони, полягає у тому, що потрібно діяти превентивно, не допускати подібних речей у інших сферах, які стосуються оборони. Потрібно було створити парламентську комісію, яка провела би аудит – які рішення ухвалити на законодавчому рівні, які на адміністративному, а можливо, навіть на політичному, щоб усунути коріння цієї проблеми. І відкрито повідомляти людям, що знайдено порушення і що є певні слабкі місця. Зрозуміло, що ворог використовуватиме ці слабкі місця в інформаційному плані, а також намагатиметься шукати через своїх агентів впливу інформацію, де у нас потенційно може бути корупція. Знаєте, у військових є концепція перегляду всіх операцій, аналізу всіх помилок і правильних рішень. Так от, в даному разі мала би бути проведена подібна робота. І дуже важливо, щоб це було зроблено незалежно. Щоб, наприклад, ні Міністерство оборони, ні правоохоронні органи не контролювали цей перебіг. Має бути ще елемент парламентського контролю, незалежний елемент, який міг би перевірити все і підтвердити чи спростувати слушність дій Міністерства оборони чи правоохоронних органів. В умовах демократії ми не винайдемо велосипед. Тому перше – це парламентський контроль, і друге – суспільний контроль з боку волонтерів, громадських організацій, які з 2014 року працюють над вдосконаленням нашої обороноздатності, оборонних закупівель, підвищенням прозорості усього оборонного сектору.
– Згідно з опитуванням, 77% громадян вважають, що відповідальність за корупцію в уряді та військових адміністраціях несе президент. Тут цікава річ виходить – при тому, що люди продовжують йому довіряти і розуміють, що від нього як від Верховного Головнокомандувача багато що залежить, вони все одно не знімають з нього відповідальності.
– Звісно, всі розуміють, що в нас воєнний стан. Президент є Головнокомандувачем, він фактично очолює всю владу і як очільник всієї цієї структури несе відповідальність за усіх своїх підлеглих, за їхню роботу – за те, чи підготувалася держава до зимового опалювального періоду, чи все зроблено для того, щоб уникнути величезних відключень електроенергії, за підготовку сховищ, підготовку системи протиповітряної оборони, системи гуманітарної допомоги, якщо справді люди опиняться взимку без води чи продовольства. Всі структури мають бути підготовлені. А що вся вертикаль влади підпорядкована президенту, то люди, інуїтивно відчуваючи, що неефективність дій пов'язана з корупцією, висувають вимоги до президента – чинити цьому опір, ухвалювати рішення, щоб відстороняти порушників, вимагати звітності від своїх підлеглих. Бо в кінцевому підсумку він, як глава держави, несе відповідальність за виживання держави. Треба ще розуміти, що кожен на своєму місці також несе цю відповідальність. Але влада має організовувати цей процес підготовки до оборони і до зимового періоду. Вона має на це повноваження, надані законом. А якщо корупція цьому заважає, то корупціонерів треба усувати, виправляти помилки на законодавчому та адміністративному рівнях. Тобто ми не повинні чекати поки проблеми по нас вдарять, а намагатися усунути передумови до цих проблем. Звідси і така висока відповідальність, яка лежить і на президентові й на всіх громадянах.
– Цікаво також, як люди оцінюють, хто відіграє ключову роль у забезпеченні військових на фронті всім необхідним. Більшість громадян, майже 60%, вважають, що це роблять звичайні волонтери, трохи менше – великі волонтерські фонди, і, наприклад, лише 25%, тобто вдвічі менше, зазначають, що ключову роль тут відіграє уряд. Як ви вважаєте, наскільки така ситуація відповідає дійсності?
– Дані опитування не можуть сказати нам, чи справді вона відповідає дійсності. Опитування дає нам уявлення про те, як громадяни сприймають ситуацію. Давайте поставимо себе на місце пересічного респондента. Коли ми дивимося соціальні мережі чи читаємо новини, як волонтери чи наші знайомі час від часу просять допомогти зібрати цільово кошти, наприклад, для бойового підрозділу, то кожен з нас щось намагається зробити і задонатити. У нас було ще одне питання, де ми дізнавалися в людей, у яких громадських активностях вони брали участь. Якщо відкинути третину тих, хто не бере в них участі взагалі, то дві третини постійно залучені до тієї чи іншої громадської діяльності, підтримують армію в той чи інший спосіб. Тобто люди це роблять постійно і часто. І тоді складається враження, що держава в цій роботі не помітна. Люди запитують: якщо щодня надходять різні сигнали про допомогу, то де ж зусилля держави? Тому формується картина, що найбільше зусиль докладають волонтери, а лиш потім – держава. Але точно це можна буде сказати тільки після війни, коли будуть оприлюднені цифри, хто який внесок зробив. Друге питання – коли ти допомагаєш конкретній людині чи підрозділу, ця інформація залишається у твоїй пам'яті. Ти пам'ятаєш, що зробив ти і твої друзі, і це також формує уявлення про те, що саме ти, а також суспільство в цілому, звичайні люди, докладають більше зусиль. Тут також має бути інформаційна робота уряду, щоб показувати справжню картину. З іншого боку, дуже важливо, щоб держава і волонтери координували свої дії та плани, щоб це було організовано. Не може бути такого, щоб хтось комусь був конкурентом. Конкуренція між волонтерами та державою може бути лише в тому, хто зробить це краще, ефективніше, швидше, а не хто привласнить собі заслуги. Адже найголовніше, щоб допомога тим, хто її потребує, надходила вчасно.
