Тарас Тарасюк

Сфера академічних інтересів: дослідження політичного насилля, радикалізація, екстремізм та політики протидії тероризму. У рамках роботи досліджував радикалізацію суспільно-політичних рухів в Україні.

Аналітика
Перегляди: 3106
12 вересня 2023

Впровадження превентивних практик протидії радикалізації в Україні: потенціал та приклади партнерської інфраструктури

Що таке CVE, радикалізація та протидія їй

Протидія радикалізації почала формуватися як один з елементів контртерористичної політики країн ЄС та НАТО після теракту 11 вересня 1991 року й активно розвивалася в країнах, які тією чи іншою мірою відчували небезпеку та вплив зростання екстремістських політичних течій, зокрема радикального ісламізму. Остання активна хвиля розвитку інфраструктури та формування протидії радикалізації відбулась після 2014 року, що зумовлено зростанням вербування громадян країн ЄС до лав терористичної організації «Ісламська Держава Іраку та Леванту» (ІДІЛ), а також початком радикалізації ультраправих течій, зокрема через міграційну кризу у Європі у 2015 році.

Боротьба з  тероризмом включає в себе велику кількість різних політичних рішень та впровадження політик – від обмеження доступу до фінансування тероризму, посилення контролю над транспортною інфраструктурою до строгого відстеження профільними інститутами діяльності громадян своєї країни. Попри високу суперечливість багатьох політик, наприклад політики Prevent Великої Британії, яка неодноразово піддавалась критиці, тенденція до посилення повноважень поліції, залучення все більшої частки різних інститутів та організацій до політики протидії тероризму є практично незмінною для демократичних країн протягом всього 21-го століття.

Радикалізація як теоретичне поняття відносно умовне й викликає чимало суперечностей у тлумаченні, але все ще лежить у дискусії наукового характеру. Загалом ми можемо визначити цей феномен як процес переходу з відносно мирних політичних поглядів та конвенційної діяльності до більш радикальних ідеологій і безпосередніх дій, пов’язаних із застосуванням насилля. У контексті безпекових політик радикалізація насправді має дещо вужче розуміння, ніж загальновживаний термін, оскільки стосується саме тих аспектів цього процесу, що фокусуються на заохоченні та підтримці терористичної діяльності. Сам процес радикалізації, як природний елемент суспільної динаміки, не може бути визначений як загроза. На цьому й наголошується в описі політики ОБСЄ щодо превенції радикалізації:[1]

Радикалізація не становить загрози для суспільства, якщо вона не пов'язана з насильством чи іншими протиправними діями, такими як розпалювання ненависті, як це юридично визначено міжнародним законодавством у сфері прав людини. Радикалізація насправді може бути рушійною силою для корисних змін. Наприклад, люди, які виступали за скасування рабства або які відстоювали загальне виборче право, свого часу вважалися радикалами, оскільки вони були в опозиції до панівних поглядів у своїх суспільствах.

Отже, що являє собою концепція протидії радикалізації та які її ключові компоненти? Відомий науковець у сфері дослідження радикалізації, професор Мерілендського університету Ар’є Круглацкі, пропонує визначення, схвалене Білим Домом Сполучених Штатів Америки в рамках "Стратегічного плану реалізації для розширення можливостей місцевих партнерів з протидії насильницькому екстремізму", ухваленого у жовтні 2016 року. Згідно з цим визначенням, термін "Протидія насильницькому екстремізму" (CVE) охоплює дії, спрямовані на передбачення та протистояння спробам екстремістів залучити людей до радикалізації, вербування чи мобілізації.

CVE націлена на поліпшення соціальних умов та на зменшення факторів, які можуть сприяти процесам вербування та радикалізації. Там, де це можливо, CVE інтегрує свої заходи у вже наявні програми в сферах громадської безпеки, соціальної стійкості, інтеграції та запобігання насильству. Ці програми виконуються в партнерстві з різними недержавними стейкхолдерами, включно з міжнародними організаціями, громадянським суспільством та наднаціональними установами. Зазначимо, що діяльність у межах CVE не передбачає збору розвідувальних даних чи проведення кримінальних розслідувань. Тобто, хоча такі заходи є важливим доповненням до контртерористичної стратегії, їх не можна вважати повноцінною альтернативою. Їхня головна роль полягає у послабленні екстремістських загроз, але вони не є кінцевим рішенням проблеми.

Превенція в контексті контртерористичної політики означає систему заходів, спрямованих на запобігання актам тероризму до того, як вони відбудуться. Це включає розробку та імплементацію стратегій і програм, спрямованих на виявлення, моніторинг та реагування на потенційні загрози, а також на протидію процесам радикалізації, які можуить призвести до залучення осіб до терористичної діяльності. Превенція передбачає співпрацю між правоохоронними органами, розвідкою, громадськістю та іншими зацікавленими сторонами з метою забезпечення безпеки та захисту суспільства від терористичних загроз. Вона  використання розширених програм освіти, молодіжних ініціатив, діалогу з громадськістю та партнерства з міжконфесійними організаціями з метою запобігання радикалізації та зміцнення соціальної стабільності.

Отже, концепцію CVE не можна розглядати як ізольовану сферу діяльності. На противагу цьому, CVE є комплексним набором пов'язаних заходів, який можна поділити на п'ять основних категорій: програмування взаємодії, програмування профілактики, програмування втручання, програмування реабілітації та реінтеграції, а також контр-описові ініціативи. Кожна з цих категорій може функціонувати як автономний напрямок діяльності або може бути інтегрована в межі комплексного підходу.

Ці різноманітні категорії програм CVE не тільки мають свої унікальні цілі, але й взаємно доповнюють одна одну. Разом ці програми можуть ефективно враховувати конкретні умови суспільного життя та реагувати на фактори, які стимулюють вербування та радикалізацію. Таким чином, забезпечується більш глибокий та інтегрований підхід до вирішення проблеми зростання екстремізму та радикалізації в суспільстві.

Загалом CVE є лише елементом ширшої політики, проте наразі саме цей елемент посилення внутрішньої безпеки перебуває у найбільш активній фазі розвитку. Безпекова стратегія ЄС у 2020 році визначила практики превенції радикалізації як один з головних пріоритетів протидії тероризму та цілей розвитку безпеки в цілому. Аналогічно, доктрина безпеки США, прийнята за президентства Байдена,  визначає екстремізм як основну внутрішню загрозу безпеці країни.

Контекст: стан та потреба протидії радикалізації в Україні

В контексті України загроза з боку ідеологічних груп залишається на сьогодні відносно незначною. Варто зазначити, що Верховна Рада України є однією з небагатьох парламентських інституцій в Європі, в яких не представлені націоналістичні чи правопопулістські фракції. Загалом електоральна підтримка таких політичних сил рідко перевищує один відсоток населення.

У контексті війни з Російською Федерацією, яка вже триває дев'ять років, недооцінка цих рухів була б не просто некоректним інтерпретуванням потенційних загроз, а й марнуванням важливого соціального ресурсу для протидії ворожій активності. Націоналістичні групи, як виявляє практика, все активніше інтегруються в регулярні військові підрозділи України, що свідчить про високий рівень контролю над можливими загрозами, які ці групи можуть представляти.

Проте варто наголосити, що процес радикалізації в українському суспільстві може бути очікуваним побічним ефектом військового конфлікту і не обмежується лише одним ідеологічним напрямком. Мільйони внутрішньо переміщених осіб, а також українці, які є мігрантами або біженцями в країнах Європейського Союзу, утворюють дуже вразливі демографічні категорії. Ці групи мають сильні взаємозв'язки як між собою, так і з тими, хто залишився на території України. Такі фактори створюють фертильний ґрунт для різноманітних політичних акторів, включно з радикальними та екстремістськими організаціями. Окрім цього, не можна ігнорувати наявність в Україні приблизно одного мільйона комбатантів, які після демобілізації стануть особливо вразливою субкатегорією суспільства – ветеранів війни.

Ці приклади наглядно ілюструють ключову проблему: Україна не може беззастережно адаптувати практики ЄС та США. Дискурс соціальних і політичних викликів, а також ідеологічний контекст значно відрізняється від того, що характерно для демократичних держав. До того ж методи Російської Федерації щодо так званого "гібридного" впливу на Україну суттєво відрізняються від їхньої діяльності в країнах ЄС або НАТО, за що відповідають різні безпекові структури РФ.

Після припинення бойових дій і великої гуманітарної кризи існує високий ризик появи екстремістських та радикальних суспільно-політичних рухів. Особливо це може стосуватися внутрішньо переміщених осіб, ветеранів, а також громадян, які, з різних причин, схильні до проросійських позицій. Механізми розв'язання цих проблем особливо актуалізуються в контексті можливої деокупації Криму та певних районів Донецької та Луганської областей, які на вже 8 років перебувають під контролем РФ. Масштаби цих проблем можуть бути небаченими для України за останні десятиліття.

Окрему проблему становлять безробіття і низький рівень життя, спричинені руйнуванням інфраструктури та зниженням економічної активності в регіонах. Це може призвести до труднощів адаптації, які  посилюватимуться не тільки досвідом війни, а й глобальними змінами в соціальному середовищі.

Такі проблеми стосуються не лише груп чи категорій населення, а й можуть проявлятися в індивідуальній радикалізації через механізми феномену, відомого як «самотній вовк». Йдеться про радикалізацію без рекрутування чи будь-якого залучення до рухів чи груп на підставі індивідуального сприйняття причин проблем через випадкові події у житті.

Головна причина, чому це є вагомою проблемою для України, полягає в тому, що Російська Федерація майже гарантовано використовуватиме вразливі групи населення для маніпуляції та радикалізації їхніх настроїв. Зокрема, навіть після нового вторгнення РФ у 2022 році ми можемо очікувати, що в українському суспільстві все ще залишатимуться невеликі групи, лояльні російським наративам.

Одним із наочних прикладів зовнішньої загрози є сепаратизм, спонсорований Російською Федерацією. Цей метод знайомий широкому колу людей через ситуації в Абхазії, Осетії, Придністров'ї, а також так званих "ДНР" та "ЛНР". Незважаючи на тривалу військову конфронтацію, ця загроза зберігає свою актуальність для України.

Згідно з соціологічним опитуванням, проведеним Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва наприкінці 2022 року, 12% українців негативно оцінюють розпад СРСР, тоді як 9% критикують його як тоталітарний режим. У південних регіонах України 35% населення вважають, що 9 травня слід відзначати в радянсько-російській інтерпретації. Ці дані не є беззаперечним показником потенціалу для протестних дій, радикалізації чи екстремізму. Однак 24% респондентів із південних регіонів класифікують Революцію Гідності як державний переворот, що свідчачи про їхню схильність до ризикованих, проросійських наративів. В умовах постокупаційної деінтеграції комунікація з громадянами, які перебували під окупацією, виявиться критичною проблемою для української держави та суспільства.

Крім того, у Одеській області, за даними регіонального опитування, проведеного «Демініціативами» у червні 2023 року, понад 38% респондентів вважають прийнятною відмову від вступу до ЄС заради припинення війни. 40% населення регіону, яке проживало в Одеській області на момент дослідження, вважали рідною мовою – російську (наприклад, на Сході цей показник – 17%). Ця ж група населення значно більше виступає за відмову від вступу до НАТО чи ЄС – 34% та 32% відповідно (серед україномовних цей показники суттєво нижчий –  11% в обох випадках).

Звичайно, не варто вважати, що ситуація пов’язана з тим, що російськомовні українці якимось чином більш прихильно ставляться до РФ. Однак такі результати можуть свідчити, наприклад, про вищий рівень споживання російського інформаційного продукту. Є й інші приклади таких проблем, зокрема можливість радикалізації селянства через продовження купівлі землі після 2022 року, антивакцинаторські рухи тощо.

До цього доєднаються проблеми великої кількості громадян РФ, осіб без громадянства. Адміністрації цих регіонів потребуватимуть максимальної уваги Києва, проте конфлікти, проблеми пропагандистського впливу, колабораціонізм та покоління, виховані на російській політиці ідентичності, стануть черговим безпрецедентним викликом. Інфільтрація та силовий контроль не зможуть гарантувати безпеку в таких масштабах, і у разі відсутності послідовної реінтеграційної політики ці проблеми можуть стати каталізатором саме екстремістських поглядів у найбільш маргінальних групах.

Приклади інфраструктури превенції та протидії радикалізації

Велика Британія відома своєю всеосяжною політикою протидії радикалізації, яка носить назву "Prevent" і викликає багато дискусій. Ця політика є невід'ємною частиною ширшої стратегії боротьби з тероризмом CONTEST. Останній варіант цієї стратегії визначає три фундаментальні принципи взаємодії державних та місцевих установ: активну ідеологічну протидію, концентровану підтримку осіб в зоні ризику та інтенсифікацію зусиль у соціальних та економічних секторах з високим рівнем загрози радикалізації.

Для ефективної реалізації цих принципів, серед інших методів, було створено спеціалізований індекс соціальної та економічної занедбаності населених пунктів. Крім того, держава активно застосовує комплекс заходів, спрямованих на запобігання втягненню  громадян до терористичної діяльності. Специфічні заходи в цьому напрямі реалізуються через програму "Channel", яка працює в тісній взаємодії з установами, де ризик радикалізації є найбільшим: школами, медзакладами, виправними установами.

Стратегія "Prevent" припускає, що осіб, схильних до тероризму та екстремізму, можна не лише виявити, але й надати їм кваліфіковану допомогу та соціальну підтримку. Це має забезпечити зміни на рівні когнітивних процесів та поведінки, які сприятимуть відмові від радикальних поглядів та розірванню зв'язків із терористичними групами. Відповідальність за здійснення та моніторинг цієї стратегії покладено на Офіс з безпеки та протидії тероризму при Міністерстві внутрішніх справ Великої Британії.

Щодо програми "Channel", то вона вказує на важливість індивідуального підходу до оцінки вразливості осіб, акцентуючи на трьох ключових аспектах: взаємодія з радикальними групами, потенційний намір заподіяти шкоду та практична здатність це зробити. Оцінка вразливості проводиться спеціалізованим координатором програми "Channel", який на основі зібраної інформації визначає необхідність спеціалізованого втручання, що найчастіше полягає в індивідуальних просвітницьких  бесіахд з особами, які виявляють ознаки радикалізації.

Наднаціональні програми Європейського Союзу

Найбільш важливими для української уваги беззаперечно є інструменти, що використовуються в Європейському Союзі, оскільки є короткострокова потреба інтегрувати ці механізми в сектори національної та соціальної безпеки України.

Мережа уваги до процесів радикалізацію (RAN) є ініціативою Європейського Союзу, спрямованою на запобігання та протидію радикалізації. Заснована у 2011 році, ця мережа сприяє обміну досвідом, експертизою та знаннями між зацікавленими сторонами та експертами, які працюють у сфері радикалізації. До таких стейкхолдерів можуть входити соціальні працівники, освітяни, поліцейські, політики, вчені та інші, які активно залучені до превентивних заходів.

Ось декілька ключових аспектів RAN:

  • Співпраця: RAN має на меті сприяти співпраці між країнами-членами ЄС та різними організаціями й особами, залученими до зусиль із протидії радикалізації.
  • Обмін знаннями: Мережа надає платформу для обміну дослідженнями, кейс-стадіями та досвідом, пов'язаними із радикалізацією.
  • Рекомендації щодо політики: Однією з основних функцій RAN є розробка обґрунтованих політичних рекомендацій. Це робиться через різні публікації та консультації з експертами в цій галузі.
  • Навчання та семінари: RAN проводить навчальні сесії, семінари та конференції, спрямовані на покращення навичок і знань фахівців, які беруть участь у  протидії радикалізації.
  • Тематичні робочі групи: RAN створила різні тематичні робочі групи, які фокусуються на конкретних аспектах радикалізації, таких як онлайн-пропаганда, радикалізація у в'язницях, залучення громади тощо.
  • Центр відмінності RAN: Він забезпечує більш скоординований підхід, пропонуючи експертизу та ресурси країнам-членам та організаціям, залученим до протидії радикалізації.
  • Онлайн-ресурси: RAN підтримує колекцію ресурсів, які можуть бути доступні будь-кому, хто зацікавлений цією сферою. Це можуть бути звіти, посібники та настанови про те, як боротися з різними формами радикалізації.
  • Міжнародна співпраця: Хоча це переважно ініціатива ЄС, RAN також співпрацює з іншими міжнародними організаціями та країнами для більш комплексного підходу до протидії радикалізації.

Окрім RAN,  активно працює й мережа IMPACT Europe — це ініціатива, розроблена для підтримки оцінювання та покращення програм протидії насильницькій радикалізації в країнах Європейського Союзу. Цей проект зосереджується на створенні інструментарію для оцінки, який ґрунтується на базі даних з найновішими знаннями про рушійні сили радикалізації та актуальні методи протидіїїй. IMPACT Europe активно працює з 2014 року і займається трьома основними видами діяльності: методологією, базами даних та навчальними курсами для превенції радикалізації.

У межах цієї ініціативи консорціум IMPACT Europe, який складається з 14 партнерів із різних країн Європи, спеціалізується на академічних та прикладних дослідженнях, оцінці, залученні громади, поліцейській діяльності, комерційному програмному забезпеченні та комунікаціях. Основна мета проєкту полягає в тому, щоб допомогти фахівцям належним чином оцінити свої дії з протидії насильницькій радикалізації та залучити перевірені методики в дизайн майбутніх інтервенцій.

Роль громадського сектору в програмах протидії

"Безпечні простори" (Safe Space) – це громадсько орієнтована ініціатива, розроблена Радою мусульманських громадських справ (MPAC) для запобігання насильству у США, переважно на східному узбережжі. Ця програма є комплексною, гнучкою та спроможною адаптуватися до різних соціально-політичних контекстів американських мусульман. Вона працює незалежно, але узгоджено з урядовими програмами протидії насильницькому екстремізму (CVE) та ширшими стратегіями забезпечення громадської безпеки.

Ініціатива надає лідерам спільноти інструментарій, який допомагає артикулювати та вдосконалювати їхню поточну роботу. MPAC розробила набір інструментів "Безпечні простори" і провела низку пілотних проєктів для її удосконалення. Вивчення ефективності таких програм наразі є предметом наукового дослідження. Впровадження програми у різних спільнотах вимагає відповідального підходу до повідомлення про інциденти в правоохоронні органи та проведення реабілітаційних заходів.

Проєкт забезпечує оцінку впровадження "Безпечних просторів" та вивчає їх потенційний вплив. Важливою частиною команди є психотерапевт, релігійний консультант, соціальний працівник та адвокат. "Безпечні простори" – це надійний інструмент у боротьбі з насильством та екстремізмом.

Одна з найбільш активних та успішних програм з дерадикалізації в США – Exit USA, створена організацією LoveafterHate. Мета програми – допомогти окремим індивідам розпочинати або ж модерувати процес виходу з екстремістських (радикальних) організацій. Для цього за особами, які вже покинули радикальну організацію, закріплюється ментор. Програма складається з двох груп учасників – членів екстремістських організацій, які ще роздумують над процесом виходу, та близько 50 колишніх учасників праворадикальних формувань.

Самі засновники програми частково є вихідцями та колишніми прибічниками ультраправого екстремізму. Основний фокус програми – реабілітація та повернення до звичайного життя учасників праворадикальних екстремістських угруповань. Тренери не зачіпають обговорення ідеологій. Програма також  використовує мережу CVE-організацій, за потреби перенаправляючи учасників до інших програм. За словами керівників програми, будь-яка інформація, в тому числі про кримінальні правопорушення, зберігається у повній конфіденційності, що дозволяє звертатись не лише колишнім, але й нинішнім учасникам екстремістських рухів.

Зі схожою концепцією та номенклатурою в Німеччині діє програма EXIT-Deutschland, ініційована в 1989 році колишнім кримінальним слідчим та кримінологом Берндом Вагнером. Ця ініціатива має на меті фасилітувати соціальну реінтеграцію радикальних екстремістів шляхом надання можливостей для освітньої та професійної адаптації. Програма покликана задовольнити соціально-економічні потреби радикально налаштованих індивідів, відволікаючи їх від радикальних доктрин. У 2011 році було запроваджено ще одну програму, HAYAT-Deutschland, орієнтовану на роботу з особами, які виявляють симпатії до радикальних ісламістських груп салафітського спрямування, а також з тими, хто пройшов навчання в таборах підготовки бойовиків.

Паралельно в Німеччині функціонує організація "Violence Prevention Network", яка здійснює профілактичні заходи в німецьких виправних установах. Ця структура проводить спеціалізовані тренінги та надає психосоціальну підтримку засудженим за терористичні та екстремістські злочини, а також їхнім сім'ям. Організація розширює свою діяльність, залучаючи до профілактичної роботи школи та осіб, які повернулися з конфліктних зон.

Однією з наймасштабніших та найбільш успішних програм дерадикалізації є програма, запроваджена стосовно бойовиків "Тигри Визволення Таміл-Іламу" (LTTE), так званих «тамільських тигрів» у Шрі-Ланці. ТВТІ веде  активну бойову діяльність з 1972-го року, успішно протистоїть армії Шрі-Ланки й здійснила численні теракти, зокрема вбивства президента країни Ранасінгхе Премадаси та прем’єр-міністра Індії Раджива Ганді (внука Неру Ганді). Терористична організація мала власний флот, авіацію та підконтрольну територію, де-факто будучи проксі-державним утворенням.

Програма дерадикалізації введена в Шрі-Ланці після тотальної поразки угруповання в 2009 році та була спрямована на реабілітацію й реінтеграцію бойовиків. ЇЇ учасниками стали 12 тисяч колишніх бойовиків, що здались на користь влади Шрі-Ланки. В рамках цієї програми були проведені курси професійної освіти, мовні курси, курси мистецтва та йоги, спрямовані на переорієнтацію уваги бойовиків на їхнє особисте життя, а не на колективну мету, заради якої вони воювали.

Програма зосереджувалась на особистісних характеристиках ув'язнених, а не на  безпосередній зміні їхніх переконань. Вона успішно продемонструвала свою ефективність у контексті конкретної групи, але при розробці та впровадженні програм дерадикалізації важливо враховувати особливості та потреби різних терористичних організацій. Незважаючи на успішну реалізацію програми дерадикалізації серед ТОТІ, постає питання, чи може вона бути застосована до інших ув'язнених груп, таких як "Аль-Каїда" та "Ісламська держава". Аналогічно, досвід програми важливий для українського контексту, проте не має ніяких підстав вважати, що запозичення таких практик може буде корисним та ефективним.  

Перші кроки: як почати впроваджувати політику CVE в умовах війни?

Вищезгадані проблеми є лише кількома прикладами необхідності формування CVE-практик в Україні. Інтеграція України як кандидата в члени ЄС потребує особливої уваги, оскільки сприятиме поглибленню співпраці в безпековій сфері та поширенню безпекової стратегії ЄС в Україні. Унікальність внутрішніх загроз українського екстремізму та тероризму підкреслює необхідність власних досліджень та розробок, оскільки багато з цих практик не можуть бути просто скопійовані.

Операціоналізація наявних програм, аналіз суспільних тенденцій та використання досвіду демократичних країн дадуть змогу уникнути помилок, таких як неоднозначність глибокого контролю у превентивних програмах Великої Британії. Варто також використати можливості для розвитку власних базових практик, зокрема фінансувати проєкти у співпраці з територіальними громадами, де можна застосувати CVE-практики й де громадянське суспільство набуло досвіду взаємодії. Практики, пов'язані з громадським суспільством, є найбільш оптимальним способом покращення безпекової ситуації й можуть розвиватись незалежно від державного фінансування та уваги центральних органів влади, що зосереджені на головній загрозі — Росії.

Водночас співпраця між силовими органами, місцевою владою, громадами та громадськими організаціями, що спеціалізуються на CVE-практиках, буде вигідною для всіх сторін. Це допоможе зменшити навантаження на силові органи влади, зокрема на служби, що займаються внутрішньою безпекою, і дозволить їм приділяти більше уваги безпосередній антитерористичній діяльності, оскільки основною загрозою наразі є вплив та дії Росії. Громадські організації також зможуть набувати спроможностей та розвивати базові практики з дерадикалізації, які держава зможе використовувати, зокрема під час звільнення окупованих територій.

Очевидно, що завдяки ініціативам громадських організацій будуть зібрані додаткові дані та практики, що значно покращить знання й інформацію про місцеві регіони та громади для органів безпеки України. Превентивні практики є важливим елементом безпеки України та новою складовою боротьби з тероризмом і гібридними загрозами. Вони залишаються актуальними навіть під час повномасштабної війни, зменшення людських ресурсів країни, соціальних криз і зростаючої інтеграції з ЄС та НАТО.

 

[1] Organization for Security and Co-operation in Europe (2014). Preventing Terrorism and Countering Violent Extremism and Radicalization that Lead to Terrorism: A Community-Policing Approach. osce.org. Retrieved from http://www.osce.org/secretariat/111438?download=true [in English].

Ця аналітична доповідь підготовлена в рамках проєкту Програми MATRA, що фінансується Посольством Королівства Нідерландів в Україні. Оцінки та висновки авторів не слід розглядати як офіційну позицію Посольства.

Останні новини з категорії Аналітика

Молдова напередодні президентських виборів: ключові актори та точки суспільного напруження

Аналітичний огляд передвиборчої ситуації у Республіці Молдова - у статті Маріанни Присяжнюк
13 червня 2024

«Зелені» мегавати. Як компенсувати збитки від пошкодження української енергосистеми

Про розвиток зеленої енергетики, зокрема на Сумщині, в умовах війни - у статті Сергія Ханіна
4 червня 2024

«Історичні» вибори у Мексиці: «каральне голосування» та вплив на двосторонні відносини з Україною

Чого очікувати Україні від виборів у Мексиці та чим керуються виборці однієї з найбільш впливових країн Латинської Америкиу - відповіді в ць...
2 червня 2024

Конфесійна приналежність на тлі повномасштабної війни: у фокусі Одещина

Про трансформації у церковно-конфесійних відносинах на Одещині - у статті Михайла Шабанова
30 травня 2024