Ця війна і ця перемога назавжди залишаться стрижнем національної пам'яті українців – експертне обговорення

Вже понад 9 років Україна веде справедливу війну за звільнення своїх територій від  російської окупації. За цей час і надто останній рік повномасштабної війни колективна пам'ять українців зіткала цілу канву образів і символів, подій і явищ, героїв та антигероїв, які стали визначальними в українському спротиві російській агресії.

Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова коштом пожертв, зібраних у межах проєкту Sustainability4Ukraine: підтримайте місцеві НУО в Україні через МБФ  «Українська Біржа Благодійності» dobro.ua, провели опитування українців, щоб дослідити, які ключові події, що відбулися після 24 лютого 2022 року, справили на них найбільше враження та стали визначальними у формуванні національної пам'яті про війну з Росією.

Модератор заходу, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи», професор політології НаУКМА Олексій Гарань подякував громадській організації «Українська Біржа Благодійності» dobro.ua за фінансову підтримку дослідження, зазначивши, що це є гарний приклад того, коли українські неурядові організації можуть покладатися не лише на міжнародних благодійників, а й на вітчизняних, усвідомлюючи, що вони роблять спільну справу для своєї країни.

Богдан Бердник,  PR-менеджер Української благодійної платформи dobro.ua. також  відзначив:

«Ми ніколи не думали, що буде   більш актуальний час для підтримки  неурядових організацій, ніж зараз,  коли розпочалося велике вторгнення.  Ми вирішили підтримувати проєкти організацій,  які, можливо, масові благодійники не так активно підтримують, з огляду на те, що зараз увага зосереджена здебільшого на військових зборах. Але нам хотілося, щоб й інші сфери також розвивалися, і організації продовжували зростати, тому що немає нічого кращого, ніж дати їм можливість зараз працювати».

Варто будувати спільні історичні символи для всіх регіонів

Так, згідно з результатами соцопитування, станом на березень 2023 року за весь період повномасштабного вторгнення українців найбільше вразили (без негативної чи позитивної конотації) бої під Києвом – 36%.

Про це під час пресконференції  8 травня в Укрінформі, сказав аналітик  Фонду «Демініціативи» Тарас Тарасюк. Швидка окупація півдня країни справила враження на 32% опитаних, бої за Маріуполь – на 28%, а потоплення крейсера «Москва» – на 27%. Окрім цього, населення України добре запам'ятало протести в Херсоні проти окупантів, постачання зброї західними партнерами, захоплення Запорізької АЕС та полон захисників «Азовсталі».

«У населення вже є бачення певних символів, які формують народну пам'ять про цю війну. Наприклад,  потоплення крейсера "Москва" довгий період зберігається у пам’яті людей як одна із найбільш вражаючих подій. Але, якщо подивитися на  них  у регіональному розрізі, то помітні  певні відмінності, населення чутливе саме до тих подій,  що відбувалися безпосередньо поряд з ними. І це важливий момент, на який держава має  звернути увагу, – наголошує аналітик, – адже насправді варто будувати спільні історичні символи для всіх регіонів».

Так, контрнаступ ЗСУ на Харківщині став знаковою подією для мешканців Сходу (37%), тоді як на Заході ця подія була вражаючою лише для 15%. Оборона Києва вразила близько 50% респондентів Центру, тоді як на Сході цей показник не перевищує 17%. 

Тарас Тарасюк акцентував на тому, що держава вже зараз має надавати особливої ваги подіям місцевого значення, включаючи їх у процеси загальнонаціональної комеморації.

«Громадяни мають відчувати, що кожна локальна чи регіональна подія, трагічна чи переможна, є невід’ємною і значущою частиною національного спротиву російській агресії», – пояснив  аналітик.

Він також зазначив, що українці зберігають високий моральний бойовий дух – близько 92% опитаних вірять у перемогу України. При цьому не спостерігається будь-яких особливих відмінностей за регіонами.

Завдяки відкритому питанню аналітики визначили події, на яких тримається бойовий дух українців. Респонденти здебільшого згадували не конкретні події, а наслідки воєнних злочинів з боку держави-терориста.

«Це також важливий елемент, який варто враховувати в  дослідженні  нашої пам'яті, оскільки війна – це не лише перемоги та  бойові дії, а й особисті трагедії,  це те, що люди переживають і запам'ятовують найбільше», – прокоментував Тарас Тарасюк.

Найбільш травматичною подією під час війни 24% українців назвали загибель людей. Ще близько 22%  асоціюють розпач та горе з бомбардуваннями та ракетними обстрілами, а 16%  назвали розправи та масові вбивства населення на окупованих територіях України як найбільш сумні події, які їх вразили.

Серед воєнних злочинів українцям найбільше закарбувалися в пам'яті розстріли та катування у Бучі (63%),  знищення людей  у драмтеатрі в Маріуполі (44 %),  масове вбивство полонених з «Азовсталі» у таборі в Оленівці (40%). Багато інших воєнних злочинів окупантів, які назавжди залишаться у колективній пам’яті українців, пов’язані з умисними вбивствами цивільних людей внаслідок ракетних обстрілів (34%).

Опитування також показало, що найбільше підтримувало моральний дух українців і чому вони вірять у перемогу. Перш за все це такі події, як звільнення Херсона та наступальні дії ЗСУ – 16%  назвали це як один із найбільш позитивних факторів, який вселяв у них надію. Звільнення  Харківщини як захоплюючу подію назвали 11%  українців, а деокупацію Києва –  10%.  

«А загалом віру і надію вселяло  звільнення будь-яких території України, про це сказало 16% опитаних. А ще гордість за військових та консолідація  українського суспільства українці теж назвали одним із важливих факторів віри в перемогу»,  –  зазначив Тарас Тарасюк.

Значний оптимізм в українців  вселяла підтримка з-за кордону, а найбільшу роль у  захисті України вони відводять Силам оборони

Він також відзначив, що  значний оптимізм в українців   вселяла підтримка з-за кордону, і не лише зброєю. Зокрема, понад половина опитаних вважає, що найбільше Україні допомогли Польща (69%) та США (68%),  46% респондентів мають таку саму думку про Велику Британію.  Зокрема, більше половини опитаних вважають, що найбільше Україні допомогли Польща (69%) та США (68%), а 46є респондентів такої ж думки про Велику Британію. Німеччина, Литва, Латвія та Франція, що їх українці також назвали дуже помічними у цій війні, дещо відстають від трійки лідерів.

Втім, Олексій Гарань прокоментував ці показники:

«Хоча в абсолютних цифрах ми бачимо суттєвий розрив між першою трійкою країн та іншими, але дуже важливо,  що серед лідерів ідуть Литва (12%), Латвія (12%) і  Естонія (7%),  плюс в опитуванні був ще окремий показник "Країни Балтії" (7%). Це країни, які відповідно до свого ВВП надали насправді найбільше зброї, і наші  медіа завжди наголошують на ролі цих невеличких країн, які справді віддають пропорційно до своїх бюджетів найбільше. Як бачимо, українці це помічають і вдячні за це».

На запитання, хто відіграв найбільшу роль у відбитті російського наступу, 78% українців відповіли, що це, беззаперечно, Сили оборони України – Збройні Сили України, Національна Гвардія, Сили Територіальної Оборони та добровольчі формування.  Другою поширеною відповіддю є твердження, що головний внесок у перші місяці війни зробив весь український народ (62%). Третьою – є визнання ролі волонтерів та найбільш патріотичних громадян країни (46%). Центральній же владі (президенту та уряду) українці відводять дещо нижчу роль у  захисті України в перші місяці повномасштабної війни (24%), попри те, що серед політиків чи громадських діячів, які відіграли важливу роль в обороні країни, 65% респондентів згадали саме Президента України Володимира Зеленського і 47% – Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного.

«Це дуже важливі цифри, і на них варто зважати західній аудиторії, – зазначив принагідно модератор дискусії Олексій Гарань.  – Адже вона дуже часто виносить на перше місце насамперед особистісний фактор, наголошуючи, що Україна має хороших лідерів. І це – правда.  Але для українців більш важливим є оцей колективний чинник –  колективна відсіч, колективний актор,  а не  особистості.  І те, що на перше місце виходять саме колективні актори – наші воїни, наш народ і волонтери, причому з великим відривом, це надзвичайно важливо для розуміння природи нашого опору».

Аналітик «Демініціатив» Сергій Шаповалов, своєю чергою, додав,  що у цьому запитанні людям пропонували обрати лише три варіанти відповідей, тому серед головних акторів виявилася саме ця трійка лідерів.

«Можливо, відсоток людей, які позначили б центральну владу, заслугу якої, безперечно, не можна применшувати, був би вищий, якби можна було вибрати більшу кількість варіантів відповідей», – зазначив він. 

Серед іноземних політиків чи громадських діячів найбільшу роль в підтримці України, на думку опитаних,  відіграв президент США Джо Байден (58%), продовжив презентацію даних Тарас Тарасюк. Президент Польщі Анджей Дуда здобув 50%, колишній прем’єр-міністр Сполученого Королівства Борис Джонсон – 49%.

Показник нелюбові українців до російського диктатора Путіна абсолютно гомогенний – 94% вважають його сучасним Гітлером

Щодо ставлення українців до російського диктатора  Путіна, то їхня думка виявилася однозначною  – 94% респондентів вважають, що Путін є сучасним Гітлером.

«Це чітко вказує на те, який зараз настрій в українців  стосовно одного із сусідніх лідерів.  Причому  особливих відмінностей у ставленні до Путіна за регіонами України немає, що свідчить про абсолютно гомогенний  показник нелюбові українців до президента Російської Федерації», – констатував Тарас Тарасюк.

При цьому, як він зауважив, частина громадян України все ще залишається вразливою до російського впливу. Зокрема, станом на березень 2023 року, майже 12% опитаних не вважають Революцію Гідності справедливим повстанням народу. Наратив про «Майдан як державний переворот» був привнесений в український інфопростір саме російською пропагандою. Так само 11% не впевнені у своєму ставленні до подій 2013–2014 рр. Серед тих, хто не є прихильником Євромайдану, найбільша частка прихильників «миру за будь-яку ціну» з РФ – 17%. 42% серед них також вважають можливими деякі компроміси з державою-агресором, хоч і не всі. Цікавим є також розріз ще одного важливого атрибуту російської «м’якої сили» РФ – релігійної пропаганди, яку здійснює Російська православна церква в Україні завдяки УПЦ МП.

«В цілому по Україні ми бачимо, що близько 66% населення вважає, що УПЦ МП швидше сприяла російській агресії. Не згодні з цим категорично лише 5% населення», – зазначив Тарас Тарасюк.

Сергій Шаповалов зазначає, що хоч загалом серед населення це зовсім незначний відсоток людей,  але ці питання показують, що для цієї невеликої групи населення погляди і щодо УПЦ МП,  і щодо компромісів з Росією, і щодо ставлення до Майдану – це комплекс уявлень, які дуже пов'язані між собою, і це не випадковість.

«Це відносно цілісний світогляд,  який властивий невеликій частині людей, але все ж властивий», – зауважив він.

Аналітик пояснив, що тим  людям, які досі залишаються вразливими до російських наративів,  властивий певний набір соціально-демографічних характеристик (це можуть бути, наприклад, люди старшого віку тощо) і вони дуже не схильні змінювати свої погляди, навіть попри звуки російських ракет за вікном. Але вони вже і серед населення країни загалом, і серед населення регіону зокрема «великої погоди» не роблять.

Владлен Мараєв,  кандидат історичних наук, відеоблогер і автор YouTube-каналу «Історія без міфів» також  відзначив консенсус у суспільстві стосовно ставлення українців до Путіна як до сучасного Гітлера. Але  з іншого боку, каже історик,  ворожа пропаганда так само намагається подати  Україну як нацистську державу, а  Зеленського як нового Гітлера. 

«Коли і ми, і ворог активно експлуатуємо тему нацизму,  це свідчить  про те, що  нацистська ідеологія і конкретно Гітлер  зберігають стабільний образ Вселенського зла  в історії,  яке переплюнути в плані негативу не змогло жодне інше зло, – зауважує Владлен Мараєв. –   Чомусь же не порівнюють Путіна  з  Мао Цзедуном, Пол Потом чи  Сталіним? Хоча насправді Путін  вийшов  із тієї ж системи, із “совка”. І в нього так само є багато спільних рис зі сталінським режимом, який  був нічим не кращим від гітлерівського, що спричинив десятки мільйонів смертей у всьому світі». 

Загострив увагу науковець і на важливості підвищення медіаграмотності українців.

«Ворожа пропаганда  зараз явно готується до українського контрнаступу. З початку травня відновилися не лише масові ракетні удари по Україні, а й запущено дуже потужну інформаційну кампанію, таргетовану  на людей віком 19–56 років. Ідуть масові  проплачені рекламні пекти, де українською мовою  закидаються російські наративи,  покликані посіяти сумніви та  настрої втоми від війни в українському суспільстві», – зазначив Владлен Мараєв, закликавши медіа і громадянське суспільство протидіяти цьому.

Формуючи політику пам'яті  стосовно цієї війни, необхідно позбутися радянської  практики –  знеособлення нашої перемоги

Погоджується зі своїм колегою  Ярина Ясиневич, керівниця програм Центру досліджень визвольного руху.

Комунікація Путіна  як нациста була виправдана, тому що для західного суспільства нацизм – це зло номер один, каже вона. Але якщо не комунікувати путінську  практику як сталінську чи ГУЛАГівську  і радянську, то буде втрачено  високий шанс  домогтися засудження сталінізму та комуністично-більшовицького режиму на рівні з нацизмом. 

«Це, з одного боку, ніби історія попередньої війни,  але, з іншого боку, це великий аспект превенції  на майбутнє – ми повинні зробити все, щоб засудити цей режим, аби він  не повторювався.  Бо якщо ми це опустимо,  і потім відбудеться лише засудження путінізму, то  цей комуністичний лад може виглядати таким собі милим, як Паризька комуна, а насправді це були злочинці», – пояснила Ярина Ясиневич.

Вона також застерегла, що  формуючи політику пам'яті майбутнього і теперішнього стосовно цієї війни, варто  стежити ще й за тим, щоб вона не  відтворювала практики Радянського Союзу –  модель  знеособленого «народу-побєдітєля», одного-єдиного великого вождя, коли втрачається цінність людини,  особистий внесок дуже багатьох людей. 

«Це той момент, коли треба ретельно стежити за тим, щоб говорити про героїзм багатьох людей і так само про конкретні жертви серед людей у цій війні», – зауважила Ярина Ясиневич.

Володимир Тиліщак, заступник голови Українського інституту національної пам’яті, вважає важливим аспектом те, що значна частина питань в опитуванні була відкритими. 

«Фактично це погляди людей, ніким необроблені,  тому що  будь-який перелік  пропозицій до відповідей  – це вже певна підводка для вибору. Тому це опитування достатньо об'єктивно відображає  настрої людей», – зазначив експерт.

Водночас ці результати опитування  чітко  віддзеркалюють медійний простір, який  є на слуху у людей і  відкладається в  їхній пам'яті, відзначив Володимир Тиліщак.

 «Наприклад, відповіді на питання "Які політики чи громадські діячі відіграли важливу роль в обороні країни?", коли військові генерали, які реально воюють і захищають країну, опиняються внизу списку під іменами просто медійних осіб – це певний показник і виклик для майбутньої політики пам'яті», – прокоментував експерт.

Тому одним із завдань істориків-науковців є збереження,  донесення і передача майбутнім поколінням якраз об'єктивної інформації  про  цю війну і  внесок кожного, каже Володимир Тиліщак. 

 «Те, що ця війна і ця перемога  залишаться стрижнем національної пам'яті і будуть  в центрі політики – це безперечно. Тому справді  дуже важливо уникнути повторення радянських підходів у меморіалізації пам'яті про війну», – підсумував історик.

_____________________

Пресконференція «Символи, події та особистості, які формують національну пам’ять про війну з Росією» проведена Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалів пресконференції є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.