Як люди на тимчасово окупованих територіях комунікують з іншою частиною України?
Фонд "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва підготував аналітичний звіт «Чим живуть тимчасово неконтрольовані території Донбасу?». Про результати дослідження Громадському радіо розповідає аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" Руслан Кермач.
Тетяна Трощинська: Як ви будували свою комунікацію? Де ви брали інформацію?
Руслан Кермач: Ми робили це дослідження наприкінці лютого. Поштовхом до цього дослідження стали наші попередні соціологічні дослідження. Самі дані ми презентували на Донбасі. І в Краматорську, і в Сєвєродонецьку були. Для мешканців Донбасу це не стало великим відкриттям те, що ми знайшли. Як правило, мешканці, які живуть на тих територіях, активно і динамічно комунікують зі своїми родичами, знайомими і близькими, які живуть на непідконтрольних територіях.
Ми виявили під час попереднього соціологічного дослідження на Донбасі, що в середньому кожен другий мешканець підконтрольної частини Донбасу має або родичів, або близьких на тих територіях. Приблизно 70% або постійно, або час від часу комунікують між собою. Це стало тією ниточкою, яку ми вирішили далі потягти, щоб зрозуміти, про що говорять ці люди. Кількісні дані — це одне, а зрозуміти якісний контент цієї комунікації, канали комунікації, проблеми, які в ній виникають, це вже трошки інше. Цій проблемі було присвячено наше дослідження. Ми збирали певну цільову аудиторію. Ми відбирали різних людей: молодих, старшого віку, з вищою освітою та без. Єдиним критерієм було те, що у них наявні оці родинні зв’язки, друзі, з якими вони підтримують зв’язки.
В середньому кожен другий мешканець підконтрольної частини Донбасу має або родичів, або близьких на непідконтрольних територіях
Ми повинні розуміти контекст ситуації, в якій перебувають мешканці тих територій. Ми знаємо, що деякі організації навіть проводили дослідження на непідконтрольній території. Але мені складно уявити, як в ситуації, коли незнайома людина у військово-авторитарних режимах, які там встановлені, може відповідати на чутливі питання.
Саме тому ми пішли непрямим шляхом. Інші дослідження показують, що канал міжособистісної комунікації користується найбільшою довірою. Йому більше довіряють, ніж медіа, ніж владі.
Тетяна Трощинська: Чи говорять на чутливі теми? Що можна вважати чутливими темами?
Руслан Кермач: Конфлікт позначився на людях. Певні погляди так само еволюціонують. Стосунки змінювалися по-різному. Ми побачили два визначальні фактори: рівень спорідненості людей між собою та глибина суперечностей. Третій напівкомпонент - толерантність, готовність проявляти певну стриманість в комунікації. Ми побачили, що всі ці фактори позначаються в такий спосіб, що люди, якщо є близько спорідненими між собою (наприклад, діти і батьки), зберігали ці стосунки між собою, навіть попри наявні розбіжності. Як правило, вони просто уникали або виводили на другий план ці чутливі теми, переважно політичні. Деякі люди, у яких відбувся розрив відносин, говорили, що вони відновили відносини, але почали говорити тільки про побутові, родинні речі. Ми знаємо, що багато людей приїздять на ці території, їм допомагають родичі з підконтрольних територій, вони діляться своїми проблемами. Родинні компоненти відносин вийшли на перший план.
Родинні компоненти відносин вийшли на перший план
З людьми, з якими немає такої спорідненості, з колишніми однокласниками, друзями або колегами, співробітниками стосунки розривалися легше.
Тетяна Трощинська: Чи бачать переваги життя на неокупованих територіях люди? Чи можна говорити, що питання прав людини в тому сенсі, в якому обговорюють журналісти, правозахисники є настільки вагомим для людей?
Руслан Кермач: Це складне питання. У 2017 році ми проводили опитування в Донецькій і Луганській областях. Ми питали у людей, в яких сферах їхні права найбільше порушуються. Як правило, люди говорять про економічні чи соціальні права. Для цих людей ключове — наявність роботи, джерел матеріального забезпечення.
Оригінал: Громадське радіо
