Коментарі
Перегляди: 470
10 червня 2022

Українці більше вірять у майбутнє країни, ніж у власне – Андрій Сухарина

Що українці відчувають у критичний період існування для кожного з них і для держави, показало дослідження, яке Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька  Кучеріва провів у травні методом віч-на-віч в 11 умовно безпечних областях центральної і західної України. Політичний аналітик «Демініціатви» Андрій СУХАРИНА розповів в етері Радіо НВ, які емоції та настрої переживають  українці під час війни.

– Результати опитування, з одного боку, показують увесь спектр тривожності українців,  глибини негативних емоцій. Але з іншого боку, ми бачимо,  що принаймні на умовно безпечних територіях України ситуація з настроями громадян значно краща, ніж могла би бути. Ми фіксуємо високі показники тих речей, якими можемо гордитися. Скажімо,  про рівень волонтерської залученості чи про рівень допомоги країні, готовності захищати країну зі зброєю в руках.  Тому що  перед масштабним вторгненням, коли ця тема витала в повітрі і ми запитували в людей, що ви робитимете, якщо війна все-таки настане,  в певних моментах до 10% респондентів  казали, що вони підуть у Збройні сили України або добровольчі формування і захищатимуть свою держав.  Зараз ми бачимо, що ці показники вищі.  Фактично якщо ми запитуємо про членів родини,  то в 15% випадках представник  родини  добровільно вступив до лав або тероборони, або Збройних сил.  І ще 15%  були мобілізовані. 

– Барометр настроїв самопочуття в країні може коливатися від депресії до піднесення, консолідації, розуміння того, що зараз ми спільними зусиллями маємо сконцентруватися і перемогти ворога. Стрілка цього барометра нині ближча до якої позначки?

– Дві основні емоції в думках українців, коли вони думають про своє майбутнє чи про майбутнє країни – це емоції надії і емоції тривоги. З одного боку, надія  на щось краще,  на розвиток,  а з іншого боку – тривога за ситуацію, яка є зараз і  як буде розвиватися. Але, я  вважаю, що ситуація скоріше оптимістична. Тому що таких показників ніколи не було в українських соціальних опитуваннях. Зазвичай, коли ми говоримо про майбутнє, українці оцінюють свої перспективи і своє майбутнє краще, ніж майбутнє країни. Тобто коли людина говорила про власне майбутнє, то підходила до нього з позитивними емоціями, оцінювала його краще, ніж загалом майбутнє держави. Зараз ми бачимо іншу картину. Відчуття надії і впевненості стосовно майбутнього країни переважають, люди вірять в державу більше, ніж в самих себе.

– Чи можуть такі настрої  спонукати до посилення спільних дій  українців, розуміючи, що держава – це багато нас, ось таких індивідуалів?

– Мені дуже хочеться на це сподіватися. Коли ми говоримо про долучення до волонтерської діяльності, допомоги Збройним силам  чи внутрішньо переміщеним особам, то загалом близько 57% українців з умовно безпечних районів долучилися до цього або фінансово, або власною працею, або і тим і тим. Найбільше долучалася молодь, дещо менше  люди старшого віку. Але  57% – це справді вельми високий показник. Якщо порівняти з  опитуваннями 2014 року,  у будь-яких подіях Революції Гідності (скажімо, хоча б раз ходили на мітинг чи надавали якусь підтримку протестувальникам) брали участь 15% українців. Цих 15% вистачило, щоб змінити політичний режим в Україні.  А 57% – це майже вчетверо більше.

До повномасштабного вторгнення соціологи міряли бажання людей захищати країну зі зброєю в руках,  чи справдилися ті сценарії соціологічних досліджень у цій частині готовності?

– Мені здається, що так склалося, що соціологи навіть були занадто обережними в своїх оцінках.  Тому що  дійсно  це були абсолютно резонні оцінки про те, що говорити – не означає робити.  До повномасштабного російського вторгнення ми бачимо, що майже половина українців готові були надавати якусь посильну допомогу Збройним силам. І ці показники виявилися співмірними з нинішніми, що свідчить про надзвичайно максимальну мобілізацію українців.

Тобто життя нас перевірило, наскільки ми чесні самі з собою і чесно відповідаємо на непрості питання. Ще звертають увагу доволі низькі показники безвиході та байдужості – респондентів з такими настроями небагато. Чи можна припусти,  що люди в країні, хоч і тяжко, не деморалізовані і  насправді бачать перспективу як для себе, так і для своєї країни?

– Саме такі висновки і можна зробити. Попри коливання настроїв і важкість ситуації,  все-таки позитивні емоції стоять високо. До того ж ці негативні емоції  не є деструктивними. Тривогу й розгубленість можна подолати в якійсь короткотерміновій перспективі. Гірше питання зі страхом. Велика частина, більше 20%, респондентів відчуває страх, і це треба визнати. Але от  байдужість у людей дуже низька. Мене особисто це дуже тішить, тому що байдужість –  це апатія й невіра як у своє майбутнє, так і майбутнє країни. Таких людей майже немає. А  на противагу  є дуже хороший показник щодо відчуття інтересу. Він не домінуючий,  але 13% громадян відповіли, що мають інтерес до майбутнього свого і  держави. Інтерес – це хороша мотивуюча річ робити щось.

А таке  відчуття, як страх, чи може воно бути конструктивним?

– Так, проводячи якісні дослідження із внутрішньо переміщеними особами,  ми чули від респондентів, що залученість до роботи дозволяла їм не те що притлумити страх, а перетворити його в позитивне русло.  Багато людей знайшли спасіння у праці, розуміючи, що вони роблять корисне комусь іншому. Наприклад, плетуть маскувальні сітки, якірятують життя,  чи ліплять вареники, тому що їх їстимуть військові, які їдуть  на фронті. Виходить, що страх вочевидь  може бути й ефективним фактором внутрішньої мобілізації.

Якщо узагальнити й говорити про нинішній психологічний стан українців, якими рисами він відзначається?

– Основне це те, що ми сильно подорослішали як народ,  значно більше почали долучатися до спільної справи і зрозуміли, що перемога може бути не просто держави,  а вона є нашою спільною метою.  І другий висновок – ситуація справді вкрай складна емоційно. Але було би дивно, якби в країні, де іде повномасштабна війна, вона була б іншої. Позитивів і мобілізаційних ресурсів  людей, готовності допомагати – їх ще достатньо.  І ми готові боротися далі і боротися тривалий час.  Поступово громадській думці стає зрозуміло, що це буде довго,  що це буде складно  і що ми повинні витримати.

Останні новини з категорії Коментарі

Чесність – професійна та людська – перше, що спадає на думку, коли говориш про Ірину Бекешкіну

Олексій Гарань у розмові зі журналістом Андрієм Куликовим анонсував презентацію книги "Ірина Бекешкіна. Поки ми живі..."
28 липня 2022

З часом позиції України ставатимуть більш виграшні, - Марія Золкіна

Марія Золкіна в коментарі австралійському мовнику ABC дала оцінку, коли очікувати паритету на полі бою.
5 липня 2022

НАТО більше не розглядає Росію як складного, але все-таки партнера ― Андрій Сухарина про нову концепцію Альянсу

Про нову концепцію НАТО і новий пакет допомоги для України після саміту НАТО в Мадриді Українському радіо розповів Андрій Сухарина
1 липня 2022

Маємо не впадати, ані у розпач, ані в ейфорію! Для цього не потрібно читати новини на ніч, – Олексій Гарань

Які настрої переважають в українському суспільстві після чотирьох місяців війни, розповів Олексій Гарань.
27 червня 2022