Затримання Романа Сущенка – російська влада вкотре випробовує межі своєї безкарності
Руслан Кермач, політичний аналітик, «ДІ»
30 вересня ФСБ Росії затримало українського журналіста, кореспондента інформаційного агентства «Укрінформ» Романа Сущенка, якому згодом 7 жовтня російське слідство офіційно висунуло звинувачення за статтею 277 КК РФ («Шпигунство»). ФСБ стверджує, що затриманий українській журналіст нібито є співробітником головного управління розвідки Міноборони України. В українській розвідці причетність журналіста Сущенка до роботи відомства спростовують.
Як вже відомо, через наявність у справі Романа Сущенка державної таємниці судовий процес над ним носитиме закритий та відповідно не публічний характер. Відтак, поле для маніпуляцій та відвертої фабрикації цієї сумнівної справи щодо українського журналіста залишається достатньо широким. Відсутність належної доказової бази, яка би підтверджувала серйозні звинувачення, висунуті українському журналісту, мимоволі змушує поставити цю справу в один ряд з історією щодо «кримських диверсантів» або не менш резонансною «справою Савченко».
Примітно також, що зухвале затримання українського журналіста відбулось саме на тлі вкрай несприятливого інформаційного фону щодо Росії – озвучення 28 вересня в Нідерландах викривального докладу міжнародної комісії щодо катастрофи рейсу MH17 та припинення співробітництва Вашингтона із Москвою щодо врегулювання сирійського конфлікту. На цьому тлі раптова актуалізація ізоляціоністського порядку денного та штучне нагнітання загроз з боку начебто зовнішніх ворогів («шпигунів») якнайкраще підходить для внутрішньо пропагандистських цілей російського керівництва. Не можна також виключати, що окрім суто внутрішньо пропагандистських цілей, російська влада спробує також використати справу українського журналіста з метою тиску на офіційний Київ у певних переговорних питаннях, включно із спробами виміняти Романа Сущенко на когось із наразі утримуваних українською стороною осіб, що можуть становити інтерес для Росії.
Так чи інакше «справа Сущенка» має шанс стати черговим довготривалим сюжетом в інформаційно-правовій війні Росії проти України. При цьому основний вектор цієї війни може бути спрямований передовсім на внутрішні цілі чергового залякування російських громадян та створення почуття перманентної загрози для Росії ззовні (зокрема, з боку України), а разом з тим продукування сприятливого інформаційного фону для виправдання агресивної політики Москви щодо сусідньої держави. Але цілком можна припустити, що справу журналіста Сущенка використають суто з прагматичною метою домагання необхідних Росії обмінів з українською стороною.
В світлі того як Росії сходили (справа Савченко) та продовжують сходити з рук справи щодо незаконно утримуваних українських громадян, в Москві швидше за все не очікують якихось різких контрзаходів з боку міжнародної спільноти у відповідь на свої протиправні дії із затримання українського журналіста. При цьому відсутність належної відповіді на затримання Романа Сущенка з боку міжнародних партнерів України, очевидно, лише підсилюватиме апетити російського керівництва в майбутньому, яке й надалі зможе вдаватись до протиправних затримань українських громадян, випробовуючи межі своєї безкарності.
