Війна проти Ірану може затягнутися: Україна має прагматично використати момент і отримати більше систем Patriot – Марія Золкіна

Події довкола Ірану свідчать, що ескалація на Близькому Сході загрожує перерости у тривалий конфлікт. Дональд Трамп заявляє, що для Тегерана існує лише один вихід – капітуляція, тоді як питання переговорів фактично знімається з порядку денного. На цьому тлі постає кілька ключових питань: чи справді метою США є повалення режиму в Ірані, чи радше обмеження його ядерної та ракетної програм? Чи можливий колапс влади в Тегерані без наземної операції? І як нова криза на Близькому Сході може вплинути на Україну та її безпеку? Про це, а також про роль іранських еліт та можливості для України скористатися новою геополітичною ситуацією в інтерв’ю Апострофу TV розповіла політична аналітикиня, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна.

– Чи є у Трампа сьогодні політична мета – повністю змінити владу в Ірані?

– Я думаю, після початку цієї так званої кампанії – хоча насправді за всіма нормами міжнародного права це повноцінна війна, агресія проти Ірану – ми не повинні потрапляти в пастку: подобається нам Іран чи режим Ісламської Республіки, чи ні. Риторичне прикриття цього конфлікту може бути різним, але фактично це війна проти Ісламської Республіки. І я думаю, цілком очевидно, що  зміна режиму, точніше колапс режиму Ісламської Республіки Ірану, був і залишається однією з цілей Трампа.

Я не бачу зараз можливості зберегти режим у нинішньому вигляді – навіть якщо з іншим керівництвом, що зрозуміло після вбивства попереднього верховного лідера – і водночас домовитися зі Сполученими Штатами. Це виглядає малоймовірно. Тому для США важливо створити умови, коли еліти в Ірані не будуть єдиними, коли вони не зможуть у легітимний для Ірану спосіб обрати нову владу, яка буде визнана всередині країни і зможе взяти під контроль ситуацію.

Це дуже важливо, тому що всі дослідники, які займаються Іраном і перською цивілізацією, відзначають, що за останнє десятиліття там сформувалася специфічна система, коли навіть якщо зникає верховний лідер, система сама по собі не колапсує. Вона, з одного боку, авторитарна, інколи навіть тоталітарна, але з іншого – вона не руйнується лише через те, що з цього пазлу забрали верховного лідера.

І задача США зараз – максимально дестабілізувати систему зсередини, розхитати горизонтальні й вертикальні зв’язки. Єдиний реалістичний варіант для Сполучених Штатів  – це домовитися з частиною місцевих еліт, які належать до реформаторського крила. Такі люди є, хоча частина з них у тюрмах, частина – ні, але точно є ті, хто був в опозиції до Хаменеї.

Якщо домовитися з частиною цих реформаторських еліт про припинення війни, перезавантаження влади і більш лояльні відносини зі США – це фактично єдиний варіант. Тому що керувати цією країною іншим способом або відновити над нею контроль буде неможливо. Іран – це 90 мільйонів людей, окрема цивілізація, інша мова, інший уклад життя, інша релігія. Його не можна окупувати, як свого часу Ірак, його не можна нескінченно бомбардувати. Навіть для США таких ресурсів немає.

І те, що американці зараз ведуть переговори з Україною про дрони-перехоплювачі, на мою думку, найкраще свідчить про те, що ресурси вичерпні, особливо якщо вони не підходять до типу війни, в яку США зараз втягнулися.

– Чи можливе повалення режиму без наземної операції?

– Я не виключаю варіант наземної операції, хоча не думаю, що США її планували. Те, що відбувається зараз, має багато непродуманих речей.

Ймовірно, у Вашингтоні не очікували, що Іран створить такий хаос у регіоні: битиме не лише по американських базах, а й по різних об’єктах, що Іран справді перекриє Ормузьку протоку, що він завдаватиме ударів по країнах, з якими мав партнерські, а часом навіть союзницькі відносини – наприклад, по Азербайджану чи Оману.

Найгірший варіант для США – якщо за два-три тижні вони не отримають потрібного результату, якщо режим не колапсує. Тоді їм доведеться ухвалювати рішення, чи починати наземну операцію. Вона не може бути в класичній формі, тому  що масштаби країни і масштаб потенційного опору надто великі.
Навіть якщо режим впаде, найбільш радикальні структури, наприклад Корпус вартових Ісламської революції, нікуди не зникнуть. Вони можуть створити серйозний озброєний опір на місцях. І це буде дуже кровопролитна ситуація.

Тому я не впевнена, що США розраховували на те, що їм доведеться проводити наземну операцію. Можливо, це буде формат спецоперацій, але навіть блискуча спецоперація не вирішує головного питання – що робити з країною після цього.

Хороший приклад – Венесуела. Можна провести ефектну операцію, але це не гарантує контролю над країною, якщо ви не домовилися з тими, кого місцеве населення сприймає як легітимну владу. Ми вже не живемо у XVIII столітті, коли можна було вислати генерал-губернатора в колонію і очікувати, що всі його слухатимуть.

– По факту Венесуела не вдалася Трампу?

– Для мене – ні. Я вважаю це програшним кейсом. Замість того, щоб налагодити зв’язки з тими, хто мав реальну легітимність – я маю на увазі опозицію, яка змагалася на виборах – Трамп цього не зробив. Судячи з усього, певні особисті антипатії до цієї опозиції завадили йому піти більш раціональним шляхом. А це був шанс, коли  опозиція могла повернутися до влади через вибори і, найімовірніше, перемогти.

Але Трамп на це не пішов. Тому для мене це програшна історія в дипломатії Трампа, і саме тому зараз про неї майже не говорять. Це фактично валіза без ручки – контролювати процеси в країні неможливо. Марко Рубіо, хай би яким сильним державним діячем він  був, не може керувати Венесуелою зі своїми знаннями, перебуваючи у Вашингтоні.

– Враховуючи все, що відбувається на Близькому Сході, наскільки Україні важливо вчасно скористатися моментом — використати  час, наявні запити та пропозиції для обміну досвідом, зброєю тощо?

– Я думаю, у короткостроковій перспективі Україні потрібно максимально прагматично використати момент. І я більш ніж певна, що зараз уже тривають предметні розмови про те, що Україну мають забезпечити системами Patriot і ракетами до них у значно більшій кількості, ніж раніше, бажано з гарантією постачання щонайменше до кінця 2026 року.

У такому разі Україна може ділитися своїми технологіями з американцями – наприклад, дронами-перехоплювачами. Українські оператори могли б навчити американців, як ними користуватися і як здешевити протиповітряну оборону. Бо за нинішньої інтенсивності атак, коли кожен шахед збивається ракетою Patriot, через кілька місяців ми просто не зможемо купити достатню кількість цих ракет навіть за великі гроші. І це означатиме брак можливостей захищатися.

– Чи може Україна налагодити співпрацю з країнами Перської затоки?

– Я ставлюся до цього трохи песимістичніше, тому що такі речі не робляться за кілька тижнів. У  ситуації, коли ми продаємо  технології або ділимося цими технологіями в обмін на щось, цьому має передувати певна робота – зокрема розуміння того, хто і як ними користуватиметься і чи  залишаться вони винятково в користуванні тих країн, яким ми надамо доступ до них.  Тому тут я була б обережнішою.

У середньостроковій перспективі – так. Україна може пропонувати свої технологічні напрацювання, але ми точно не готові продавати все і ділитися всім.

Короткостроково нам краще зосередитися на отриманні систем протиповітряної оборони, а вже потім укладати довші контракти з партнерами, яким ми довіряємо.

– Чи змістила війна навколо Ірану фокус уваги світу з України?

– Безперечно. Навіть якщо подивитися на інформаційний простір – більшість гарячих новин і аналітики зосереджена на тому, що відбувається на Близькому Сході. І не лише тому, що це нова криза. Наслідки можуть бути дуже швидкими і відчутними – зокрема через ціни на нафту і нафтопродукти.

Багато говорять про Китай, який отримує через Ормузьку протоку близько 45% нафти. Але якщо подивитися на потенційні наслідки для Японії, Південної Кореї чи Тайваню, вони можуть бути навіть серйознішими. І цілком можливо, що Китай спочатку зачекає, поки його конкуренти в Азії відчують послаблення своїх економічних можливостей, а вже потім вирішуватиме, чи йому потрібно працювати над відновленням постачань. Тобто ця криза дуже швидко торкнулася всіх.