Як амбіції Ердогана та Нетаньягу ставлять на геополітичний шпагат Трампа – Тарас Жовтенко

Світ опинився на порозі глобального переділу сфер впливу, де старі союзи руйнуються, а нові гравці диктують свої умови. Блокування стратегічних логістичних шляхів, прямі погрози великої війни між колишніми партнерами та таємні домовленості, здатні змінити хід історії – це реальність сьогоднішнього дня. Чому Дональд Трамп вирішив особисто контролювати постачання енергоносіїв через Ормузьку протоку та як цей крок може вдарити по економіці Китаю? Чи наважиться Туреччина на пряме військове зіткнення з Ізраїлем і які наслідки це матиме для світової безпеки? Ці теми та інші теми в інтерв’ю на телеканалі «Прямий» з  безпековим аналітиком Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Тарасом ЖОВТЕНКОМ обговорила журналістка Наталія БОЧАН.

Аналітик наголошує, що Ізраїль фактично веде власну війну, яка не збігається з логікою навіть його союзників.

«Ізраїль – країна, яка насправді найменше планує зупиняти цю агресію… для Ізраїлю цілі абсолютно інші, ніж у Сполучених Штатів Америки… Ба більше, ці цілі мають довгостроковий характер – Ізраїль хоче ослаблювати ключових гравців у регіоні, насамперед Іран, і паралельно розширювати свій вплив на сусідні території», – пояснив він.

На цьому тлі риторика Реджепа Ердогана про можливу війну з Ізраїлем виглядає не емоційною, а цілком прагматичною. За словами Тараса Жовтенка, і турецький, і ізраїльський лідери мають претензії на регіональне лідерство і не зупиняться перед перешкодами. Водночас Анкара діє обережніше.

«Ердоган хоче дочекатися, поки всі сторони будуть найслабші, і потім разом зі своїми регіональними партнерами взяти під контроль регіони і сказати, що він – стабілізаційна сила, яка може зупинити всі конфлікти», – зазначив експерт.

Тарас Жовтенко звертає увагу, що Ердоган діє не навмання, а в межах чітко прорахованих обмежень.

«У нього є розуміння… червоних ліній, які не можна перетинати з європейцями, з НАТО і з тими самими американцями», – каже експерт.

Однак ця система стримувань, за його словами, змінюється: при адміністрації Трампа «в американців взагалі червоних ліній уже не залишилося». Це відкриває простір для гри на особистих амбіціях самого Трампа. Аналітик наголошує, що йдеться не лише про політику, а й про персоналізовану дипломатію.

«Трамп постійно нахвалює Ердогана… каже: я дзвоню Реджепу, а Реджеп бере трубку і каже, ми з ним все рішаємо», – наводить його слова експерт.

У такій моделі відносин Ердоган отримує додатковий інструмент впливу. Саме тому, за логікою Жовтенка, погрози Анкари не варто відкидати.

«Ердоган, скоріше за все, чудово розуміє, як грати на цих амбіціях Дональда Трампа. Якщо конфлікт Ізраїлю з Іраном затягнеться і виснажуватиме сторони, Туреччина може перейти до більш активних дій – але не прямого зіткнення, а входження в “сіру зону”… Ердоган може зайти під приводом захисту палестинців… і апелювати: а що, Ізраїлю можна, а Туреччині не можна?», – пояснює Тарас Жовтенко.

У цій точці і виникає головна дилема для Вашингтона.

«Тут уже у Трампа буде такий специфічний геополітичний шпагат, тому що і Нетаньягу друг, і Ердоган друг», – каже експерт.

Інакше кажучи, конфлікт двох регіональних гравців автоматично стає тестом для американського лідера, якому доведеться обирати між двома «своїми».

На думку Жовтенка, Ердоган це чудово розуміє і фактично будує свою стратегію так, щоб у сприятливий момент перейти від риторики до практичних кроків і закріпити за собою роль «серйозного регіонального лідера» – на тлі ослабленого війнами регіону.

 У цій конструкції Україна посідає підпорядковане, але важливе місце.

«Ердоган бачить Україну як молодшого стратегічного партнера в регіоні», – зазначає експерт.

Йдеться передусім про безпекову та логістичну роль у Чорноморському просторі, яку Анкара намагається вписати у ширший проєкт свого регіонального домінування.

У цьому інтерв'ю ви почуєте глибокий аналіз ситуації на Близькому Сході та дізнаєтеся про приховані мотиви ключових лідерів.