Тривожний дзвінок. Про Washington Post, Зеленського та США – Петро Бурковський

Спеціально – для NV

Американська преса та її читачі з американського уряду не повинні втягувати Україну в американські вибори

«Як свідчать витоки розвідданих, Зеленський таємно планував зухвалі атаки всередині Росії». Ось така стаття виходить у авторитетному американському виданні Washington Post за кілька годин до початку робочої подорожі президента України до Риму та Берліну. До європейських країн, чия підтримка зброєю, санкціями та дипломатією дуже важлива для України, хоч і поступається американській за обсягом.

Одразу зазначу: для українського читача така оцінка президента і верховного головнокомандувача звучить чудово.

Проте Washington Post пише насамперед для впливової американської авдиторії: конгресменів і сенаторів, членів уряду, голів правлінь великих корпорацій та банків, які формують, спрямовують та втілюють зовнішню політику США. Для людей, чиї рішення впливають на характер і зміст виборчої кампанії 2024 року в Конгрес, партійні праймеріз та президентські перегони.

Якою ж постає Україна та керівництво нашої держави в їхніх очах?

Журналісти посилаються на секретні документи, які потрапили в мережу Discord, щоб зобразити Володимира Зеленського «лідером з агресивними інстинктами, що різко контрастує з його публічним іміджем спокійного та стоїчного державного діяча, який протистоїть брутальному російському вторгненню».

Іншими словами, президента звинувачують у підступі та лицемірстві стосовно американського уряду, спираючись на секретні дані, отримані завдяки перехопленню цифрових комунікацій. При цьому оригінали цих витоків Washington Post не оприлюднює, але стверджує у статті, що вище керівництво Пентагону не заперечує їх автентичності.

Далі в статті йде деталізація нібито обговорень між президентом, генералами і урядовцями низки заходів проти Росії: захоплення прикордонних російських сіл, пошуки ракет для ударів по військових цілях у глибині російської території, та навіть підрив нафтопроводу «Дружба», по якому постачається нафта з Росії до Угорщини.

Більшість із зазначеного не відбулося. І Washington Post мовчить, з яких причин, бо власне перевірити достовірність інформації, отриманої з одного розвідувального джерела неможливо. Натомість, у статті міститься ремарка посадовця з Білого дому про те, що всі ці дані не впливали на рішення американського уряду про постачання зброї Україні.

Навіть більше. В інтерв'ю Washington Post, яке вийшло одночасно з цією статтею, Володимир Зеленський спростував практично усі озвучені закиди, окрім того, що американські журналісти чомусь не наважалися запитати його про плани підірвати нафтопровід «Дружба». Проте одразу після відповідей президента, йому поставили запитання про можливе зменшення допомоги з боку Заходу і США після виборів 2024 року.

То що ж ми маємо у підсумку після таких публікацій?

На жаль, ситуація виглядає так, ніби частина адміністрації Байдена у дуже небезпечний спосіб хоче втягнути Україну в американські вибори, в тому числі за рахунок обміну послугами з найвпливовішими виданнями країни.

По-перше, привертає увагу те, з якою наполегливістю в американській пресі хочуть знайти аргументи на користь непередбачуваних і ризикованих операцій з великими наслідками. Спочатку, у березні з посиланням на розвідку США, йшлося про те, що Україна може стояти за підривом «Північних потоків». Через два місяці, знову з посиланням на неперевірені розвіддані, говорять про плани Зеленського підірвати «Дружбу», щоб нашкодити Віктору Орбану.

По-друге, проводиться думка про вперте бажання української сторони переслідувати власні цілі та спиратися на власну стратегію ведення війни з Росією без урахування побажань Вашингтону. За цим одразу постають питання про неможливість постачання далекобійних ракет і обмеження фінансової підтримки Україні в 2024 році.

З огляду на все це виникає враження, що частина адміністрації президента США прагне за всяку ціну понизити пріоритетність допомоги Україні та створити умови для «корейського миру».

Можливо, це подається як частина стратегії виграшу виборів у 2024 році. Мовляв, на виборах 1952 та 1968 саме затягнуті війни стали на заваді для переобрання президентів від Демократичної партії, Гаррі Трумена та Ліндона Джонсона. Тоді як Обама в 2011 не дав себе втягнути в сирійську війну, швидко завершив інтервенцію в Лівії та здобув успіх на виборах 2012 року.

Проте з Україною ситуація геть інша. Вперше з часів Другої світової війни можна чітко відділити агресора і країну, яка захищається. А будь-який «компромісний мир» Путін швидко використає для нової війни, яка може становити загрозу безпосередньо США та їхнім союзникам на Далекому Сході.

Зрештою, якщо у адміністрації Байдена є серйозні зауваження до адміністрації Зеленського, які стосуються ведення війни, управління ситуацією, здійснення зовнішньополітичних контактів, деяких персоналій Офісу президента, для цього існують традиційні надійні канали комунікацій. Через МЗС. Через проведення прямих консультацій. Через експертні дискусії.

А от спроба обмежити Україну в боротьбі з агресором заради кращих шансів на виборах жодного результату не принесе. Якщо хтось у Вашингтоні має іншу думку, може зателефонувати у Кремль за довідкою.

Насамкінець варто сказати, що вся ця історія стала тривожним дзвіночком для самої Washington Post та її української команди.

13 березня у статті «Україні бракує досвідчених військовослужбовців і боєприпасів на тлі зростання втрат та песимізму» авторка, голова київського бюро Ізабель Хуршудьян допустила висмикування із контексту та перекручування слів комбата Купола про ситуацію в Бахмуті, про що сам комбат повідомив 22 березня. Все це теж відбувалося на тлі значного зовнішнього тиску на українську сторону припинити оборонну операцію в Бахмуті.

Нова публікація з тезами про «підступність» Зеленського з’явилася саме тоді, коли українська влада веде важливі переговори з європейськими союзниками про формування «коаліція винищувачів».

Виникає питання, навіщо поширюється така неперевірена інформація, яка підриває політику США у Європі, підкреслює одержимість Вашингтону шпигуванням за союзниками та суперечить проханню американського уряду до європейців більше вкладати у підтримку України у війні з Росією.

Така журналістика має дуже мало спільного зі свободою слова і більше схожа на мотиви російських «мобіків», які йдуть на війну, щоб «заробити дітям на інститут», «зробити ремонт» чи «віддати кредит». Адже замість фактів журналісти Washington Post пропонують своїм читачам повірити у не підтверджені дані з анонімних джерел. Саме так і чинили російські медіа напередодні нападу на Україну.