Чи відкриє падіння Покровська шлях на Одесу або Київ? – Тарас Жовтенко про плани РФ, північнокорейських «саперів», мобілізацію і санкції США
Безпековий аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко в інтерв’ю телеканалу «Апостроф» пояснив логіку російських дій на Покровському та Запорізькому напрямках, розповів про роль Північної Кореї у підсиленні російської армії, можливі загрози у разі прориву оборони, а також прокоментував проблеми української мобілізації та недавні заяви канцлера Німеччини Фрідріха Мерца. В інтерв’ю йдеться і про нові американські санкції проти українських компаній, що постачали компоненти для іранських «шахедів».
– Ситуація на покровському відтинку дуже непроста? Чому саме там росіяни так активно наступають?
– Треба розуміти, що Кремль кидає всі ресурси саме на цей напрямок. Політично і стратегічно цей пріоритет в них був виставлений ще років два тому. Росіяни хочуть проламати цю лінію оборони, тому що це відкриває їм вихід у центральну Україну. Звідти вони можуть рухатися і на південь у бік Одеси, і на північ – у напрямку Харкова та Києва. Фактично це дає їм поле для маневру. І тому для Москви критично важливо проламати те, що вони не могли взяти ще з 2014 року.
Коли у Кремля зірвався їхній геополітичний план спробувати продавити через Трампа й Білий дім ідею про те, що Україна нібито має віддати всю територію в адміністративних кордонах Донецької області, це позбавило Росію можливості вирішити для себе важливу військову проблему. Оскільки досягти цього не вдалося, а для росіян ситуація є критичною – адже ця лінія оборони є ключем до їхньої стратегічної переваги і на цьому напрямку, і загалом, то зараз російське керівництво, розуміючи, що невдовзі для них може відкритися другий фронт на східному фланзі НАТО, прагне вирішити хоча б цю задачу, щоб потім дуже сильно не відволікатися на це.
Тут важлива паралель: події на Південному та Запорізькому напрямках є ланкою того самого ланцюга. Росія розуміє, що наша оборона на сході досить потужна, тож для підвищення шансів своїх штурмів вона змушена створювати відволікаючий маневр. Підвищуючи напруження на півдні, росіяни намагаються змусити українське командування перекинути частину сил зі сходу, розтягнути наші підрозділи і таким чином спробувати прорвати східні лінії оборони.
– Тобто тактика «кліщів» можлива і в районі Гуляйполя?
– Саме так. Путін після повернення з Китаю, схоже, отримав від Сі Цзіньпіна «добро» на ескалацію і в Україні, і на східному фланзі НАТО. Також він отримав згоду на посилення військової співпраці з Північною Кореєю.
Зараз російська пропаганда активно вихваляє КНДР, а за публічними даними, щонайменше 12 тисяч північнокорейських військовослужбовців вже перебувають у Росії. Формально – це «сапери» у Курській області. Але всі чудово розуміють, що для російського командування, яке воює кількістю, а не якістю, це додаткові «тушки», які дозволяють звільнити 12 тисяч російських військових і перекинути їх на Покровський чи Запорізький напрямки.
– Така собі система заміщення. ГУР, між іншим, каже про те, що ці північнокорейські руки збиратимуть «шахеди» в Єлабузі.
– І це теж. Росія планує використовувати цих північних корейців у кількох напрямах: на підприємствах ВПК, у розмінуванні та у так званому «воєнному строітєльстве» – зведенні укріплень. Це може бути і на території РФ, і, вірогідно, частково на окупованій території України.
Кремль при цьому уникатиме ситуацій, де північнокорейські військові з’являться безпосередньо на полі бою на території України, тому що це змінює геополітичний розклад. Поки що росіяни не ризикували цим. Але, з огляду на те, як вони втрачають вплив на американського президента і намагаються ескалувати ядерну риторику, я думаю, що це лише питання часу. Вони можуть ризикнути і відправити бойові підрозділи КНДР на один із напрямків, де менший ризик їхнього полону.
– Ви сказали, що падіння Покровська відкрило би росіянам різні шляхи для просування вглиб території України. Чи змогла б РФ піти далі, з огляду на стан її армії та економіки?
– Вони б, скажімо так, не зупинилися. Темп і швидкість просування – інша справа. На добу вони втрачають десь приблизно тисячу окупантів. Але їхня мобілізаційна машина може щомісяця збирати 30–35 тисяч «добровольців». Якщо ми тисячу їхніх добових втрат множимо на 30 днів на місяць, ми отримуємо цю саму цифру 30 тисяч. Це повністю перекриває втрати і вони фактично виходять у нуль. А за радянськими військовими доктринами, якщо втрати підрозділу менші за 30%, «все йде за планом». У них ще є запас міцності, плюс північні корейці.
Тому так – рухатися далі вони можуть. Але темп залежатиме від того, як швидко зможуть компенсувати втрати. Саме тому в Росії почали обговорювати можливу нову мобілізацію.
– Якщо вони рухатимуться далі, що для них стане пріоритетом – Одеса чи Київ?
– Пріоритет – Київ. Але вони оберуть той напрямок, який зможуть захопити швидше і з меншими втратами. Якщо, наприклад, їм буде вигідніше і раціональніше за втратами забрати під контроль Одесу, підточивши таким чином і нашу зовнішню підтримку, то тоді вони виберуть південний напрямок. Вони хочуть і те, й інше, питання лише у співвідношенні ризиків і ресурсів.
– Військові кажуть, що нам дуже потрібен людський резерв. Як ви оцінюєте звернення канцлера Мерца до Зеленського, який закликав не випускати українських 22-річних чоловіків, щоб «вони не прибували в Німеччину в постійно зростаючій кількості, а нехай би воювали у своїй країні»?
– Це не характеристика того, що відбувається на полі бою. Це суто внутрішня політика Німеччини, яка спрямована не до нас і не до президента Зеленського, а на внутрішню німецьку аудиторію.
Це радше про те, що в Німеччині питання міграції стоїть особливо гостро — як міграції, пов’язаної з війною, так і ширше — регулювання в’їзду до західних країн, зокрема до країн Європи, людей з-за кордону. Сполучені Штати це також актуалізують. Праворадикальні партії в Німеччині тиснуть на уряд. «Альтернатива для Німеччини» і Союз Сари Вагенкнехт активно грають на цьому. Тож це не прямий заклик до політичного керівництва України, а Мерц показує оцій праворадикальній опозиції, що уряд реагує, від цих питань не усувається.
У цій розмові ми також можемо брати участь – ми можемо погодитися з канцлером Мерцем і, наприклад, попросити, щоб кожен український молодий громадянин привіз по «Таурусу» з Німеччини, і тоді ми його заберемо назад.
– А чи було помилкою рішення свого часу відкрити кордони для чоловіків призовного віку?
– Помилка була іншою. Два роки тому, коли запускали мобілізацію, не передбачили механізмів ротації та демобілізації. Ці питання просто проігнорували. І це стало стратегічною проблемою.
Якби громадяни України чітко бачили, що існують зрозумілі ротаційні механізми, які працюють регулярно й гарантовано; що ротації справді відбуваються, люди повертаються і мають можливість нормального відновлення; що це не питання хабарів чи відкатів, а налагоджена інституційна система, яка функціонує сама по собі, – тоді й ставлення до мобілізації було б зовсім іншим.
Тому зараз треба говорити не про те, що далі робити з кордонами, а повернутися до «домашнього завдання»: врегулювати ротації, демобілізацію, інституційні процедури всередині ЗСУ.
– США запровадили санкції проти двох українських компаній за постачання деталей для «шахедів» до Ірану. Чи означає це, що ці компоненти могли потрапити до Росії і бити по Україні?
– Абсолютно так. Американці демонструють системний підхід до нашої корупції. Те, що ми бачимо у публічному просторі, – лише вершина айсберга. І енергетика – не єдина сфера, де існують такі корупційні «схеми». Друга сфера – це військово-промисловий комплекс і торгівля зброєю. Динаміка там величезна, контроль складний.
Американцям стежити за цим простіше, бо це їхні гроші, їхні ресурси, їхні геополітичні інтереси. Мені здається, що це поки що дуже м’який натяк від наших американських партнерів, щоб ми не замикалися тільки на енергетиці, а подивилися й на сферу виробництва зброї, що там відбувається з компонентами для озброєнь та всього іншого. Я б сказав, що це таке собі чергове «китайське попередження».
