Вступити до НАТО – НІ! А до Північноатлантичного альянсу – ТАК!

Події
Перегляди: 534
22 грудня 2018

(До 10-річчя фільму «Україна в НАТО. Міфи та реальність»)

 

 Рівно десять років тому, у грудні 2008 року, ми закінчили зйомки документального фільму «Україна в НАТО. Міфи і реальність».

Пам’ятаю хвилювання директора Фонду «Демократичні ініціативи»  Ілька Кучеріва. Адже для громадського діяча це був перший досвід продюсування  відеозйомок. Крім того, він дуже відповідально ставився до проекту, адже його також вперше фінансувала державна установа – Міністерство закордонних справ.

 

І тут варто згадати контекст тих часів. При владі прозахідний Президент Віктор Ющенко, в МЗС –  енергійний міністр  Володимир Огризко, в створеному  Департаменті НАТО МЗС України також патріотична та молода команда.  Принагідно, тодішній куратор фільму від міністерства  Вадим Пристайко тепер є Главою Місії України при  НАТО.  

 

Телеміст Київ – Брюссель під час круглого столу «Україна-НАТО – що далі?», 4 грудня 2008 р. (В.Горбач, В.Пристайко, І.Кучерів, Б.Тарсюк). 

Перша зустріч була у міністра Володимир Огризко говорив, що підтримка вступу України до Альянсу  в суспільстві надто низька (близько 20 %), люди й досі живуть із радянськими стереотипами про НАТО як агресивний військовий блок. Тому в Міністерстві й виникла ідея створити фільм, який би в простій та образній формі розвінчував антинатівські міфи.

  Декілька «мізкових штурмів» уже творчим колективом – й ми роз’їжджаємось двома  знімальними групами: до Словаччини та українського Севастополя. Чому такий вибір? Словаччина щойно стала членом НАТО й мала перший досвід, а от у Севастополі  базується  російський Чорноморський флот, й саме тут  – найодіозніший осередок антинатівських настроїв.

   По приїзду в Севастополь нічого надзвичайного ми не спостерігали. Хіба дивакуватого дідуся, який просто на вулиці сидів обклавшись гаслами за Сталіна й проти НАТО. В іншому – стандартні відповіді громадян. Хоча  кумедними видавалися відповіді, коли ті самі люди негативно говорили про вступ України до НАТО, однак  не проти були, якби Україна стала членом Північноатлантичного альянсу, хоча це одне і теж.   

Антинатівський агітмайданчик у Севастополі.

  

У словацькій же частині найбільше запамʼятався офіцер, що показав сім видів берців для солдат натівської армії – на всі сезони року та умови експлуатації (гори, болото, пустеля і т.п.). 

Словацький офіцер показує натівське взуття.

 

Родзинкою зйомок також став легендарний ужгородський ресторан «Деца у нотаря», де розміщувалась умовна «База НАТО». Не менш знаний власник Павло Чучка прямо у кадрі демонстрував переваги натівського обмундирування над радянським.


Павло Чучка демонструє натівсько-гуцульське спорядження.

 
Написання сценарію, як і решта роботи над фільмом, просувалися швидко. Досвідчені оператори   Віктор Завальнюк та Володимир Дєдов, режисер Роман Коржов чудово впорались з візуальною частиною, а МЗСівська команда та Ілько Кучерів стали фаховими консультантами для розвінчування міфів.

 

 

 
Фільм так і назвали «Україна в НАТО. Міфи і реальність». Відзнятого матеріалу виявилось настільки багато, що замість одного запланованого півгодинного  фільму, в результаті вийшло дві повноцінні серії.

 

 Про те, як презентували фільм в кінотеатрі «Київ», про присутність на презентації декількох Міністрів закордонних справ України, багатьох послів іноземних держав та самого колишнього президента Польщі Олександра Квасневського  в наступних публікаціях у рубриці «Наша історія». 

Юрій Горбань,

автор сценарію фільму       

Top