Видавництва й бібліотеки України під час війни: втрати, виклики, дерусифікація
Христина Семерин,
дослідниця в Університеті Авґсбурґа (Німеччина) і журналістка, гостьова дослідниця в Університеті Індіани (США), Центрі східних студій (Польща), Північно-Західному університеті (США). Експертка Українського інституту книги (з 2020) й Українського культурного фонду (2021/22)
*Текст є частиною дослідження Христини Семерин у співпраці з Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва «Культура проти війни. Аналітична оцінка становища української культури за період повномасштабного вторгнення РФ із 24 лютого 2022 року».
Бібліотечна й видавнича галузі – важливі частини культурних і креативних індустрій. За найновішими даними на 2019 рік, галузь «Література і видавнича справа» забезпечувала 5% валової доданої вартості культурних і креативних індустрій (далі ККІ). Це такі види економічної діяльності, як книговидання, видання періодики й інші види видавничої роботи. На той рік креативні індустрії становили 3,9% загального ВВП України. У 2021 році в Україні було зареєстровано 7 895 суб’єктів видавничої справи. Найбільше в Києві й Харківській області. Понад дві тисячі з них провадили винятково книговидання. По півтисячі – виготовлення та розповсюдження. Водночас у грудні 2021 року на всю країну налічувалося лише близько 200 книгарень: одна на 219 тисяч людей. Перед самим вторгненням книжковий ринок України відновлювався після періоду пандемії та зріс утричі порівняно з 2020 роком. Що стосується публічних бібліотек, то у 2019 році їх нараховували 15 662. Повномасштабна війна завдала всім колосальних збитків.
У цьому огляді проаналізовано доступні дані про становище книгозбірень та видавничої галузі за час повномасштабної війни з 24 лютого 2022 року. Це передусім – секторальні дослідження Українського культурного фонду й Українського інституту книги (далі УІК), колективу авторів «Креативні індустрії: вплив на розвиток економіки України», дані Міністерства культури та інформаційної політики України, офіційні звіти інституцій, Музейного кризового центру, Штабу порятунку української спадщини та ін., аналітика і статистика ресурсів «Ґрунт», «Читомо», «LB.ua», «Детектор медіа», «Forbes» тощо, інші дані з відкритих джерел (соціальні сторінки, сайти персоналій, організацій і компаній, реєстри, статистика, публікації інших ЗМІ).
Прямі втрати й руйнування
Видавнича галузь зіткнулася зі спільними для всіх галузей культури і креативних індустрій викликами: втратами і пораненням людей, евакуацією й мобілізацією, фізичною небезпекою, простоєм, руйнуванням приміщень, інфраструктури, логістики, знищенням книжок, закриттям книгарень, втратою платоспроможної авдиторії, урізанням зарплат і скороченнями штату та ін. До Збройних Сил приєдналися колектив видавництва «Пломінь», всі автори видавництва «ДІПА», видавці Олександр Андрієвський («Стилет і стилос»), Олександр Кириченко («Наш формат»), Дмитро Савченко («Zалізний тато»), Влад Сорд («Дім химер»), Олексій Бешуля («Пропала грамота»), письменники Артем Чапай, Артем Чех, Валерій Маркус, Саша Буль, Віталій Запека, Олександр Михед та ін. Багато хто волонтерить, як видавництво «Білка», письменник Андрій Любка, що організував купівлю понад півсотні автомобілів для ЗСУ, письменниці Тамара Горіха Зерня й Вікторія Амеліна та ін.
На жаль, війна РФ проти України вбиває. З 24 лютого загинули письменники й письменниці Надія Агафонова, Гліб Бабіч, Олександр Бережний, Сергій Буров, Артем Довгополий, Сергій Заїковський, Юрій Руф, Сергій Скальд, Богдан Слющинський, Наталія Харакоз, Ілля Чернілевський, видавець Микола Кравченко та ін. Наприкінці березня окупанти викрали з дому письменника з Харківщини Володимира Вакуленка. Станом на жовтень його доля невідома, але є інформація про можливе поховання в Ізюмі.
Видавництва зазнали галузевих проблем, таких, як: зупинка друкарень, труднощі й неможливість евакуації складів, порушення видавничої логістики й мереж розповсюдження, дефіцит і подорожчання паперу та неможливість його довезти через блокаду Чорного моря тощо. В перші дні нападу робота видавничих закладі зупинилася. Далі почалися цілодобові атаки. Найбільше будівель пошкоджено в Харкові. Там розташовані чи не найкрупніші українські друкарні і склади, які фактично опинилися в російській блокаді. Окупанти зруйнували «Першу експериментальну типографію», «Юнісофт», «Глобус», де друкувалися багато видавців. Харківське видавництво «Ранок» через обстріл втратило склад площею 15 тисяч кв. м.
З лютого 2022 року обсяг книговидання зменшився майже наполовину. Дві третини поліграфічного парку пошкоджено. Станом на кінець вересня в Україні вдалося видати 5 500 книжок. Це 74% довоєнного обсягу за 2021 рік. Наклади знизилися на 35%. Наприклад, одне з трьох найбільших в Україні видавництво «Vivat» скоротило друк більш як удесятеро: замість півсотні книжок на місяць – дві-три.
В зоні бойових дій і в окупації опинилися багато українських бібліотек та архівів. За даними серпневого звіту УІК, у 56 бібліотеках були пошкоджені чи зруйновані приміщення.
Міністерство культури повідомляло про сотню постраждалих читалень. Росіяни зруйнували публічну бібліотеку в Чернігові, бібліотеку Петра Могили й решту бібліотек у Маріуполі, Чернігівський архів Служби безпеки України, архів В’ячеслава Чорновола в Бучі та ін.
Станом на червень щонайменше у 21 українській бібліотеці не вцілів жоден документ.
На тимчасово окупованих територіях рашисти знищують українські книжки. В окупованих частинах Донеччини й Луганщини, а також Сумщини й Чернігівщини літературу вилучали російські мілітаризовані групи, так зв. «воєнна міліція». У Рубіжному і Кремінній на Луганщині й Городні Чернігівської області відомо про реквізицію книжки Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса». Замість викрадених книжок окупанти завезли в Херсонську й Запорізьку області півтори тисячі примірників пропагандистської літератури.
Становище видавництв і бібліотек
У першому півріччі 2022 року в Україні з’явилося 58 нових видавців, за даними Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції. Згідно з опитуванням сайту «Читомо», проведеним із 26 березня по 8 квітня серед 81 видавництва, на початок квітня продовжували працювати 39% видавництв. Серед них: «Книголав», «Наш Формат», «Видавництво Анетти Антоненко», «Yakaboo Publishing», «Видавництво Старого Лева», «Човен» і деякі інші.
Половина видавництв, 51,2%, змінила форму роботи (часткова, онлайн, офлайн), а 9,8% – зупинилися (серед них «Смолоскип», видавець Олександр Савчук, «Основа»). У кожного п’ятого видавця пошкоджені чи зруйновані приміщення. Більше половини видавництв залишаються на своїх місцях (54,9%), тоді як 7,3% переїхали, а 35,4% частково змінили локацію. Невелика кількість видавців (2,4%) опинилася за кордоном. При цьому за перший місяць війни продажі відчутно знизились у 95,1% видавництв. Лише в 1,2% видавців прибутки зросли.
Український інститут книги (далі УІК) провів два опитування 2899 бібліотек і 258 видавництв щодо роботи в умовах війни. В самому інституті фонд оплати праці знизився на 23%. Згідно зі звітом, працівники і працівниці 30 українських видавництв перебували на фронті або в зоні активних бойових дій. Попри руйнування, харківське видавництво «АССА» першим відновило роботу вже 24 березня. Наприкінці березня – початку квітня запрацювали інші: «Ранок», «Клуб Сімейного Дозвілля», «Фабула». Частина видавців релокувалася й евакуювала свої склади. У березні-квітні «Vivat» та «Основа» вивезли з Харкова 250 тисяч книг на зберігання на Рівненщину. Національна книжкова платформа Yakaboo перевезла мільйон книжок зі складу під Києвом у Чернівецьку область і продовжила роботу в Чернівцях. Щоправда, після вторгнення РФ Yakaboo скоротили штат майже на 40%.
Щонайменше 191 видавництво працює в повному обсязі. Водночас 28 видавців так і не відновили роботу, а 39 продовжують працювати в кількох напрямках. Багато видавництв, як «Vivat», працюють лише частково. Неможливо наростити бажану потужність без харківських друкарень, а ціна на папір і друк різко зростає. На сьогодні більшість видавців потребує зовнішньої допомоги. В опитуванні УІК 85 із них зазначили, що потребують грантової і фінансової підтримки, шість – інформаційної та юридичної.
Нині головні проблеми українських видавництв – дефіцит і здорожчання паперу, зруйнована логістика і брак грошей. Ситуація з папером погіршилася ще в ковідні часи, але до нас це докотилося вже під час повномасштабної війни. «Якщо до стрибка цін тонна паперу коштувала 25 тисяч гривень, то зараз – 75 тисяч», – зауважив засновник видавництва «Лабораторія» Антон Мартинов у статті для «Ґрунту». Раніше багато паперу й особливо дешевої сировини закуповували в Російської Федерації. Зараз російське не в пошані, а європейський папір дуже дорогий. Світ переорієнтовується на цифровий продукт і зниження споживання паперу з міркувань сталого розвитку й екології. Стрибки доларового курсу хаотично впливають на вартість книгодрукування. Неможливість друкуватися в Харкові змушує видавців шукати друкарні в західних регіонах України. Але їхні потужності менші, а черги великі.
Під час війни з’являються нові рішення. Найгостріший виклик для видавництв і читачів – різке й суттєве подорожчання книжок, які ще будуть дорожчати. Отже, аудіо- й електронні книжки ставатимуть популярніші, а друковані книги матимуть статус артефактів. Наприклад, із лютого по червень Yakaboo продали 52 тисячі електронних примірників. У березні Yakaboo спільно з 50 українськими видавництвами відкрили безкоштовний доступ до електронних і аудіокнижок. Як зазначив тодішній гендиректор Іван Богдан, ініціатива привабила близько 600 тисяч користувачів. У пікові години мобільним застосунком Yakaboo одночасно користувалися майже сто тисяч людей. 15 березня стартувала загальноукраїнська акція «Книжки без кордонів». За півроку українські видавці безкоштовно передали вимушено переселеним дітям майже мільйон книжок. Примірники поїхали в Литву, Польщу, Об’єднане Королівство та ін. Український інститут книги очолив проєкт «Допомога біженцям-жертвам російської агресії в Україні». У його межах вийшла низка книжок, оригінал-макети яких видавці передали безкоштовно.
Під час війни зріс запит іноземних видавців на співпрацю з українськими видавництвами, українську тематику й видання українських авторів. У перші місяці війни іноземні видавці купили права на 25 українських книжок. Найбільший інтерес викликають теми війни, Чорнобильської катастрофи та української історії. З’явився спецпроєкт Книжкового арсеналу і Читомо «Література на експорт». Він займається промоцією прав на українські книжки серед іноземних партнерів. Знищення друкарень у Харкові спонукало видавців шукати друкарні за кордоном. Так зробили Yakaboo Publishing, Ist Publishing, «Ранок», «Родовід», «Видавництво ХХІ». Восени книжки восьми видавництв («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «АртЕк», «Веселка», «Видавництво Старого Лева» «Картуш», «Либідь», «Мистецтво», «Фоліо») з’явилися на німецькому ринку. У жовтні на 74-му Франкфуртському книжковому ярмарку була проведена спеціальна українська програма. До неї відібрали дев’ять українських видавництв.
Нелегка ситуація в бібліотечній галузі. Близько чотирьох тисяч, тобто майже третина публічних книгозбірень опинилися в окупації. Нині 2 792 читальні з опитаних УІК 3000 працюють у повному обсязі. Ще 25 закладів частково продовжують роботу, а 82 – закрилися. Дванадцять із опитаних бібліотек розташовані в зоні активних бойових дій. Подекуди зріс попит на читання: 441 бібліотеку стали відвідувати більше людей, ніж до 24 лютого. У 930 книгозбірнях кількість відвідувачок і відвідувачів не змінилася, а в 1 466 – таки зменшилася.
За даними УІК, 154 українські бібліотеки потребують допомоги зі збереження електронних фондів, 1 560 закладів – поповнення фондів сучасною українською літературою. Це особливо актуально в процесі вилучення з читалень українофобської російської літератури.
У Стратегії розвитку читання на 2021–2025 рр. Міністерство культури визначило читання як життєву стратегію українців, а його популяризацію – як стратегічну мету держави. Це потребує складної комплексної роботи з усіма учасниками книжкового ринку, зокрема підтримки видавництв, книгарень і бібліотек. Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів просила уряд внести книжкову галузь у перелік галузей критичної інфраструктури. Це дозволить видавцям просити кредити в банках. Раніше останні відмовляли через неліквідність авторських прав і віртуальних активів як кредитної застави.
Фахівці говорять про користь для розвитку книжкової галузі програм, подібних на довоєнну «ЄПідтримку». Важливо впроваджувати підтримку книгарень. А ще фінансувати важливі видання, які не дуже добре вписуються в запити ринку. Також видавці закликають до створення податкових пільг для видавництв. Ще один центральний напрямок – гарантовані державні закупівлі в бібліотеки. Щоб перетворювати бібліотеки на сучасні культурні простори й центри культурного життя, цікаві громадам. Продумана державна політика й підтримка книжкової галузі допоможе розвивати ринок і культуру читання в суспільстві.
Дерусифікація книжкової сфери
За оцінками, близько половини довоєнного книжкового ринку складав контрафакт, переважно російський. У червні Верховна Рада заборонила ввезення російських книжок в Україну. Станом на жовтень президент Зеленський досі не підписав цей закон, попри заклики й петиції суспільства. Водночас парламент підтримав розвиток україномовних книгарень та ідею сертифікатів на купівлю книжок для дітей. Після вторгнення більшість видавництв і книгарень публічно оголосили про розрив співпраці з російськими компаніями. Але за даними ресурсу «Читомо», 30 зареєстрованих в Україні видавництв досі мають зв’язки з Російською Федерацією. Це такі компанії, як «Видавництво Махаон», «Видавничий дім “Асканія”», «Видавництво “Екс Лібріс”», «Альпіна паблішер». Продовжувала продавати російське книгарня «Буква», попри власну публічну заяву.
Війна активізувала наміри суспільства позбутися в українському просторі присутності росіян Пушкіна, Булґакова й інших імперських письменників та українофобів. Їх збиралися вилучити зі шкільної програми з української і світової літератур. На жаль, Міністерство освіти і Міністерство культури обрали неукраїнську позицію, залишивши частину росіян для вивчення дітям.
У квітні було створено Раду з розвитку бібліотечної сфери під час війни. Її мета – випрацювати механізм вилучення й заміни російських і радянських книжок у бібліотеках. За оцінками процес займе десятиліття. Вилучену літературу збираються використати як сировину для книгодрукування.
Станом на серпень 77 українських бібліотек називалися іменами російських і більшовицьких діячів. Українська бібліотечна асоціація повідомляла про майже сотню таких. Найбільше серед них читалень імені Владіміра Маяковського, Антона Чєхова й Володимира Короленка. У публічних бібліотеках зберігається від 170 до 200 мільйонів документів. Російськомовні документи становлять майже 45% цих фондів. Російські й радянські книжки – це всі 60% фонду. Очільниця УІК Олександра Коваль припускає, що головна перешкода для дерусифікації бібліотечних фондів криється в нестачі літератури для заміщення. Адже від кількості фондів залежить категорія бібліотеки, а від категорії – зарплата персоналу. Тож цю практику штучної оцінки якості роботи книгозбірень слід викорінити.
