Яким Захід бачить майбутнє України — Марія Золкіна
Повну версію інтерв'ю з Марією Золкіною слухайте на Radio NV
Головною проблемою для України залишається те, що ключові наші партнери — США і Німеччина — вважають, що з Росією можна домовитися про якийсь перехідний варіант. Умовно це можна назвати припинення активних бойових дій, навіть якщо не заморозка всього конфлікту, то принаймні тимчасовий режим тиші. Ця ідея живе в коридорах і в політичних кабінетах, і на експертних майданчиках вже достатньо довгий час.
На жаль, не вдається в дискусіях ніяк вплинути на логіку наших партнерів, навіть пояснюючи їм, що РФ не має на меті домовитися про щось конкретне. І навіть якщо б вона вступила зараз в переговори про, наприклад, режим тиші, то це робила би це винятково для того, щоб західна допомога Україні була призупинена. І коли обсяги і темпи надання Україні зброї зменшаться, то після невеличкої паузи Росія все рівно намагатиметься взяти реванш.
Я думаю, що це основна проблема для втілення будь-яких планів, але такі ідеї виринають. Ми бачимо, що і в німецькому суспільстві дуже активно це обговорюють. Більше того, логіка ставлення до спроб замороження активних бойових дій у Німеччині, наприклад, інакша.
Тобто, для них конфлікт, у якому немає навіть спроб і перспектив домовитися, є найгіршим сценарієм. А там, де є нехай не тривке, не стабільне, але якесь умовне «перемир’я», домовлене по лінії фронту, ось це вже більше передбачуваності, більше стабільності. Тобто такий процес легше адмініструвати. Тобто, у німців такий підхід. А в американців інша логіка. У них ключова задача — не допустити ні гібридного, ні конвенційного, ні на рівні кібербезпеки — жодного зіткнення в жодній площині, ні на морі, ні на суші, ні в повітрі між східним флангом НАТО і РФ. Щоб американцям не довелося захищати ці країни від Росії. І США, в принципі, саме з цієї точки зору намагаються притримати коней з такими кроками, які б Україні дуже допомогли, зокрема, по застосуванню американської і британсько-французької зброї для ударів по Росії.
Звідки у Заходу така політична наївність?
Партнери підтримують ідею тимчасового режиму тиші. Можливо вони не орієнтуються в термінах і думають, що ця війна буде перенесена на покоління вперед, або принаймні за межі їхньої політичної каденції. Звідки у Заходу така політична наївність? Виходить вона з того, що для них ця ситуація є майже глухим кутом і жодна зі сторін не може отримати військової переваги, яка призвела би до однозначної перемоги. І тут якраз, мені здається, чорт в деталях. Тому що Україна цих спроможностей нині після більш ніж 2,5 років повномасштабної війни, не має. А все через те, що Україні не постачали і досі не постачають в потрібних обсягах потрібну допомогу. В той час, коли у України були набагато кращі і якісніші ресурси, зокрема в армії були сили, була більша мотивація, люди не були такі втомлені, то тоді нам не вистачало вкрай необхідного озброєння.
Зараз майже всі табу по наданню Україні озброєння, окрім застосування цих далекобійних ракет по російській території, зняті. Всі табу перекреслені, й жодної ескалації між Росією і НАТО, як ми бачимо, не відбулося і ядерного удару Росія не завдала. Тобто, відбувається постійний дисбаланс. Або ми, мали людські ресурси і не мали озброєння, або ми не мали достатніх людських ресурсів і номенклатури озброєння, яка була потрібна для вирішення конкретних задач, як при підготовці до контрнаступу 2023 року. Або, як зараз, ми маємо проблему і з людським ресурсом, і з озброєнням. І в цій ситуації виходить, що західні партнери мають давати Україні більше чи почати виробляти більше. І коли вони свою частину, скажімо так, сприяння Україні запускають не на максимум, а десь менше, ніж відсотків на 50, то як можна говорити, що Україна перебуває в глухому куті й не має шансів завдати РФ поразки. Це, як мінімум, лицемірство. І тоді, звичайно, запрошують подумати про переговори, не зважаючи на наслідки початку цих переговорів. Подивіться на офіційну риторику. Питання про міжнародно визнані кордони України практично зникли з порядку денного. А тема, що Україна повинна вистояти як держава, а кордони це вже є другорядним питанням, зараз заміщає собою все інше, навіть в офіційній риториці. Я вже не кажу про переговори, які відбуваються в закритому форматі.
Узимку цього року дуже серйозно обговорювали найбільш песимістичні для України сценарії. Що Росія захоплює Київ через встановлення маріонеткового уряду. Фактично, повторення того планованого у 2022 році бліцкригу, але тепер вже іншими методами. Були сценарії, коли українська держава зберігається, але десь на західних територіях, які вдасться втримати. Все це обговорювалося, коли стало зрозуміло, що український контрнаступ не вдався. Тобто на Заході, першою реакцією було не винести уроки про те, а чому він не вдався, а експерти в дуже хороших аналітичних центрах працювали над цими поганими сценаріями. Але потім відбулася певна зміна. І у мене зараз дежавю, що ми повернулися у 2021 рік. Коли все говорить — і дані на місцях, і розвідки, і обсяги російського виробництва, і російські кадрові ресурси в армії, що Росія зупинятися не збирається, але Захід упевнений — мовляв, та ні, війни між Росією і НАТО не буде, Росія задовольниться українським клаптиком, який вона окупувала.
