Між побутовою втомою, політичним прагматизмом і стратегічною стійкістю – Марія Золкіна про світову підтримку України

Попри політичні зміни в окремих країнах і певну втому суспільств, підтримка України на державному рівні зберігається. Про це в інтерв’ю 5 каналу заявила Марія Золкіна,  голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи»  імені Ілька Кучеріва», дослідниця Лондонської школи економіки, наголошуючи, що ці процеси відчутно відрізняються на урядовому й побутовому рівнях.

«Ця підтримка не згасає на державному рівні у тих країнах, які стратегічно вважають, що Україна повинна вистояти в цій війні. Але при цьому вона може згасати на побутовому рівні, як це відбувається, наприклад, у Польщі», – зазначила аналітикиня.

За її словами, у безпековій співпраці між Варшавою та Києвом істотних змін немає – оборонні проєкти тривають, хоч і без широкої публічної адвокації. Водночас, у суспільному вимірі, де мова йде про українських біженців, відчувається певна втома.

«Якщо подивитися на якісь безпекові чи оборонні проєкти, які залишаються в тіні, вони лишаються практично на попередньому рівні. Але все, що стосується життєвого виміру – перебування майже мільйона українців у Польщі –  це в топ новинах і в самій Польщі, і в Україні про Польщу», – розповіла Марія Золкіна.

Інша ситуація – в Угорщині, де, за словами аналітикині, «стратегічно немає задачі, щоб Україна виграла або обов’язково вистояла».

«Угорщина орієнтується на Москву, прагматично співпрацює з нею, шантажує Брюссель, щоб в Угорщині створювались специфічні умови продовження  використання російського газу чи російської нафти. Угорщина цинічно  блокує відкриття переговорних кластерів для України на шляху до членства в ЄС. Але при цьому на побутовому рівні особливих проблем зі ставленням до українців, які живуть в Угорщині, ми не помічаємо», – пояснила вона.

Такі приклади, на думку експертки, показують, що інформаційна картина не завжди відображає реальну політику держав. Політики  часто використовують українську тему як інструмент внутрішньої мобілізації виборців.

«Політики можуть брати українську тему фактично зручним заручником внутрішньополітичних процесів. Десь треба згуртувати електорат – і тоді піднімають чутливі теми, як допомога людям з тимчасовим захистом чи  історична пам'ять, чи питання  відносин між Росією і Україною, чому вони не помиряться. Це один з наративів, наприклад, в Угорщині», – зазначила Марія Золкіна.

Але при цьому, наголосила аналітикиня, підтримка не лише триває,  а іноді навіть трансформується у нові форми.

«Підтримка може спадати в інформаційному чи побутовому вимірі, але бюджетні гроші, кредити, закупівля озброєння або спільне оборонне виробництво залишаються. Зараз, наприклад, розвивається спільне виробництво дронів та інших літальних систем», – акцентувала експертка.

Разом із тим, Марія Золкіна застерігає від небезпеки того, що у західних суспільствах поступово вкорінюється наратив про «глухий кут» війни.

«Це дуже розповсюджений наратив, навіть у західних інтелектуальних і академічних колах. Але він дає абсолютно неправильне тлумачення того, що відбувається на фронті. І якщо аудиторія сприймає ситуацію як застійну, тоді виникає питання: для чого далі фінансувати підтримку України?», – зазначає вона.

За словами експертки, така хибна уява може мати цілком прагматичні наслідки – зменшення обсягів фінансової допомоги, особливо в умовах, коли Сполучені Штати більше не виділяють безповоротних коштів, і «Трамп цього робити не буде».

«Європа платить і за переозброєння самої себе, і за збройну допомогу Україні. А якщо війна нібито зупинилася – то для чого такі фінансові вливання? Це питання, яке сьогодні доводиться пояснювати урядам своїм виборцям», – зауважує Марія Золкіна.

Вона додала, що  на тлі зниження емоційної напруги й уваги до України у світових медіа важливу роль відіграють не лише уряди, а й символічні жести – такі як візити відомих діячів культури чи гуманітарних послів, зокрема нещодавній візит голлівудської акторки Анджеліни Джолі.

«Коли селебрітіс не хайпують на політичних темах, а показують іншу сторону війни і транслюють це своїй аудиторії, яка часто не має жодного уявлення, що війна триває, це дуже важливо. З таких крихт складаються спроби України залишатися в полі зору пересічних громадян у країнах наших партнерів», – каже Марія Золкіна.

Скепсис на Заході, за її словами, підживлюється і зміною політичних акцентів у США.
Аналітикиня відверто зазначає: «Трампу в принципі не до України». Друга каденція американського президента, за її оцінкою, відрізняється від попередньої тим, що перемога України не є серед головних пріоритетів нинішньої адміністрації.

«Саме тому був такий дипломатичний бліцкриг і спроби натиснути на Україну, щоб вона поступилася в критично важливих моментах на початку цього року», – нагадує Марія Золкіна.

Проте, додає вона, у стратегічних інтересах Європи – утримати Трампа принаймні як прагматичного партнера, який може не допомагати безоплатно, але продовжить постачати озброєння на комерційній основі.

«Щоб була певна система, яка несе зиски і вигоди для США, і щоб це тримало Трампа за столом переговорів, щоб він не ламав через коліно ні Євросоюз, ні Велику Британію, ні Україну з вимогою якихось поступок Росії», – наголосила Марія Золкіна.

За словами  аналітикині, зовнішня політика США нині максимально підпорядкована внутрішнім виборчим процесам.

«Результати виборів губернаторів і мера Нью-Йорка – перший дзвіночок, що ситуація у республіканців у Конгресі може виглядати не так райдужно. І все, що Трамп зараз робить на міжнародній арені, заточується під наслідки для майбутніх виборів», – пояснює експертка.

Вона додає, що тимчасове «торговельне перемир’я» з Китаєм, перекладання фінансової відповідальності за безпеку на Європу та нові акценти у Латинській Америці – це частини одного прагматичного курсу, спрямованого на внутрішню стабільність перед виборами до Конгресу. Зокрема, у випадку з Венесуелою Трамп, який спочатку розглядав можливість «невеликої переможної війни» під приводом боротьби з наркокартелями, зрештою відмовився від цієї ідеї, усвідомивши ризики для власного іміджу й внутрішньополітичних позицій у разі провалу такої авантюри.

Водночас, навіть попри зосередженість Вашингтона на внутрішньополітичних питаннях, саме спільна дія США, Великої Британії та ЄС, переконана Марія Золкіна, залишається вирішальною у протидії російській агресії.

Коментуючи українські удари по нафтопереробній інфраструктурі РФ, Золкіна наголошує:

«Україна точно може дошкуляти, і наслідки цього ми вже маємо. Але ці дії мають іти в тандемі з практичними кроками наших партнерів – по знищенню російського експорту нафти. Саме це головне джерело наповнення російського військового бюджету».

За її словами, після 19-го пакету санкцій саме ЄС, США і Велика Британія повинні перекрити лазівки, через які Москва продовжує вивозити нафту, зокрема через «тіньовий флот» у Балтійському морі.

«Дії українських Збройних сил дають ефект, але зараз м’яч на полі наших партнерів. Вони мають перекрити шляхи для експорту російської нафти», – підсумовує аналітикиня.