Вже майже півтора року переговори перебувають у глухому куті – Марія Золкіна про етапи політики Зеленського з врегулювання війни на Донбасі

Тема врегулювання подій на Донбасі була чи не центральною у передвиборчій  кампанії кандидата Зеленського,  але ті  результати з врегулювання конфлікту з Російською Федерацією,  до яких президентська команда прийшла за ці два з половиною роки,  не відповідають амбіціям і планам,  які демонструвалися  Зеленським  на початку його каденції. Про це під час презентації в УКМЦ представниками громадської ініціативи Виборча Рада UA четвертого аналітичного матеріалу за напрямом зовнішня політика, оборона та національна безпека у рамках проєкту  «Нова влада України 2019-2021 роки: досягнення, проблеми, перспективи»  повідомила провідна аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марія ЗОЛКІНА.

Читайте також:  Екватор Зеленського: зовнішня політика та нацбезпека

«Фактично від другої половини 2020 року,  тобто вже майже півтора року   переговори перебувають  у глухому куті, хоча спроби зрушити їх з  мертвої точки постійно мають місце», – зазначає Марія Золкіна.

Поворотним моментом, розповідає аналітикиня,   була середина 2020 року, і  на сьогодні перспективи домовитися видаються примарними. Це означає, що ситуація  залишатиметься або такою, як є, або сторони намагатимуться змінити умови для цих переговорів. Але якщо для України більш прийнятно просувати ідею перегляду Мінських домовленостей (чим вона й  займалася останній рік), не іти на нові аванси і широкі поступки Росії, то  РФ сьогодні це не вигідно, так само, як і зустрічі з Зеленським, запрошення на які вона отримує від українського президента.

 «Росії було б вигідно, щоб нові переговори відбувалися вже в нових обставинах,  де позиція України  буде менш комфортною,  ніж сьогодні, де будуть вже енергетична  й економічна криза, воєнна ескалація або навіть диверсії чи нові елементи агресії на тимчасово окупованому Донбасі та  нових ділянках російсько-українського кордону. Тобто коли ситуація буде вже дотиснута», – стверджує Марія Золкіна. 

Сьогодні чітко проглядає ще одна особливість у ставленні Росії до переговорного процесу, каже вона. Якщо  ще  в 2019 році Росія дивилася на Донбас  більше як на взаємини  між  Москвою і Києва, і всі переговори проходили  в  межах «нормандського формату» та    Мінської  ТКГ,  то нині  Донбас став  лиш епізодом  у  більш масштабній грі та протистоянні Росії із Заходом. І саме  від  цілей Росії у її відносинах із Заходом, а також  від того, в який спосіб їй вдасться переписати ці відносини,  залежатимуть її дії  щодо Донбасу.

Марія Золкіна умовно ділить  політику Зеленського з врегулювання війни на Донбасі на три етапи.

Перший – охоплює собою другу половину 2019 року і початок 2020 року. Він характеризувався низкою демонстративних політичних реверансів або авансів РФ, метою яких було показати, що Зеленський реально зацікавлений у врегулюванні  війни на Донбасі, зокрема й  в організації саміту «нормандської четвірки».

«Для  цього  фактично авансом  було здійснено розведення  сил і військ,  яке викликало багато запитань. Адже навіть за 2,5 роки у Станиці Луганській СММ ОБСЄ не змогла підтвердити відведення сил і озброєнь із непідконтрольного Україні боку. Тобто фактично це була одностороння акція з боку України», – наголошує аналітикиня.

Сам Нормандський саміт,  незважаючи  на інформаційний вакуум з боку президента,  зради не приніс,   але й прогресу переговорам не додав. Українська сторона тоді  побачила виразну позицію Росії –  спочатку політичні питання,  а тоді,  можливо, «питання безпеки». Все свідчило про те, що Росії не вельми-то й цікавий був реальний процес врегулювання, підтвердженням чого  була  ідея Консультативної ради в рамках ТКГ, яка легалізувала б російських маріонеток в ОРДЛО.

Марія Золкіна нагадала, що ще однією особливістю  цього етапу  була ставка    на  прямі,  більш неформальні переговори  між українською і російською переговорними групами –  формат переговорів  за посередництва Німеччини і Франції фактично було відсунуто  на другий план. Але зрештою  ця помилка пізніше, вже на другому етапі, була виправлена.   

Другий етап політики Зеленського щодо Донбасу, за спостереженнями аналітикині,  охоплює період від весни 2020 року до кінця осені 2020 року. Він характеризувався поверненням переговорів до більш класичного «нормандського формату». Українська сторона спробувала дипломатично зміцнити свої позиції шляхом залучення українських переселенців до ТКГ. Це не призвело до проривів, але дипломатично додало певної ваги українській позиції.

Важливим моментом на цьому етапі  було  досягнення так званого режиму припинення вогню,  каже вона, який насправді показав кардинальну відмінність  у позиціях  української і російської сторін. 

«Російська сторона,   погодившись на режим тиші,  автоматично почала вимагати  і в Мінській ТКГ,  і в «нормандському форматі»   політичних поступок з боку України.  А коли  їх  не отримала,  то від серпня 2020 року  заблокувала  всю роботу Мінської ТКГ  у інших підгрупах – і  щодо  монетарних питань,  і щодо безпекових,  гуманітарного розмінування та обміну полоненими. Режим тиші  ще проіснував до початку зими  2020 року,  але був фактично  зірваний», – зауважує  вона.

Це був поворотний момент стосовно переговорних позицій сторін, каже Марія Золкіна.  Щодо позиції України чітко стало ясно, що вона не готова на політичні поступки.

Третій етап, за словами експертки, охоплює собою кінець 2020 року і увесь 2021 рік. Він характеризується відходом РФ від спроб домовлятися із Зеленським. Росія почала тиснути і не поступалася  жодною зі своїх вимог до України. Тому й  спроби  розробити  кластери з імплементації Мінських угод,  запропоновані партнерами  з Франції і Німеччини і доповнені пропозиціями від Росії і України,  не дали жодного результату.  

«Цей останній етап характеризується підвищенням тиску Росії на Україну,  – акцентувала Марія Золкіна. – Нині перед  Україною постала загроза нового наступу».

Фактично 2021 рік, за словами аналітикині, абсорбував питання врегулювання на Донбасі у більш широкий міжнародний порядок денний відносин Росії із Заходом.

 «Росія складає таку собі мозаїку,  метою якої є досягти  певної відлиги  у відносинах з Заходом, і  тут Донбас стає інструментом в руках Росії»,  – підсумувала аналітикиня основні етапи політики у врегулюванні війни  на Донбасі першої половини каденції президента.

Передбачаючи подальшу ситуацію, Марія Золкіна переконана, що найближчим часом модифікація «нормандського формату» є малоймовірною.  І не тільки тому, що Росія в цьому не зацікавлена, а й тому що триматися в рамках нинішнього формату радять і західні партнери, зокрема такі сигнали надходять і з Вашингтону.  Експертка також нагадала, що ключовою відмінністю періоду президентства Зеленського від попередніх років конфлікту, є й масштабна паспортизація, яку Росія провела за цей час на тимчасово окупованих територіях. Триває залучення  тамтешніх людей і  до політичних процесів  в Росії, як то до федеральних виборів.  Поряд із цим Росія розгортає дедалі більшу  економічну абсорбцію цих територій.

Однією з основних рекомендацій  з  врегулювання ситуації на Донбасі, на думку Марії Золкіної,  має бути підвищення і встановлення нових  претензії до  Російської Федерації. Адже якщо раніше  всі політичні претензії до Російської Федерації  прив'язувалися  до невиконання Мінських домовленостей,  то сьогодні Росія дає приводи  вже для нових санкцій – і щодо максимальної та насильницької паспортизації, і щодо економічної  абсорбції  тимчасово окупованих територій в російський простір. І ще одним  трендом останніх півтора року стало фізичне  сепарування тимчасово окупованих територій  від будь-яких зв'язків з рештою України. Закриті КПВВ,   неможливість виїжджати з окупованого Донбасу в жодному з  напрямків,   окрім в бік Росії,  новий тиск на міжнародних спостерігачів  з СММ ОБСЄ  –  все це триватиме і в 2022 році, вважає експертка.

Ще, на думку Марії Золкіної, Україні, регулюючи питання Донбасу, варто зосереджуватися не тільки на комунікації із західними партнерами, «норманською четвіркою» та США. Плідною може бути й співпраця  на двосторонньому рівні з тими  партнерами,  які можуть додатково порушувати  цю тему  в міжнародних організаціях  ОБСЄ, ЄС і НАТО.  Це насамперед Польща та  країни Балтії. 

Ну і, звичайно, бути частиною міжнародного діалогу з Росією – ще одна із рекомендацій українській владі.

«Історія зі спробою запуску «Північного потоку-2» яскраво показала,  що якщо України в жодному статусі немає не тільки за столом переговорів,  але навіть і поряд з цим столом,  то наслідки для нас можуть бути  руйнівними», – пояснила аналітикиня. 

На тлі російської агресії,  на тлі  загрози вторгнення Росії або ескалації на якихось ділянках російсько-українського кордону  претензії України бути  частиною переговорного процесу,  бути в постійному, тіснішому, ніж раніше,  контакті цілком виправдані, резюмувала Марія Золкіна.