Українці оцінюють безпеку у своїх громадах вище, ніж загалом по країні: від чого залежить відчуття їхньої захищеності – експертне обговорення

Звичайно, кожну людину  цікавить, що відбувається в світі,  її країні. Водночас, і це показують соціологічні дослідження, пріоритетні інтереси людини  – це безпосереднє середовище в якому вона проживає, адже саме тут вона проводить більшість свого часу, й де організована її життєдіяльність. Не боятись ходити темними вулицями свого  міста чи села, як жити  на прифронтових територіях та в очікуванні російського нападу? Саме про безпеку на рівні спільнот і громад говорили експерти вже п’ятої онлайн- конференції, що проходить у межах проєкту «Безпека людини: оцінка та очікування мешканців та мешканок чотирьох областей України». Проєкт виконує  Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва за фінансової підтримки київського бюро Фонду ім. Гайнріха Бьолля.

 Відкриваючи дискусію, модераторка,  політична аналітикиня «Демініціатив» Марія ЗОЛКІНА нагадала, що раніше експерти в рамках цього проєкту обговорювали економічну, політичну безпеку, взагалі концепцію безпеки людини. Водночас, тема безпеки людини в громаді стала фінальною, бо вона впливає на всі аспекти життя.

«Від того, наскільки безпечним, комфортним є це середовище, наскільки захищеною з різних точок зору – від фізичної безпеки до соціально-економічної – людина почуває себе на цьому рівні, на рівні громади, від цього залежить фактично рівень її задоволеності тими процесами, які відбуваються на місцевому, на регіональному рівнях. Це та своєрідна призма, через яку люди оцінюють і владу, і перспективи й свого регіону, й своєї місцевості, й можливо, навіть країни загалом», – вважає Марія Золкіна.

Традиційно відкривали дискусію експерти Фонду «Демініціативи», представляючи результати соціологічних опитувань. Цього разу політичний аналітик Фонду Петро БУРКОВСЬКИЙ навів дані досліджень, які стосувалися саме захищеності та громадської безпеки українців в цілому по країні і в громадах їхнього проживання. І що дуже цікаво, цього року,  порівняно з минулим, люди стали краще оцінювати безпекову ситуацію, особливо на рівні громад.

«Бачимо цікавий феномен, що люди, відповідаючи на два питання, краще оцінюють безпеку у своїх громадах, стан захищеності безпеки у громадському порядку, ніж в цілому по Україні», – каже експерт.

Іще одне спостереження соціологів – люди у маленьких громадах почуваються безпечніше , аніж у великих містах. Впливають на це, звичайно, значною мірою медіа. А ще – люди у великих містах менше інкорпоровані у єдину громаду.

«Чим більша громада, тим менше люди спираються на свій особистий досвід, і можливо, більше спираються на думку медій. Це, по-перше, а по-друге, у великих громадах суспільство чи спільнота є більш автономізованими. Люди часто не знають навіть своїх сусідів, з якими живуть на одному поверсі. І постає питання, чи взагалі можна такі великі міста назвати єдиною громадою, чи не діляться вони на багато мікрогромад. А відтак і  друге питання – чи можливе взагалі відчуття захищеності та безпеки в таких великих громадах», –  зазначає Бурковський.

Є іще один парадокс, що його засвідчує останнє опитування. Загроза Covid-19, за даними громадської думки, непокоїть дві третини респондентів, водночас, жоден із заходів що колективного захисту, що індивідуального не набрав підтримки й двох третин.

«І знову постає питання: чи розуміють люди, чи усвідомлюють зв’язок між власною безпекою, між стримуванням епідемії і стримуванням епідемії безпосередньо у своїх громадах і тими заходами, які для цього треба зробити.  Опитування показує, що не зовсім такий зв’язок усвідомлюється, або дуже багатьма громадянами він не усвідомлюється», – стверджує аналітик.

Водночас є й оптимістична інформація – незважаючи на економічні проблеми і   тиск коронавірусу, люди все-таки висловлюють впевненість у своєму становищі. Про це свідчать результати  опитувань, зокрема, в  Закарпатській,  Харківській та Одеській областях.  

«Попри пандемію і певне скрутне економічне становище, люди не стали один до одного ворожими, не зросла соціальна дистанція між людьми. Люди не стали ставитися гірше до людей іншої національності, іншого віросповідання, інших навіть політичних поглядів. І це говорить про те, що в принципі можемо більш менш з обережністю, але впевнено дивитися на те, що з часом ці ризики для безпеки в громаді будуть подолані. І ми зможемо рухатися далі»,  – завершив свій виступ Петро Бурковський.

Про зв’зок між виборами та безпекою громадян говорив Олександр КЛЮЖЕВ, старший аналітик громадянської мережі ОПОРА. Він навів свіжий приклад виборів харківського міського голови. На думку Клюжева, ці вибори не були конкурентними, там відчувався явний фаворит й голосування завершилося в один тур з фальсифікацією результатів голосування на 40 виборчих дільницях.

«Я особисто бачу, що недовіра великої частини громади до таких практик під час виборів, які проявлялися шляхом фальсифікації голосування, створює великі загрози для подальшої діяльності цих виборних осіб і органів місцевого самоврядування», – вважає експерт.

На думку Клюжева, не можна виділяти окремо питання, наприклад, вуличної злочинності чи окремих кримінальних правопорушень. Мова йде про створення безпечного середовища, в якому відсутні ризики для реалізації громадянами всіх своїх прав і можливостей. Це може бути порушення прав власності, в т.ч. бізнесу, а також права волевиявлення на місцевих виборах. Так, з листопада цього року ОПОРА розпочала моніторинг ситуації у 18 громадах Донецької і Луганської областей, де протягом 2020-2021 років не відбувалися місцеві вибори.

«І у нас є така амбітна задача, щоб ми презентували в кінці цього року або на початку наступного вже конкретну мапу цих громад з описом реальної ситуації, яка там є, щодо функціонування різних сфер життєдіяльності громади. І спробували співвіднести функціонування цих різних сфер життєдіяльності громади з можливістю проведення або не проведення виборів на основні демократичних стандартів. Я сподіваюся, що за результатам проведення цього дослідження ми зможемо додати в тому числі і якісні аргументи до вашої такої широкої загальної дискусії про те, що таке безпека в громаді», – акцентує Олександр Клюжев.  

  Юлія БІДЕНКО, кандидатка політичних наук, доцентка кафедри політології Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна відреагувала не тільки на перебіг виборів харківського мера, а й зробила свій аналіз ситуації в регіоні.

«Ми себе розглядаємо, як такий сендвіч-регіон. З одного боку, в нас кордон з Росією, з іншого боку – кордон з прифронтовими областями. Тому тут питання безпеки, мені здається, як завжди актуальне. От, я на собі навіть це відчула у 14-15 роках. Коли відчуття особистісної небезпеки було найвищим, і мені здавалося, що ж ми безпекові теми не піднімаємо майже у політичному дискурсі. Фактично мало це знаходить відображення у стратегіях регіонального розвитку, в цільових програмах, у дебатах у органах місцевого самоврядування», – поділилася своїм баченням Юлія Біденко.

  Чому так відбувається? Ну думку аналітикині, одна з причин – нехтування цих тем у локальних медіа.  За даними моніторингу Інституту масової інформації, ситуація, наприклад, щодо бойових дій або в сірій зоні в Харкові висвітлювалася найменше порівняно з регіональними медіа, наприклад, Дніпра чи Запоріжжя. Інший момент – це ситуація т.зв. локус-контролю.

 «Ти можеш контролювати особисто лише невелику територію, невелику кількість людей, тому довіра і відчуття безпеки будуть більшими, зважаючи на цю відстань географічну та соціальну, – каже Юлія Біденко.

Третій момент політологиня пов’язує з  т.зв. «вивченим відчуттям безпеки».

«Якщо є такий термін «вивчена безпорадність», то у харків’ян як і у значної частини мешканців інших прикордонних регіонів – це таке «вивчене відчуття безпеки».  Тому що якщо ти постійно думаєш про те, що за 40 кілометрів від тебе кордон, є скупчення військ російських, то ти не можеш нормально функціонувати в щоденному житті. І тому ти намагаєшся якомога менше своє повсякдення життя зав’язувати на ці питання для того, щоб просто функціонувати як соціальна одиниця, як людина, як член родини чи член робочого колективу», – вважає експертка. 

Насамкінець Юлія  Біденко зачепила в дискусії й поняття «субсидіарності» безпеки, коли певні громади, наприклад, не говорять про місцеву інфраструктуру, стан доріг або дотримання ПДР, а починають брати на себе відповідальність і вирішувати геополітичні, геостратегічні питання.

«Ми мусимо визнати, що це плідне поле для ідеологічних маніпуляцій і навіть сепаратизму. Тому мені здається, що субсидіарність безпеки – це також дуже важливе питання, але, на жаль, далеко не всі органи місцевого самоврядування через популізм політиків готові це обговорювати без таких от маніпуляцій із залученням громадянського суспільства в тому числі», – вважає аналітикиня.

  Заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій ДАНИЛОВ  підтвердив дослідження «Демініціатив», адже його організація уже третій рік  моніторить фактор людської безпеки на півдні Херсонської та на півдні Запорізької областей.

«Чим менша громада, тим більше відчуття безпеки. Місцеве відчуття безпеки більше, ніж національне. Вплив медіа визначальний. Тобто ми можемо чітко простежити, що загальнонаціональна адженда – те, про що говорить телевізор, те люди і думають. Єдине, що після виборів, наприклад, місцевих, ми маємо сплеск довіри до місцевої влади. І дуже цікавий феномен – чим більша довіра до локальної влади, тим статистично значимо підростають показники інших інституцій в опитуванні по даній локації. Якщо в умовній Чаплинці трішки вище або вища довіра до місцевої влади, то буде вища довіра і до судів, і до поліції, і до інших інституцій», – розповідає експерт.

 Важливе значення для вирішення безпекових проблем має комунікація – через локальні медіа, появу телеграм-каналів, які орієнтовані на місцеву проблематику, блогерство й інші медійні майданчики, які говорять про місцеві проблеми. При цьому ключову роль має відігравати місцева влада.

 «В тих громадах, де в цих умовах знаходилися чи голова громади, чи хтось від сільської селищної ради, який був спроможний постійно вести комунікацію, буквально щодня виходити і щось говорити, пояснювати людям, ситуація, відповідно, складалася зовсім іншим чином. Те саме стосується зовнішніх загроз», – стверджує експерт.

  Юрій ЗОЛКІН, голова Станично-Луганської районної державної адміністрації (2015-2021) і керівник Станично-Луганської районної військово-цивільної адміністрації (2015 – 2016 рр.) сприйняття питань безпеки на рівні простої людини прив’язує до питання особистої безпеки, а саме можливості звернутися до працівника поліції або до медичного закладу. Інший вимір, коли після децентралізації, під час якої 90% повноважень передали до об'єднаних територіальних громад, постало питання – чи готові громади до виконання цих повноважень у сфері безпеки? На думку Юрія Золкіна, громади до цього виявились здебільшого не готові.

 «В якійсь з громад розглядається питання, на що витратити той чи інший фінансовий ресурс. Дуже часто у нас його витрачають на що? На дитячий майданчик, на спортивний майданчик, на якісь інші забаганки, і мало хто пам'ятає про те, що в школу, в лікарню треба купувати генератор потужний. Тому що, коли почнеться війна, що зразу зникає? Зникає зв'язок повністю, зникає електропостачання майже повністю. І вижити територія може тільки завдяки тому, що вона вже підготовлена», – змальовує  ймовірну картину у разі чергового обстрілу  донедавна керівник прифронтової території.

   Окремо він зосередив увагу й на діях влади в надзвичайних ситуаціях, наприклад, при евакуації громадян.

«Коли ти це все вже знаєш і коли все готово і все відпрацьовано, то воно вирішується дуже швидко, і все налагоджено, – каже Юрій Золкін. – На жаль, у нас сьогоднішні керівники територій, навіть тих територій, які не так далеко знаходяться від лінії фронту, вони цього досвіду не мають і цієї підготовки теж не мають, не кажучи вже про області, які знаходяться далеко від лінії фронту».

Юрій Золкін наголосив –  до війни людей треба готувати, а надто до війни  треба  готувати керівників територій.  І цією роботою треба займатися системно, використовуючи досвід, який був набутий в Станиці, Мар'їнці, Авдіївці та інших населених пунктах, що існують в умовах війни вже 8-й рік.

Під час дискусії Петро Бурковський навів приклад такого явища, яке спеціалісти і політологи називають «місцеві політичні машини». Вони можуть складатися  з місцевих політиків, народних депутатів,  голів найбільших або найбільш економічно спроможних потужний громад, і одночасно це бізнесмени, які часто   посідають або монопольне становище, або контролюють великі ділянки земель. І ця мережа політичного впливу на життя і безпеку громад доволі відчутна, наголоси аналітик.

На це ствердно відповів Сергій Данилов, вважаючи, що електоральний  вплив і перетворення взаємодії місцевої влади з  місцевим бізнесом на «політичні машини», зокрема, на Херсонщині можна спостерігати з 2018–2019 років і найбільше на останніх регіональних виборах, які відбулися рік тому.

«Почасти, коли місцева влада спроможна вибудовувати стосунки з великими сільськогосподарськими виробниками – це грає на користь громади. Водночас, є випадки, коли місцева влада повністю підконтрольна агрокорпорації, яка  використовує громаду як ресурс, а місцеву владу як спосіб захисту своїх економічних інтересів. І для громади це не відіграє позитивної ролі», – вважає експерт.

 На думку Сергія Данилова, корпорації налаштовані на оптимізацію і на скорочення персоналу, на введення нових технологій, які в підсумку призводять до того, що в населених пунктах Херсонської області, а відтак  утворюється прошарок зайвих людей, яким немає чим займатися. За словами експерта, у стратегічному плані  у цих корпорацій є декілька завдань – захист і оптимізація.

«Це два головних завдання, які бачаться з інтерв'ю і наших досліджень. В обох цих завданнях немає громади. Але у частини є відчуття спільності, і вони частину якусь, невелику, ресурсів готові на суспільно важливі справи інвестувати», – резюмує Сергій Данилов.

  Під час дискусії обговорювалося й  питання можливого наступу з боку Росії. І якщо на  Луганщині та  Донеччині,  на думку Марії Золкіної,  умовно кажучи, розуміють, що з цим робити, то Харків, десь посередині між спокійним життям і війною.   

 «Колеги із заходу, які контактують зі мною останні декілька тижнів, вони це більше виставляють як певний факт і ймовірну загрозу, у той час, коли українське керівництво, починаючи з центрального керівництва, фактично не приділяє цьому достатньо уваги. Мені здається, що тут саме облдержадміністрація і районні адміністрації, які себе не можуть знайти зараз в умовах адміністративно-територіальної реформи, вони мали би бути ключовими гравцями. Тому що на індивідуально-груповому, на волонтерському, на рівнях громадянського суспільства уявлення, як діяти в цих мікрогрупах чи навіть великих групах, є, але воно зовсім не скоординовано з державним і державницьким регіональним стратегічним баченням, на жаль», – каже говорить харківська політологиня Юлія Біденко.

 «Всіма цими процесами повинен хтось керувати. На сьогоднішній день звичайний голова районної державної адміністрації він звичайному голові сільської ради або міської ради дасть команду – готуйся приймати 500-1000 людей в евакуаційний пункт, до тебе зараз приїде тисячу людей. Якщо голова сільської ради розведе руками, що буде робити голова районної держадміністрації, якщо в нього немає законодавчої влади над цим головою громади. Тому що у нас громадам передали повноваження і передали обов'язки, а важелів впливу на цих керівників у нас майже немає. І це теж проблема. А готуватися до російської навали потрібно всім, тому що у нас немає безпечних місць в Україні, на жаль, на сьогодні», – коментує Юрій Золкін.

 «Ще одне питання – це кваліфікація громад і місцевої влади, коли той обсяг повноважень, які вони отримали, не відповідає фаховому рівню, і є гостра потреба, щоб вчитися. Тим знанням, навичкам і вмінням, які необхідні саме для локального рівня і для громад. Інше питання – це ресурси, яке теж зараз стало дуже гострим і, як на мене, навесні ми побачимо зовсім іншу картину в уявленнях людей і про власну безпеку, і про довіру, і про дієвість інститутів», – зазначає  Сергій Данилов.

 Резюмувала дискусію Марія Золкіна. Вона відзначила  необхідність експертному середовищу «просувати» концепції безпеки людини в широкому розумінні. «Показувати і на місцевому рівні, і на регіональному, і на національному, що треба дбати про безпеку як про щось цілісне, яке формує не тільки з оборонної точки зору, але і з інших підходів-відчуття задоволення, комфортності, захищеності в наших громадян».

Відеозапис онлайн-конференції: