Це не просто провал розвідки Росії. Який цинічний хід зробив Путін

Переклад статті, опублікованої на Project Syndicate   — NV

Кремль ігнорував попередження американської розвідки про підготовку атаки «екстремістів», можливо, щоб перекласти провину на підходящого «цапа-відбувайла» в разі, якщо вона дійсно відбудеться.

Убивство 137 глядачів концерту стало нічим іншим, як новітнім злочином у боротьбі, що триває вже десятиліття, між Ісламською державою (ІДІЛ) і Росією. Жереб кинули 30 вересня 2015 року, коли Росія почала інтервенцію в Сирію з метою підтримати режим Башара Асада, що розвалювався. У відповідь уже через місяць бойовики ІДІЛ проникли в аеропорт єгипетського Шарм-ель-Шейха і заклали бомбу в російський Airbus, убивши всіх 224 пасажирів на борту і команду.

У вересні 2017 року Росія, як повідомляється, у помсту ліквідувала колишнього «військового міністра» ІДІЛ Гулмурода Халімова, який раніше командував ОМОНом міністерства внутрішніх справ Таджикистану, а під час громадянської війни в Таджикистані боровся разом із російськими силами. Усі обвинувачені в нападі на «Крокус Сіті Хол» — із Таджикистану.

Сирійські «провінції» ІДІЛ (наприклад, уже неіснуючі Хомс і Ракка) стикалися з російською регулярною і нерегулярною армією (включно з найманцями з «Групи Вагнера») у десятках битв, найпомітнішими з яких стали битви в Пальмірі 2015, 2016 і 2017 років. Для президента Росії Володимира Путіна найпринизливішими стали зіткнення в грудні 2016 року, коли сили ІДІЛ захопили це місто назад у путінської армії та її союзників.

Кремль явно має намір перенаправити гнів суспільства на Україну

У період із 2015 по 2024 роки Росія підтримувала багатьох заклятих ворогів ІДІЛ. Зокрема, вона здійснювала військову і розвідувальну координацію з «Хезболлою», надавала політичну підтримку ХАМАСу, а також надавала політичну, розвідувальну і, можливо, військову допомогу талібам. Усі три організації вели запеклі бої з «провінціями» ІДІЛ у Лівані, Сирії, Газі й Афганістані.

«Група Вагнера» та її залишки в так званому Африканському корпусі теж воювали з ІДІЛ — у Лівії, Мозамбіку та Малі. «ІДІЛ-Хорасан» («Вілаят Хорасан»), чиїх бойовиків підозрюють у скоєнні теракту в «Крокус Сіті Хол», переважно діє в Афганістані та Пакистані. «Провінція» Хорасан офіційно з’явилася в січні 2015 року, коли низка колишніх членів «Талібану» та деяких інших угруповань перейшли в ІДІЛ.

Як і інші порівняно великі «провінції» ІДІЛ, «Вілаят Хорасан» — це військова організація розміром із бригаду, яка веде війну проти практично всіх державних і недержавних сил у зоні своєї діяльності та на прикордонних територіях. У серпні 2021 року в Кабулі під час виведення американських військ з Афганістану вона здійснила теракт із застосуванням смертника, унаслідок якого загинуло 13 військовослужбовців США та щонайменше 169 афганців; у вересні 2022 року вона здійснила атаку на російське посольство в Кабулі (двоє співробітників посольства загинули); і припускають, що саме вона в січні 2024 року здійснила подвійний теракт смертників в Ірані під час церемонії, присвяченої пам’яті генерала Касема Сулеймані.

У своїх методах ведення війни ІДІЛ вміло поєднує традиційну, партизанську і терористичну тактику. І тому, хоча ІДІЛ багато хто ненавидить, і в його супротивників колосальна чисельна і військова перевага, це угруповання зуміло в певний момент часу окупувати понад 120 міст, містечок і сіл на території від південних Філіппін до Західної Африки і воно витримувало війну, яку вели проти нього майже 80 країн. Багато в чому гібридні військові операції Росії в Криму і Донбасі 2014 року копіювали тактику, яку застосовувала ІДІЛ для захоплення Ракки й інших міст у 2013 році.

Утім, лідери ІДІЛ — погані стратеги, а їхні походи до війни нереалістичні, оскільки у них дуже широкі воєнні цілі — від «Аль-Каїди» і «Талібану» до США та їхніх союзників. Серед цих цілей також Іран і Росія.

Тим часом під владою Путіна у Росії з’явилася історія проведення операцій «під чужим прапором». Напевно, найвідомішим випадком є інцидент у Рязані у вересні 1999 року, що трапився на тлі цілої серії вибухів у Москві й інших російських містах. Тоді виникли серйозні питання з приводу причетності Путіна до актів державного тероризму, можливо, для виправдання ескалації воєнних дій у Чечні та для подальшого зміцнення своєї влади.

Перенесемося в березень 2024 року. База Росгвардії розташована лише за кілька кілометрів від «Крокус Сіті Хол», але знадобилося понад 90 хвилин для мобілізації сил безпеки, хоча Кремль і отримував попередження про можливі теракти. Чи було це некомпетентністю, чи змовою, Путін уже явно вирішив, на кого звалити провину: на Україну.

Тіла і згорілий розважальний комплекс у столиці Росії через кілька днів після «переобрання» Путіна — це не просто жахлива картина. Це результат дір у безпеці, провалів розвідки, політичної самовпевненості, а можливо, чогось набагато гіршого. Але Кремль вочевидь має намір використати свою колосальну пропагандистську машину для того, щоб перенаправити гнів суспільства на Україну.

Протягом зими Росія повернула собі оперативну ініціативу, проте вона все ще дуже далека від досягнення стратегічних цілей в Україні. Минуло вже 18 місяців, сотні тисяч росіян було вбито і сотні мільярдів доларів витрачено, але Росія досі не контролює території «анексованих» областей цілком.

Для масштабного наступу Росії потрібно більше людей, більше внутрішніх ресурсів і менше місцевого опору — цивільного або збройного. Путін, взірцевий цинік, цілком міг допустити вчинення теракту в «Крокус Сіті Хол», щоб потім використати його для проведення масової мобілізації, посилення громадської підтримки війни та ще більшого ускладнення діяльності противників його влади. Подібно до ІДІЛ, війна Путіна проти України виглядає затяжною і все ширшою.

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена.