Коментарі
Перегляди: 422
26 лютого 2024

Якщо не відмовлятися від телемарафону, то треба залучити до нього опозиційні канали, і щоб він не керувався з Офісу президента — Олексій Гарань

Оригінал: Детектор медіа

24 лютого 2022 року докорінно змінило українське суспільство і життя українців. А за декілька днів принципово змінився український медіаландшафт: чотири приватні медіагрупи, Суспільний мовник і державний канал «Рада» об’єдналися, аби випускати телемарафон «Єдині новини», розподіляючи між собою ефір.

Відтоді минуло майже два роки. І змінилося багато чого: припинила існування медіагрупа «Україна» й замість неї тепер частину марафону виробляє канал «Ми — Україна», створенинй колишніми співробітниками медіагрупи; пішов у відставку міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко, який був координатором і куратором марафону. Врешті-решт, до самого марафону змінилося ставлення: в перший рік свого існування він був необхідним для виживання держави «єдиним голосом» і навіть символом єднання заради перемоги. На другий рік війни в нього падають рейтинги, йому довіряють усе менше людей, 43 відсотки опитаних фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова на замовлення Руху «Чесно» вважають, що він втрачає актуальність, іноземні партнери та міжнародні організації закликають владу припинити його, аби він не перетворився з поблажливого до влади на рупор пропаганди. І сама влада визнає необхідність припинення або принаймні трансформації марафону.

Водночас зараз складно уявити повернення повноцінного довоєнного мовлення. Самі учасники зацікавлені в продовженні марафону з огляду на державне фінансування його виробництва, і сама влада не робить чітких заяв щодо подальшого існування марафону. Можна припустити, що у влади є політичні причини продовжувати його виробляти. «Детектор медіа» опитав експертів про необхідність подовження марафону, поставивши їм такі запитання:

Як ви вважаєте, телемарафон вичерпав себе як державна пропаганда, яка занадто прикрашає дійсність, і часто підмінює пропаганду дій держави, ЗСУ, виправдану під час війни, піаром влади?

Якщо припустити, що влада відмовиться від телемарафону, чи не призведе це до ще більшого загострення політичної боротьби в країні?

Яким чином, на ваш погляд, повелися б у цій ситуації канали, що належать олігархам?

Чи не виникли б у національному ефірі токшоу, проєкти, на яких би знову, як до війни, почали б маніпулювати, підважувати зусилля влади та держави, суспільства у веденні війні, підігрувати проросійським силам тощо?

Чи не призведе втрата єдиного, хай навіть пропагандистського голосу, до ще більш небезпечного результату, ніж відсутність реалістичного висвітлення війни?

Публікуємо першу частину опитування.

Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва:

— Ми вчора спілкувалися з експертами з Бразилії, які приїхали до України (що вже добре!). Вони кажуть про нову тенденцію: немає єдиного інформаційного простору, він розпадається на різні табори, групи й сегменти. І ми бачимо цю тенденцію, зокрема, у Сполучених Штатах, де це пов’язано з політичною поляризацією. Значною мірою такі тенденції проявляються і в нас. Насамперед це стосується соцмереж, де прихильники одного табору варяться у своєму казані, а іншого — в іншому, і немає конструктивної комунікації. Оце дійсно серйозна проблема.

Що стосується телемарафону, я думаю, що насправді ситуація неоднозначна. Він був виправданий на початку війни, але прикро, що до нього не допустили канали, які, скажімо, вважаються опозиційними. І якщо говорити про Прямий, у якого більш радикальна позиція, — тут ще щось можна зрозуміти, хоча, на мою думку, і його цілком можна було допустити, але «Еспресо», наприклад, займає збалансованішу позицію. Тому те, що їх не допустили до телемарафону та взагалі виключили з «цифри», безумовно, невиправдано.

Ми бачимо з результатів опитувань, що довіра до телемарафону поступово падає. Я навіть відчуваю це по собі — коли я хочу отримати якусь інформацію, то я вмикаю або «Еспресо» — не вважайте це рекламою — або, скажімо France24, BBC. Мені цікаво, що ж вони скажуть про те, що відбувається в Україні.

Чи відмова від телемарафону призведе до ще більшого загострення політичної боротьби в країні? Як на мене, зараз вона якраз загострюється, на жаль, і я не думаю, що причина лише в телемарафоні. Ми почали вже повертатися до формату таких токшоу, в яких беруть участь кілька експертів, що дискутують. Я думаю, причина в тому, що політики почали думати про рейтинги, про те, що відбудеться після війни в результаті виборів. Причому більша відповідальність лежить на владі. Але мені теж очевидно, що й опозиційні канали радикалізують певною мірою дискурс. Тобто дискусія виправдана й зауваження до влади також, але є оця радикалізація не лише з боку влади, хоча влада несе більшу відповідальність.

Але що буде, якщо ми скасуємо телемарафон? Тут багато що залежить від редакторів самих каналів і від їхніх політичних настанов, чи вони працюють на конструктивний пошук правди, чи на те, щоб задовольнити інтереси своїх хазяїв, чи набрати рейтинг. Насправді в мене дуже багато зауважень до політики редакторів щодо того, кого вони запрошують у студію, і це стосується не лише провладних каналів, а й каналів опозиції. Весь час розкручуються одні й ті ж теми, на які насправді дуже важко почути експертну думку, бо запрошують людей, які не є експертами в них. Ну, наприклад, якщо йдеться про міжнародну політику у світових регіонах, то в нас не так багато експертів, їх можна порахувати на пальцях однієї руки: Латинська Америка, Близький Схід, Африка, Корея, Китай і так далі. І дуже часто ми чуємо, як запрошують якогось одного «експерта», який відповідає на всі запитання поспіль, починаючи від воєнної ситуації й до економіки та міжнародного становища — і що там у Кореї, і що у Сполучених Штатах. Отут я бачу проблему. Так, у нас є якісна журналістика, економічна та міжнародна зокрема, але на телебаченні, на жаль, цього замало.

Як на мене, якщо не думати про відмову від телемарафону взагалі, то треба було б найперше залучити до нього опозиційні канали й зробити так, щоб він керувався не з центру, яким є Офіс президента, а якоюсь радою, в якій присутні представники різних каналів, насамперед це Суспільне телебачення. Так можна було б і логічно розподілити сітку, і домовитися про основні принципи висвітлення новин.

Тобто контроль телемарафону на користь влади — це погано, але якщо його скасовувати повністю і при цьому не дати всім каналам можливість відновити свою роботу, то справді виникає питання відповідальності цих телеканалів і того, як вони будуть подавати інформацію. І ситуація з відставкою Залужного тут дуже показова, бо очевидно, що багато українців були проти цього, й експерти говорили, що зараз не найкращий час для цього — але це сталося. І що далі? Ми маємо розкручувати цю тему і будувати недовіру до Сирського? Я навіть почув на одному з каналів, що треба розбиратися, де він народився, хто він — етнічний росіянин чи українець? Та чи це має значення взагалі?! Тобто ми розуміємо, що ситуація зараз значною мірою залежить від нашої мобілізації та від мобілізації партнерів, і будь-кому на цій посаді — чи то Залужний, чи то Сирський — буде надзвичайно важко. І зараз, коли ця заміна головнокомандувача вже відбулася, нам треба працювати над тим, щоб вибудувати довіру до ЗСУ, підвищити мотивацію тих, хто туди піде служити. І тут велика відповідальність саме політичного керівництва країни, зокрема тих людей, які відповідають за інформаційну політику та які постійно присутні зі своїми коментарями в телемарафоні, часто недолугими. Але і нам, експертам і медійникам, не можна зараз концентруватися на тезі, що Залужний кращий, а до Сирського є претензії, — це робота на ворога.

Останнє це вже моє особисте. Навіть професору політології дуже важко вибудувати якусь лінію. З одного боку, я намагаюся бути об’єктивним, з іншого — навіть у критиці влади, якої вона заслуговує, не розхитувати занадто човен. Особливо коли я даю коментарі західним медіа, я завжди намагаюся наголошувати на єдності українців — буде дуже прикро, якщо ми це втратимо. Як це відбилося на моїх запрошеннях на телеканали? Я скажу, що в єдиний телемарафон «Демократичні ініціативи» не запрошували взагалі! Останнім часом мене пару разів запросили, може, тому що в нас були опитування, які показали хороші рейтинги і Залужного, і президента, а я намагався донести це як тезу, щоб влада не дуже хвилювалася. Але після того, як мене запросили пару разів на телемарафон, я вже для опозиційних телеканалів став недостатньо радикальним, тому що їм потрібна критика влади. Бути академічним політологом і при цьому виступати в медіа, виявляється, дуже непросто, і це питання експертного й особистісного вибору — ти хочеш рейтинги й бігати по телеканалах чи намагаєшся давати збалансовану інформацію, що не «всьо пропало», а навпаки — «попри всі проблеми, рухаємося вперед».

Увесь текст опитування читайте за посиланням: Детектор медіа

Останні новини з категорії Коментарі

«Крок назад адміністрації Байдена». Втретє Іран буде готовий до ескалації, застосовуючи ядерну зброю — Тарас Жовтенко

Тактика «уникнення ескалації» — це крок назад адміністрації США, вважає Тарас Жовтенко
16 квітня 2024

Законопроєкт про мобілізацію з'явився із запізненням і не вирішує глибинних проблем, що стоять перед Україною – Петро Бурковський

Петро Бурковський, аналітик Фонду "Демократичні ініціативи", прокоментував виданню The New York Times ухвалення нового закону про мобілізац...
15 квітня 2024

В перемогу вірять 83% опитаних українців, проте часові рамки зміщуються – Олексій Гарань

Олексій Гарань прокоментував нещодавні результати опитування Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумк...
12 квітня 2024

Чи реально знайти і привезти в Україну 25 систем Patriot та чим їх прикрити – Тарас Жовтенко

Де взяти 25 систем Patriot, чи підійдуть їхні аналоги і як поява F-16 змусить росіян трансформувати свою тактику, прокоментував Тарас Жо...
9 квітня 2024