Виконавчий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
Спеціально для Нового времени
Мат у два ходи ставитимуть ЗСУ та армія Ічкерії за підтримки західних союзників
Своїми заявами про вихід із «зернової угоди» та погрозами застосування ядерної зброї Кремль вкотре намагається розділити Україну та Захід у питанні про доцільність відновлення переговорів про припинення війни. Поряд із цим, Росія продовжує вперто нищити енергосистему України, вигадуючи нові приводи зі своїх поразок та розраховуючи на нові поставки ракет від своїх ситуативних союзників.
Розрахунок Путіна простий. Для України він підніматиме вартість продовження війни вище за потенційні територіальні та безпекові втрати у разі укладення несприятливого миру. При цьому Путін демонструє, що тисячі й тисячі нових жертв серед російських військових його зовсім не хвилюють і не становлять загрози для його режиму. У нього довгий список генералів-відбувайлів і досить лакеїв, які знайдуть нові способи заганяти мешканців Росії на забій.
Для Європи та світу заготовлені енергетичний, ядерний та голодоморний шантаж. З їхньою допомогою Кремль шукає слабкі місця в коаліції на підтримку України. Примушує західних політиків задуматися про граничну ціну для їхніх власних країн та межу ризику в конфронтації з ядерним терористичним режимом. Пошук цих величин спонукає президента Франції говорити про «необхідність діалогу» з Росією, впливового експрем'єра Італії — про «мільярди на відбудову зруйнованих міст» як заохочення до переговорів, голову німецької землі — про «повернення до російського газу» після війни, перспективних молодих політиків Демократичної партії США — про «дипломатичний поштовх для пошуку реалістичних умов для припинення вогню», трампістського крила Республіканської партії — про неможливість постійного фінансування потреб України.
Усі ці меседжі Заходу об'єднані визнанням Росії як важливого суб'єкта світової політики, військову потугу, власника критичних ресурсів та дипломатичних зв’язків. І всі ці меседжі спрямовані на виявлення української реакції. Незважаючи на вісім місяців війни, десятки тисяч загиблих і мільйони біженців.
Що потрібно робити у відповідь на активність Росії та реактивність Заходу?
Досвід 2014−2021 доводить, що треба терпляче та аргументовано пояснювати союзникам, чому підтримка України відповідає їхнім національним інтересам. Той самий досвід показує, що це матиме тимчасовий і нетривкий ефект, якщо не зробити головне — позбавити Росію суб'єктності на полі бою, в економіці та дипломатії.
Вище військове командування вже визначило вразливий центр тяжіння Росії. Перші кроки до цього робляться: російська армія із серпня систематично зазнає ударів у Криму та Севастополі. В обороні України ефективно використовуються сучасні протиракетні системи, які наочно показують відсталість російського ВПК та вишколу російської армії.
Продовження дії зернової угоди без участі Росії позбавляє Кремль іміджу «піклувальника» про інтереси Глобального Півдня. Непередбачуваність Росії як торговельного партнера і сторони домовленості, покликаної забезпечити постачання критичного ресурсу руйнує довіру до її економічних пропозицій на багато років уперед.
Тепер справа за дипломатією. Ідея про визнання Росії державою — спонсором тероризму, безумовно, важлива за своїми далекосяжними наслідками. Проте треба розуміти, що в цій ситуації ми виступаємо прохачами перед країнами, які вже підтримують нас фінансами, гуманітарною допомогою та зброєю.
Тим часом, у нашому розпорядженні є можливості, які не залежать від волі інших держав. Навпаки, нам по силах позбавити Росію суб'єктності як державного утворення, що узурпувало право представляти поневолені народи.
Я маю на увазі рішення президента України про визнання іноземних держав. Після заяви Верховної Ради, Володимир Зеленський має достатні політико-правові підстави ухвалити рішення про визнання Чеченської Республіки Ічкерія.
Саме 1 листопада 1991 року перший обраний президент Джохар Дудаєв видав указ про державний суверенітет Ічкерія. А вся подальша історія боротьби чеченського народу за свою свободу показала, що навіть «демократична Росія» з її «громадянським суспільством» за своєю суттю залишається російською імперією. Воєнні злочини проти сотень тисяч чеченців стали прологом до наступних воєн проти Грузії та України.
Боротьба Ічкерії була одним із чинників, що дозволив Україні захистити Крим від російських зазіхань. І зараз сотні чеченців воюють за незалежність та територіальну цілісність України. Уроки ХХ століття підказують нам, що не можна кидати більш слабших союзників заради тимчасових угод з Росією, яка використає час для підготовки нового нападу, нового поділу колишніх колоній та європейського континенту.
У практичному сенсі визнання Ічкерії створить правові підстави для формування її Збройних сил та Руху опору на окупованих територіях всередині Росії. Це буде доброю перевіркою для так званих «хороших росіян», чи справді вони готові відмовитися від сталінізму в путінській обгортці. Це зрештою стане серйозним іспитом для послідовності європейських політиків, які запевнили, що підтримуватимуть Україну доти, доки вона самостійно визначить момент переговорів з Росією. Адже саме факт звільнення Ічкерії за підтримки України та відновлення її незалежності засвідчить, що Росія справді готова до них, бо пориває з імперським минулим і відмовляється від ведення агресивної політики щодо своїх сусідів.
Таке рішення президента може зараз видаватися надто сміливим і необачним. Але ж по суті воно було ухвалене ще 24 лютого.
