Вибори президента Польщі. Що не так із заявами лідерів про Україну — Марія Золкіна

Текст опубліковано на NV з дозволу автора. Оригінал 

Що найбільше розчаровує

Вже цієї неділі у Польщі перший тур президентських виборів, і саме ця кампанія (ні, не минулі парламентські вибори, і не місцеві, і тим паче не вибори до Європарламенту) дійсно крутиться навколо антиукраїнської риторики не менше, ніж навколо внутрішньополітичних тем Польщі.

Причому спектр тем і обговорень про «український фактор» — широчезний: від стабільної позиції на підтримку України і її перемоги устами Головні — до відверто ксенофобної і антиукраїнської риторики Менцена, кандидата ультраправої «Конфедерації».

Але, найбільше розчаровує, що той ґвалт, що підняли ультраправі політики, не викликає категоричного засудження з боку ліберального кандидата від Коаліції обивательської. Замість зайняти позицію «дорослого в кімнаті» і пояснити, чому стійка і сильна Україна — це не «марення», а цілком конкретний національний інтерес не лише України, але і Польщі — в безпековому факторі, в першу чергу, — він пристосовується до риторики інших і суперечить у цьому офіційній риториці його ж партії. Мова про свіжу відповідь Рафала Тшасковського, що національний інтерес Польщі — у тому, аби Україна була буферною зоною між Росією і Польщею.

    Національний інтерес Польщі — у тому, аби Україна була буферною зоною

Я тривалий час є прихильницею взаємного тісного польсько-українського партнерства, стратегічного партнерства, заснованого, передовсім, на безпеці і обороні, й максимально позбавленого в цій частині емоцій і спекуляцій з обох сторін. І за надмірну емоційність і комунікаційні помилки я не раз критикувала певні дії як української влади, так і польської. Але нинішні сигнали з боку (найбільш ймовірно) наступного президента Польщі важко трактувати якось інакше, ніж нівелювання, як на мене, саме польського інтересу в тому, щоб Україна вистояла, могла активно захищатися від нових атак і отримала допомогу у вигляді контингенту міжнародних сил. Рано чи пізно.

І наостанок: в польському політикумі довгий час було враження, що українська влада недооцінює потенціал відносин з Варшавою і що варто говорити про тривале, а не ситуативне двостороннє партнерство. Що ж, не знаю, яка ще тема, окрім безпеки (а це точно не про буферну зону) могла б бути більш стратегічною для польсько-українських відносин.