Захід має якомога потужніше заявити про неприпустимість використання Росією сили для забезпечення Криму українською водою

«Я бачу у складі цієї платформи доволі широке коло країн. По суті, будь-яка держава, яка не визнає незаконну окупацію Російською Федерацією, може зробити внесок у його деокупацію різними шляхами», – сказав глава МЗС. Міністр також додав, що цілком допускає створення міжнародного формату по Криму без участі Росії на першому етапі. Таким чином він підтвердив послідовність своєї позиції, оскільки півроку тому саме такий можливий варіант озвучував, ще перебуваючи на посаді  віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Про те, що Україна обговорить з міжнародними партнерами формат створення переговорної платформи щодо «неминучої деокупації Криму» Дмитро Кулеба озвучив і на пресконференції в Берліні після зустрічі з німецьким колегою Гайко Маасом.

Заява міністра, особливо про «Мінськ без Криму», викликала неоднозначні запитання і припущення, особливо серед тої частини суспільства, яка акцентувалась на ній і не зважила на меседж про створення окремого майданчику по Криму. Питання різні. Можливо, у України зараз з’явилась реальна можливість завершити конфлікт на Донбасі, тому процес не хочуть «обтяжувати» Кримом? А, може, заява про різноформатність є дотичним свідченням, що майбутній окремий формат по Криму ось-ось має стати реальністю? І взагалі, наскільки у нас активно і ефективно просуваються процеси по обидвом регіонам, що є підстави боятись щось заблокувати? Українське суспільство і медіа чутливо і емоційно реагують на будь-які заяви щодо деокупації Криму чи Донбасу, зазвичай, поляризуючись між «зрадою» і «перемогою».  

Чи є «зрада» в розділенні Криму і «Мінська», чи варто залучати до формату по Криму всі країни, які не визнають окупацію, чи використати інший критерій, якій найбільшій загрозі з кримського напрямку має консолідовано протидіяти міжнародне співтовариство та які ризики й можливості варто використати зараз для деокупації Донбасу? На ці та інші запитання «Кримським новинам» відповідає професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва Олексій Гарань. 

фото: uatv.ua

Дмитро Кулеба заявив, що Крим не варто залучати до Мінських перемовин, щоб не блокувати процес ані на сході, ані на півдні. Але чи є у нас рух по деокупації Криму і Донбасу, який можна боятись заблокувати?

Українська публічна думка, особливо патріотична думка громадянського суспільства, завжди говорила, що треба обговорювати в Мінську не лише Донбас, але й Крим також. І ця точка зору начебто дуже приваблива, вона – патріотична, вона – символічно правильна. Але якщо ми будемо реалістами, прагматиками, то Росія просто не буде Крим обговорювати в Мінську. Тому якщо ми кажемо, давайте ми без Криму не будемо обговорювати те, що відбувається на Донбасі, ну тоді просто переговорів не буде. У кожної сторони, і у Росії, і у нас, свій порядок денний, що обговорюється в Мінську по Донбасу. Росія зацікавлена нам «впарити» свої політичні умови, особливий статус тощо. Ми натомість прагнемо вирішити безпекові питання, обмін полоненими.

Якщо ми говоримо, що ми без Криму не будемо обговорювати ці питання, ну тоді, дійсно, обговорення блокуються. В цьому сенсі Кулеба не придумав нічого нового. Про це говорили і раніше. Бо ці гасла, що давайте в Мінську обговорювати і Крим також, вони лунали і раніше. Але реально це, на жаль, неможливо. Росія дійсно просто не буде вести переговори з цього приводу, і, значить, ми тоді заблокуємо будь-яку роботу ТКГ. У нас була спроба до Мінська прив’язати Крим. Коли підписували домовленості «Мінськ-2» (в лютому 2015 року – прим. ред.), то там, крім домовленостей в ТКГ, була ще декларація «нормандської четвірки». В ній була згадана територіальна цілісність України, вони якби текст погодили, але підписи не поставили, тому що Путін не хотів ставити підпис під словами, де є територіальна цілісність України. В результаті цей документ так і залишився – він був погоджений, але формально там підписів немає.

Чи може означати нинішнє дистанціювання Криму від Донбасу, що у України є якісь перспективи оперативно вирішити свої завдання на сході?

Путін не змінив своєї позиції, тому ми намагаємось робити те, що можливо робити. Це спроба якихось локальних розведень військ, якщо вони грають нам на користь, це обмін заручниками. Чи вдасться нам вирішити швидко це питання (по деокупації Донбасу – прим. ред.) – очевидно, що ні. Але, знову ж таки, ми вертаємось до питання, яке весь час ставилось при Порошенку: «Мінський формат не дає належних результатів. Чи маємо ми з нього вийти, грюкнувши дверима?». Відповідь – «Ні». Найпростіше це сказати, «а, ну в Мінську немає Криму, ну так давайте взагалі звідти підемо». І що скажуть? Що Україна винна. Ми можемо готувати щось на заміну, але ми не можемо зривати Мінськ так, щоб вина лягала на Україну. Це те, що було при Порошенку, це те, що залишається і зараз. Такий підхід має бути. Але водночас ми маємо побоюватись того, що відбувається за кулісами. От зараз щось в Берліні наговорили, Росія вимагає від нас внесення до Конституції особливого статусу Донбасу. І виникає питання – так ми щось готуємо? Ми йдемо на  якісь поступки чи ні? Тут нам треба постійно казати, що не можна йти на односторонні поступки Росії. 

Просто хочеться, щоб емоційна реакція на слова міністра не превалювала над прагматизмом. Тому ми і звертаємось, щоб пояснити читачам, що заява міністра не означає, що від Криму відмовляються чи відсувають це питання, а просто відбувається рух до деокупації двох регіонів в паралельному напрямку. 

Так, відбувається паралельний рух. Дипломатія – це мистецтво можливого. І ми робимо те, що можемо. Тому я зради поки не бачу, тут немає відходу від традиційної української позиції. От якби ми сказали «зараз даємо воду в Крим» – оце відхід. До речі, ми пам’ятаємо, що громадськість дуже гостро відреагувала і це відійшло.

Тоді де повинен звучати Крим і як саме він має звучати?

Про Крим ми маємо намагатися говорити на різних міжнародних форумах і готувати відповідні формати. І ми це робимо. І в ООН, і коли відбуваються щорічні прийняття резолюцій про права людини в Криму. Раніше була спроба створити групу так званих «друзів Криму». По Криму зараз треба продовжувати здійснювати тиск на Росію, не йти Росії на поступки в питаннях води і створити такі умови для того, щоб Росія не наважилась піти на воєнну акцію на Херсонщину. Ці напрямки дещо інші, ніж ті, що обговорюються в Мінську по Донбасу. 

Інший блок заяв міністра – про новий формат по Криму. Чи можна це розцінювати як прояв якихось невидимих поки для широкого загалу просувань в створенні окремого Кримського формату і що цей формат, нарешті, стане реальним?

Зараз Кулеба говорить про активізацію нашої роботи в цьому напрямку. Як я розумію, на даний момент це відбувається саме закулісно, йдуть переговори з нашими західними партнерами, як це зробити. Чи буде цей формат реальним – ми не знаємо. Росія не хоче обговорювати Крим. Наше завдання, щоб була якась міжнародна група, яка постійно б обговорювала кримське питання і тиснула б на Росію. Ми зараз над цим працюємо. Чи вдасться це створити? Не знаю. Ми ж розуміємо, що тут багато що залежить і від Трампа, і від Ердогана, і від Макрона і від інших. Ясно, що українська дипломатія працює, але це дуже складне питання. Нам би бодай зберегти ті санкції, які є. Ну, по Криму вони зберігаються, нам би бодай їх посилювати. Але це – проблема. Є наші побажання, а є наші реалії.

Щодо нового формату. Кулеба вважає, що до цього формату може доєднатись будь-яка країна, яка не визнає окупацію Криму. На вашу думку, це має бути широкий формат, чи має бути акцент на потужних глобальних гравців?

Я думаю, що це має бути акцент на потужних гравців. Для нас важливо, щоб це були країни, які спільно тиснуть на Росію по Криму. Бажано, щоб це були країни «великої сімки», які займають принципову позицію. Італія, скажімо, коливається. То чи потрібна нам там Італія?! Нам потрібні (в форматі) Канада, Великобританія, США, Німеччина, Франція, Туреччина. Там можуть бути якісь потужні мусульманські країни, бо йдеться про кримських татар.

Формат по Криму без участі Росії – чи він можливий і чи він буде ефективним?

Радше за все, він і буде без Росії, бо Росія не хоче це обговорювати. Хай буде – якщо це буде формат, на якому ми будемо піднімати питання про український Крим, про порушення прав наших громадян, про мілітаризацію Криму і вимагати додаткових санкцій проти Росії. По Криму, мені здається, ми зараз маємо добиватись, щоб наші західні партнери якомога сильніше сказали про неприпустимість використання Росією сили для забезпечення Криму українською водою. Оце дуже потрібно. В якій формі вони це зроблять – публічно, чи непублічно, подзвонять Путіну і скажуть, що ми відключимо Росію від SWIFT або що будуть введені ще потужніші санкції – це вже питання дипломатії.