Відчуття власної політичної ефективності громадянами України

Аналітика
Перегляди: 6021
22 грудня 2021

Олександр Резнік, д.соц.н., завідувач відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України, керівник Центру політичної соціології

Політична ефективність (термін «political efficacy» перекладають також як «політична компетентність») визначається як відчуття, що індивідуальна політична дія матиме вплив на політичний процес у суспільстві. Поняття політичної ефективності часто використовується для позначення переконань людини в тому, що вона може або не може контролювати в політичному житті суспільства. Йдеться як про внутрішню впевненість у власній компетентності, здатності до дії, ризику тощо, так і оцінку політичних інститутів та їхньої здатності реагувати конструктивно чи репресивно. Власне, дослідники вирізняють інтернальну (внутрішню) та екстернальну (зовнішню) політичні ефективності [Lane, 1959]. Внутрішня політична ефективність зосереджена на впевненості особистості у своїй компетенції розуміти, оцінювати і висловлювати свій політичний вибір дієво і раціонально. Зовнішній аспект політичної ефективності концентрується на переконаннях індивіда не тільки власної впевненості щось вдіяти, а й стосовно чутливості державних органів та установ до вимоги громадян.

Концепція політичної ефективності має особливе значення для оцінки поведінки в демократичних системах, де відповідальна, активна позиція вітається та де існують доступні інституціоналізовані канали для вираження політичних та громадянських потреб. Індивід у демократичній системі має певні очікування щодо поведінки урядових чи муніципальних чиновників, які повинні бути стурбованими його претензіями та відгукуватися на його вимоги. Натомість у перехідних суспільствах громадяни можуть помилятися в оцінці власної ефективності, недооцінюючи ризики репресивності політичного режиму або переоцінюючи його силові можливості. Зрештою політична ефективність особистості в процесі взаємодії з політичними інститутами та недержавними суб’єктами узгоджується з об’єктивними політичними умовами. Ця прагматичність і відрізняє політичну ефективність від громадянського обов’язку, який також мотивує суспільну активність, однак може проявлятися навіть паралельно із скептицизмом щодо реального впливу на політичні інститути.

Формування політичної ефективності у західних демократіях відбувалось паралельно зі здобутками громадянського суспільства, яке «відвойовувало» в держави публічну сферу. Набуття громадянської суб’єктності індивідом було наслідком позиціонування себе як члена недержавних об’єднань, які стежать за тим, щоб держава надмірно не втручалася у приватне життя. Дослідження Р. Даля є одним із перших, де продемонстровано позитивну кореляцію між упевненістю у власній політичній ефективності та інтенсивністю участі громадян у функціонуванні інститутів громадянського суспільства [Dahl, 1961: p. 287–289]. Американські дослідження підтверджують те, що люди, які відчувають, що їхня участь матиме вагу в політичному процесі, зазвичай краще освічені, мають вищий соціально-економічний статус і, швидше за все, належать до етнічної чи конфесійної більшості у суспільстві [Campbell et al. 1954, 1960]. Тобто соціальне домінування в одному аспекті суспільного життя може породжувати відчуття контролю та суб’єктності у політичній сфері.

Поширення політичної ефективності сприяє як розвитку громадянського суспільства, так і стабільності політичної системи, оскільки такі переконання є резервом її легітимності. Звичайно, що таке відчуття, як громадянська активність, притаманна меншості суспільства. Однак нестача або ж відносне зниження кількості громадян із відчуттям політичної ефективності сигналізує про ознаки делегітимізації політичних інститутів і за певних умов провокує населення до повалення політичного режиму або сприяє формуванню авторитарного правління. Нестача політичної ефективності може призвести до політичного відчуження та апатії, а також до пошуку альтернативних шляхів впливати на політичну сферу не тільки через законний політичний процес. Адже низький рівень або відсутність відчуття політичної ефективності навіть за умов суспільної стабільності сприяє поширеності серед населення відчуття безсилля та плутанини, що змушує людей шукати менш раціональні та більш популістські відповіді на соціальні проблеми.

У соціологічному моніторингу Інституту соціології НАН України застосовувалися показники зовнішньої політичної ефективності, які вможливлюють відстежування загальних тенденцій змін, що відбувалися у масовій свідомості українців з 1994 року по 2018 рік. Впродовж цих років можна простежити поширеність політичної ефективності населення за допомогою запитань, які репрезентують загальнонаціональний та місцевий рівні: «Якби Уряд України ухвалив рішення, яке утискає Ваші законні права та інтереси, чи могли б Ви щось зробити проти такого рішення?» та «А якби аналогічне рішення ухвалила місцева влада, чи змогли б Ви щось зробити проти такого рішення?» з варіантами відповідей «1 – нi, нiчого не змiг би зробити; 2 – важко сказати; 3 – так, змiг би щось зробити».

Динаміка ствердних відповідей на ці запитання показує зрушення, які відбулися у масовій свідомості населення за період з 1994 року по 2018 рік (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка політичної ефективності населення України у разі утисків своїх законних прав та інтересів з боку уряду або місцевої влади (%)

Характерно, що українці дещо більш оптимістично бачили свою політичну ефективність на місцевому рівні, ніж на загальнонаціональному. Упродовж 1990-х та початку 2000-х років показники зовнішньої політичної ефективності демонстрували її низький рівень, особливо щодо впевненості щось зробити проти утисків своїх законних прав та інтересів з боку центрального уряду. Одразу після Помаранчевої революції впевненість у наявності можливості впливати на владу в разі порушень власних прав та інтересів, хоча й ненабагато, але зросла, особливо стосовно місцевої влади. Однак у подальшому ці показники поступово знижувалися і напередодні Євромайдану повернулися до висхідних позицій. Після Революції Гідності ці показники стрімко зростали, незважаючи на очікувані розчарування: у 2018 році вже чверть громадян були впевнені у своїй політичній суб’єктності на місцевому рівні, а частка відчуття політичної ефективнсті щодо центрального Уряду сягнула до 15% дорослого населення. Таким чином, тенденція зниження політичної ефективної після першого Майдану не відтворилася у випадку з другим Майданом.

Подібний показник відчуття політичної ефективності застосовувався в опитуваннях, які були проведені Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології 22–31 серпня 2020 року та 14–24 серпня 2021 року. В обох випадках було опитано відповідно 2005 респондентів і 2001 респондент за вибіркою, що репрезентує доросле населення України (за винятком окупованих територій). Вибірка репрезентативна за такими показниками, як стать, вік, тип поселення та область проживання. Максимальна випадкова похибка вибірки не перевищує 2,2%.

Результати цих досліджень показують у цілому сталу кількість респондентів, які вважають, що можуть особисто контролювати стан справ в Україні за останні роки (табл. 1). Зокрема, якщо об’єднати відсотки ствердних відповідей («так, цілком» і «скоріше так»), то у 2020 році таких виявилося 21,5%, а у 2021 році – 23,8%.

Таблиця 1

Відповіді населення України на запитання «Як Ви вважаєте, чи можете Ви особисто впливати на стан справ в Україні?», %

 

Серпень 2020 р.

Серпень 2021 р.

Так, цілком

5,8

5,9

Скоріше так

15,7

17,9

Скоріше ні

30,3

33,5

Зовсім ні

40,7

36,3

Важко відповісти

7,5

6,4

Беручи за основу дані опитування за серпень 2021 року можна порівняти частки тих, хто вважає, що може особисто впливати на стан справ в Україні, за соціальними вимірами.

Соціально-демографічні розподіли аналізувалися за такими показниками, як стать, вік, рівень освіти, оцінка матеріального становища сім’ї, тип поселення та регіони[1]. Зокрема, виявилося, що за статевим розподілом серед чоловіків спостерігається дещо більша частка ствердних відповідей (27,0%), ніж серед жінок (21,2%). Суттєвих вікових відмінностей серед дорослих громадян відповідно до їхніх відчуттів політичної ефективності не спостерігається (рис. 2). Лише у віковій групі 70 і більше років зафіксовано дещо меншу частку осіб, які впевнені, що можуть впливати на стан справ в Україні.

Рис. 2. Відчуття політичної ефективності  у вікових групах, %

Освітній розподіл відтворив загальносвітові тенденції: із зростанням рівня освіти у людей збільшується відчуття суб’єктивної політичної ефективності (рис. 3).

Рис. 3. Відчуття політичної ефективності у групах за рівнем освіти, %

Подібним чином справдилися попередні висновки щодо взаємопов’язаності соціального становища респондента та його відчуття політичної суб’єктності: із зростанням оцінки матеріального становища сім’ї збільшується частка тих, хто вважає, що може особисто впливати на стан речей в Україні (рис. 4).

Рис. 4. Відчуття політичної ефективності  у групах за оцінкою матеріального становища сім’ї, %

Натомість розподіли за типом поселення виявили у цілому подібні частки відчуття політичної ефективності за винятком обласних центрів, серед мешканців яких спостерігається дещо менша кількість таких респондентів (рис. 5).

Рис. 5. Відчуття політичної ефективності  у групах за типом населеного пункту, %

Регіональний розподіл відповідей зафіксував більші частки респондентів з відчуттям політичної ефективності у Західному та Центральному регіонах (рис. 6). Найменша кількість респондентів з такою впевненістю виявлена серед мешканців Донбасу.

Рис. 6. Відчуття політичної ефективності  у групах за регіоном проживання, %

Мовний розподіл відповідей ренспондентів на запитання «Як Ви вважаєте, чи можете Ви особисто впливати на стан справ в Україні?» також виявив відмінності (рис. 7). Серед тих, хто розмовляє вдома переважно українською мовою, спостерігається дещо більша частка респондентів з відчуттям політичної ефективності, ніж серед тих, хто вдома розмовляє російською мовою. Так само, серед тих, хто вважає українську мову рідною, зафіксовано більшу частку респондентів з відчуттям політичної ефективності, ніж серед тих, хто вважає рідною мовою російську.

Рис. 7. Відчуття політичної ефективності  у групах за мовою спілкування у сім’ї та мовною ідентичністю, %

Відмінності щодо відчуття політичної ефективності спостерігаються серед респондентів за показником геополітичних орієнтацій (рис. 8). Так, серед опитаних, які налаштовані на вступ України до Європейського Союзу, спостерігається більша частка впевненості у своїй дієвості, ніж серед респондентів, які вважають, що Україна повинна вступити до Євразійського економічного союзу (з Росією, Білоруссю, Казахстаном) або взагалі не приєднуватися до жодного союзу.

Рис. 8. Відчуття політичної ефективності  у групах за геополітичними орієнтаціями, %

Подібним чином відтворилися розподіли громадян щодо безпекових пріоритетів (рис. 9). Так, серед тих, хто вважає вступ в НАТО найкращим варіантом гарантування безпеки для України, зафіксована більша частка (близько третини) респондентів з відчуттям можливості особисто впливати на стан справ в Україні, ніж серед прихильників військового союзу з Росією та іншими країнами СНД та прихильників позаблокового статусу України.

Рис. 9. Відчуття політичної ефективності  у групах за безпековими пріоритетами, %

Простежується чіткий взаємозв’язок між відчуттям політичної ефективності та інтересом до політики (рис. 10). Із зростанням рівня зацікавленості політикою збільшується частка тих, хто вважає, що може особисто контролювати стан справ в Україні. В даному випадку можна припустити, що інтерес до політики як свідчення компетентності у цій сфері знаходиться в площині внутрішньої політичної ефективності, яка безумовно пов’язана із зовнішньою політичною ефективністю – відчуттям власної дієвості.

Рис. 10. Відчуття політичної ефективності  у групах за рівнем зацікавленості політикою, %

Відмінності у відчутті політичної ефективності позначилися також і на електоральних преференціях українців (рис. 11). Якщо взяти до уваги групи підтримки чотирьох найрейтинговіших партій, найбільшими частками тих, хто декларує свою політичну ефективність, відзначаються прихильники партій «Європейська солідарність» та «Слуга народу». Натомість серед прихильників партії «Батьківщина» та «Опозиційна платформа – За життя» таких виявилося менше.

Рис. 11. Відчуття політичної ефективності  у групах електоральної підтримки найрейтинговіших політичних партій, %

Зафіксовано незначний зв’язок між відчуттям соціальної напруженості та політичної ефективності (рис. 12). Так, серед тих, хто вважає, що скоро можуть відбутися протестні дії у місці проживання у разі погіршення життя чи на захист своїх прав, спостерігається дещо більші частки респондентів з відчуттям політичної ефективності, ніж серед тих, хто такі події вважає малоймовірними.

Рис. 12. Відчуття політичної ефективності  у групах за оцінкою ймовірності масових протестів у місці свого проживання, %

Більш чіткіший взаємозв’язок простежується між політичною ефективністю та намірами взяти участь у протестних акціях, якщо такі відбудуться (рис. 13). Частки відчуття політичної ефективності послідовно зростають за ступенем особистої готовності брати участь у мітингах і демонстраціях

Рис. 13. Відчуття політичної ефективності  у групах за готовністю особистої участі у протестах, %

Отже, дослідження відчуття політичної ефективності є важливим, оскільки дає змогу проаналізувати переконання людини в тому, що її зусилля можуть вплинути на соціально-політичні зміни та можуть призвести до бажаної реакції з боку державної влади. Зокрема виявилося, що українці з відчуттям політичної ефективності є більш чутливими до політичної системи, вимогливими та готовими до участі у протестах у разі погіршення життя чи порушенні їхніх прав. Джерелом відчуття політичної ефективності українців є, з одного боку, соціально-економічний статус як складова рівня освіти та матеріального становища, та, з іншого, когнітивні навички, а саме інтерес до політики.

Українці здебільшого відчувають себе більш ефективними по відношенню до політики місцевої влади, ніж до політики свого загальнонаціонального уряду. Це пояснюється тим, що місцеве самоврядування є більш безпосереднім та доступним для громадян, тому можна зробити висновок, що інституційна близькість та доступність органів влади відіграє певну роль у сповільненні або підвищенні відчуття громадянами власної політичної ефективності. З іншого боку, результати аналізу засвідчили, що офіційний курс на євроатлантичну інтеграцію співвідноситься з тим, що відчуття політичної ефективності більшою мірою спостерігається серед громадян, які підтримують цей курс. Власне, тому найбільші частки політично ефективних громадян зафіксовані як серед прихильників провладної партії «Слуга народу», так і серед прихильників опозиційної партії «Європейська солідарність». Попри антагонізм, ці дві політичні сили проголошують по суті подібні зовнішньополітичні ініціативи.

Водночас, слід констатувати, що існує певний дисбаланс за соціокультурними вимірами відчуття політичної ефективності. Симптоматичним є те, що більший рівень політичної ефективності проявився серед україномовних та мешканців Західного та Центрального регіонів, ніж серед російськомовних та жителів решти регіонів. Особливо критичним виглядає низький рівень відчуття політичної ефективності серед мешканців Донбасу.

Джерела:

Campbell, A., Converse, P.E., Miller, W.E., Stokes, D.E. (1960). The American Voter. New York: John Wiley & Sons, Inc.

Campbell, A., Gurin, G., Miller, W. E. (1954). The Voter Decides. Evanston, III.: Row, Peterson.

Dahl, R.A. (1961). Who governs? Democracy and power in an American city. New Haven: Yale University Press.

Lane, R. (1959). Political Life: Why People Get Involved in Politics. New York: The Free Press.

________________________________

Цей матеріал представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.


[1] Захiд (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області); Центр (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області); Пiвдень (Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська області); Схiд (Дніпропетровська, Харківська області); Донбас (контрольовані Україною частини Донецької, Луганської областей).