Трансформація інститутів допомоги армії у 2022 році: чи змогло громадянське суспільство створити логістичну систему забезпечення Сил оборони?

З 2022 року в Україні розвивається відносно унікальне явище – волонтерських рух допомоги армії. Попри характерну схожість до переважної більшості благодійних інститутів, головною його відмінністю є спрямованість на розвиток та підтримку Збройних Сил, а з 2022 року – Сил Оборони України загалом. З початком повномасштабного вторгнення розвиток цих інститутів набув небаченого масштабу.  Змінився і характер їхніх закупівель – якщо спершу це були лиш бронежилети чи побутове обладнання, то в 2023-му вони вже мають ліцензії на закупівлю товарів подвійного призначення, масово закуповують не лише дорогу та складну військову техніку, а й озброєння. Напевно, найкращим прикладом цього слугує закупівля безпілотних апаратів компанії Baykar Machina, які були придбані Фондом «Повернись Живим», а також отримані Фондом Сергія Притули. Окрім цього, варто згадати  закупівлю супутника фінської компанії ICEYE для ГУР МО України, а також доступ до бази даних сузір’я супутників цієї компанії.

Проте найбільш показовою все ж є діяльність  фонду «Повернись Живим», який активно працює  з 2014 року. Так від скромних кількох десятків тепловізорів у 2014-2021-х, наразі фонд закупив або ж перебуває в процесі закупівлі:

• Спорядження для 146 саперних груп для розмінування;
• Міномети та крупнокаліберні кулемети;
• Вогневі рухомі ударні комплекси (РУКи);
• Безпілотні системи, в тому числі розвідувально-ударні безпілотники;
• Тисячі дронів, зокрема 10 тисяч ударних FPV-дронів з боєкомплектом;
• Бронеавтомобілі  класу захисту BR6;
• Сотні позашляховиків;
• Тисячі одиниць оптичної техніки.

Окрім того, вони також фінансують навчальні програми  для військових, закуповують й розробляють різноманітне програмне забезпечення. Однозначно, що така діяльність виходить за межі загальноприйнятого розуміння функцій та діяльності благодійних організацій. Більше того, масштаби закупівель найбільших благодійних фондів досягають рівнів, співмірних з фінансовою та військовою допомогою цілих країн. Про масштаб розвитку свідчить  збільшення бюджету – лише за перші 6 місяців 2023 року три найбільші фонди допомоги армії зібрали понад 8,4 млрд гривень. А найбільші шість благодійних установ станом на вересень 2023 року зібрали понад 1 млрд доларів США.[1]

Важливим є й те, що такі структури почали формуватися не лише як наслідок проблем у забезпеченні армії, а й були створені політичними акторами та партіями. Так Фонд Сергія Притули був сформований паралельно з оголошенням його лідера про створення власної політичної партії «24 серпня». З 2019 року також активно діє ГО «Спільна Справа» під егідою Петра Порошенка та фонд названий на його честь. Держава також розвиває такі ініціативи,  результатом чого стало  створення фонду United24 як урядової ініціативи. Свої благодійні організації почали створювати й бойові підрозділи, зокрема ті, що сформувалися на основі ветеранського руху або присутні у публічному просторі та відомі серед громадськості завдяки бойовим заслугам чи своїм  командирам. Зокрема, варто згадати фонди «азовського руху» «Support Azov»  та «Azov.one», що діють у рамках інтересів 3-ї окремої штурмової бригади та бригади спеціального призначення НГУ «Азов», відповідно.   Існують також численні  невеликі фонди для спеціальних підрозділів або фонди військовослужбовців, що допомагають різним підрозділам СОУ. 

Допомоги від таких інституцій, які часто називають «волонтерським рухом» (через високу залученість цивільних у організацію, закупівлю та надання допомоги армії), визнається суспільством як критично важлива. Так понад 40% українців довіряє таким фондам, як Сергія Притули та «Повернись Живим».

Примітним є  факт низької впізнаваності керівників та лідерів фондів допомоги армії. Серед відомих особистостей можна згадати п’ятого президента України Петра Порошенка, Сергія Притулу, Євгена Карася тощо. Проте багато  інших фондів відомі саме як інституції – скажімо, фонд «Повернись Живим» та фонди азовського руху є прикладами того, що саме інституція та репутація є формуючими факторами відомості. Тобто можна сказати, що волонтерська допомога людей, як і підтримка діяльності благодійників,  не залежать від особистостей.

Фактично, ці організації сьогодні активно інтегровані у постачання Сил Оборони України (СОУ), що класично є винятковим завданням центральної влади будь-якої країни. Наразі важко зрозуміти їхню вагу та роль, оскільки більшість закупівель під час війни є таємними. Звісно, в абсолютних показниках їхня роль все ще не така значна, як допомога таких країн, як Велика Британія чи США. Або ж закупівель Міністерства оборони. Тому постає ключове питання – чому цей феномен розвивається зараз? Попри збільшення виділення коштів на збройні сили, фінансову й матеріальну міжнародну допомогу та зростання витрат на армію? Чому феномен розвитку благодійних установ, що сфокусовані на армії, досі не тільки не зникає, а навпаки, набирає обертів та розвивається?

Оперативність логістики

Насамперед більшість організацій ФДА (Фонди допомоги армії) є не так акумуляторами добровільних внесків, як інститутами з швидкої закупівлі та оперативного забезпечення. Так Тарас Чмут, директор благодійного Фонду «Повернись Живим», неодноразово зазначав, що допомога артикулюється на найбільш затребувані напрямки фронту. Аналогічно реагують й інші – наприклад,  United24 одразу фокусувались на масовій закупівлі безпілотників та дронів, Фонд Сергія Притули анонсовував великі закупівлі бронетранспортерів. Таких прикладів можна навести безліч. Варто зазначити, що окрім умовно популярних запитів, фонди спеціалізуються та часто закуповують цілі системи та комплекси, що дозволяє фактично одразу використовувати техніку у бойових діях.  

Державні закупівлі проходять відверто довший шлях, як через більші масштаби, так і через необхідність перевірок та процесу ухвалення рішень. Благодійні фонди ж  практично незалежні й працюють лише на факторі довіри до своєї установи. Ще однією причиною більш швидких  закупівель різних зразків техніки та зброї чи спорядження є надзвичайно висока потреба «тут і зараз» практично у будь-якому обладнанні для Сил Оборони. Наприклад, у червні 2022 року заступник міністра оборони Денис Шарапов зазначав, що допомога у техніці від партнерів відшкодовувала  лише 10-15% потреб. Безумовно, говорити про високий чи низький рівень проблем із закупівлями Міноборони зараз практично неможливо, але зрозуміло, що в ситуації, коли чисельність персоналу зросла з близько 300 тис. до понад 700 тисяч у травні 2022-го, а кількість військовослужбовців (а також поранених та загиблих, що також є важливою складовою фінансового навантаження і, як наслідок – процесу ухвалення рішень) постійно збільшується, хиби, помилки та банальна нестача ресурсів трапляються так чи інакше.

Це, своєю чергою, збільшує можливості  благодійних фондів, які  можуть придбати  для СОУ практично все, і це буде затребуване. Найкращими прикладами цього є закупівля супутника ICEYE Фондом Сергія Притули, що викликало чимало резонансу серед волонтерської спільноти щодо доречності придбання такої дорогої техніки, проте речник ГУР МО Юрій Ігнат заявив про необхідність та ефективність такої закупівлі. Постійний дефіцит бойових броньованих авто також робить закупівлі будь-якої з їхньої номенклатури важливою покупкою. Через масштаб та інтенсивність війни у питанні постачання військової техніки працює проста формула «краще "майже ніщо", ніж "нічого"».

Проте було б хибним сказати, що благодійні фонди допомоги армії діють хаотично у виборі закупівель. Наприклад, «Повернись Живим» має відділ закупівель у складі військового департаменту. Останній також відіграє роль відділу контролю та якості. Конкуренція  між фондами теж сприяє розвитку професіоналізму та обґрунтуванню потреби закупівлі того чи іншого обладнання. Фонди залежать від суспільної підтримки, що прямо конвертується у фінансову, тому ці  інституції досить чутливі до критики закупівель, активно розвивають кризові комунікації та  напрацьовують  зміни в пріоритетах фінансування проєктів.

Зрештою, ці інститути активно взаємодіють з військовими підрозділами та командуванням Сил Оборони, аналізують запити військовослужбовців та формують пріоритети закупівель. Результатом цього є закупівля безпілотних комплексів, технічного обладнання (комп’ютери, кабелі, акумулятори тощо) і що найважливіше – сформованих комплексів для бойових підрозділів.

Основна мета такого підходу до закупівель –  оперативність. Швидкість надання допомоги сприяє розвитку фондів, але це також  перевага, яку фізично не може сформувати державний сектор. Вона має суттєво менші масштаби, що не робить її критичною, проте однозначно швидкісна розбудова інфраструктури фондів допомоги армії слугує важливим сприятливим фактором допомоги для Сил Оборони України. Яскравим прикладом цьому може бути приклад обладнання, котре було надано «Повернись Живим» для захисників Азовсталі під час вилазок на гвинтокрилах під егідою ГУР МО весною 2022 року. Саме швидкість накопичення та передачі обладнання була перевагою фондів перед Міноборони, і, як наслідок, сприяла підтримці оборони Маріуполя, що, в свою чергу, багато в чому стало вирішальним для оборони Донбасу, Запоріжжя та Дніпра.

Таким чином, можна говорити про те, що обсяги та номенклатура позицій, які благодійні  фонди надають армії,  багато в чому є елементом логістичного забезпечення, певною мірою «гібридом» між гуманітарними проєктами допомоги та військовими поставками, що здійснюються державою.

Інноваційні розробки

Більше того, чимало з цього розробляється самим волонтерським рухом або за підтримки інших організацій та армії. Прикладами цього можуть вкотре бути проєкти «Повернись Живим». Комплекси з мобільного керування дронів, безпілотників, рухомі ударні комплекси для ТрО, що включають  міномет, безпілотник-розвідник, позашляховик та інше додаткове спорядження, або ж мобільні пункти спостереження. Тут також варто згадати численні проєкти та стартапи з 2022 року у сфері «MilTech», наприклад безпілотні турелі для ведення вогню з кулеметів.

Окремо варто виділити питання розвитку програмного забезпечення. З 2014 року також з’явилася ціла плеяда розробок програмного забезпечення (ПЗ), частина з яких досі розвивається не на комерційній основі, такі як балістичний калькулятор «Armor» (керівник проекту – Олексій Гавриш), система «Кропива» та інші. За словами розробників, таке ПЗ може зменшувати витрати боєприпасів артилерії (легкої та важкої) у понад 50% залежно від рівня навченості особового складу та номенклатури техніки.[2] Частково такі проєкти переходять з волонтерських засад на комерційні, стаючи частиною галузі військово-промислового комплексу.

Отже, можемо сказати, що благодійні фонди розвиваються не лише як елемент суспільної допомоги армії, а й як перехресне явище між комерційним та неурядовим секторами, і  мають потенціал перерости у приватні компанії у сфері військово-промислового комплексу, зокрема, фактично відіграючи роль децентралізованих R&D департаментів, залучаючи кошти не лише як допомогу, але і як інвестиції.

Диверсифікація діяльності та доходів

Власне, запозичення моделей комерційного сектору також є одним із прикладів диверсифікації фінансування благодійних організацій. Крім цього, важливу роль відіграє взаємодія з бізнесом, яка після 2022 року не лише активізувалася, а й сприяє підтримці конкурентоздатності приватних підприємств. Так, великі приватні корпорації проводять акції з підтримки бойових підрозділів.  Але  щоб підвищити  рівень довіри такого збору, а також  зміцнити репутацію бізнесу як соціально відповідального, вони все частіше виявляють бажання співпрацювати з великими благодійними фондами з високим рівнем репутації.

Серед них чимало українських гігантів – Rozetka, Нова Пошта, Uklon, Сільпо, NOVUS та багато  інших, як більш, так і менш відомих. Окрім беззаперечного факту, що фінансування ініціатив з допомоги армії – це, безумовно, рішення для виживання, важливим залишається фактор посилення конкурентоздатності бізнесу в разі партнерства з високорепутаційними інститутами, такими як благодійні фонди допомоги армії. В контексті війни це допомагає не лише зменшити ризик бути розкритикованим  щодо «наживання на війні», але й збільшити доходи через популяризацію певних товарів, частина яких йде на благодійність. Фактично це класичні маркетингові кампанії, проте основна відмінність полягає в тому, що благодійні фонди все частіше погоджуються на таку співпрацю. Це пов'язано насамперед з необхідністю диверсифікації коштів, наприклад, для відшкодування певних специфічних потреб, для чого може бути реалізований партнерський проєкт.

Особлива увага приділяється співпраці з IT-сектором, який є відносно автономним, не має стереотипів, пов’язаних з олігархічним бізнесом, а також вирізняється відносно високим рівнем заробітних плат серед своїх працівників. Це дозволяє бізнесу  не лише самостійно фінансувати кампанії, але й акумулювати додаткові кошти на підтримку благодійності через власних працівників, що, однозначно, вигідно й для фондів.

Варто згадати й автономні акції комерційного сектору, який напряму співпрацює з фондами бойових підрозділів. Найкращим прикладом цього є вже згадана співпраця азовського руху з NOVUS, а також з керівництвом одного з найбільших українських рок-фестивалів «Файне Місто».

Співпраця з сектором розваг також характерна саме для фондів допомоги армії, які активно взаємодіють з представниками медіа, музичними гуртами, співпрацюють у різних культурних подіях чи презентаціях українських фільмів. Це також слугує як важливим репутаційним елементом, так і дозволяє проводити ситуативний збір коштів, наприклад через онлайн-донати на  концертах  або ж розважальних шоу (наприклад стендапів).

Фонди  також активно залучають кошти за кордоном. Так щонайменше один із найбільших благодійних фондів відкрився у США, тоді як Razom for Ukraine де-факто хоч і заснований українцями, є фондом, який  збирає кошти переважно за кордоном.  Крім того,  про відкриття офісу в США заявив «Повернись Живим», а представники фондів системно проводять заходи та візити до країн ЄС і НАТО з метою залучення партнерів, збору коштів та відкриття філій за кордоном.

Деякі організації, такі як «Повернись Живим», Razom for Ukraine, також розвивають аналітичні спроможності, формуючи власні аналітичні центри та ветеранські організації, які у перспективі  можуть слугувати трансформаторами діяльності організацій у разі спаду інтересу до війни  або ж втрати  населенням спроможності робити внески.

Фонди як суспільна реакція

Неможна ігнорувати й той факт, що волонтерство як таке є комплексним суспільним рухом, котрий багато в чому є суспільною реакцією на війну. Як і у 2014 році, коли він зародився, так і у 2022-му він розвивається практично пропорційно до залучення  суспільства у війну.

На основі опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 9 по 15 серпня 2023 року, можна зробити низку вагомих спостережень стосовно того, як українці ставляться до волонтерства і благодійності, особливо в під час війни.

Важливим є збереження активності попри виснаження моральних та економічних ресурсів суспільства. Значна частина населення сказала, що вона активно залучена в допомогу: 18,2% допомагають фізично, 27,7% — фінансово, і ще 21,8% надають і фізичну, і фінансову підтримку. Цікаво, що сумарний показник осіб, що залучились до допомоги (68%), зростає. За результатами загальнонаціонального опитування «Демініціатив» у грудні 2022 року цей показник становив 61%.

Частково цим може пояснюватись і рівень довіри до волонтерського руху, що також надзвичайно високий. Так само велика частка населення (46%) вважає, що волонтерство відіграло ключову роль на початку повномасштабного вторгнення.

Такі показники важливі на тлі складнощів, з якими стикаються волонтери. Експерти «Демініціатив» у дослідженні для ІСАР «Єднання», що вивчало проблеми волонтерської діяльності, згадували такі основні проблеми, як:

• Бюрократизація процесів для взаємодії з владою.
• Проблеми з логістикою.
• Острах формальної реєстрації волонтерів.
• Високе психологічне навантаження.

Водночас  кількість пожертв і рівень залученості громадськості зростає. Фактично ми говоримо про певний абстрактний рух, що включає як і суто безкоштовну позаробочу діяльність, так й індивідуальну або інституційну роботу в благодійних фондах. Поняття «волонтер» суттєво умовне, і фактично ми говоримо саме про мережу інститутів громадянського суспільства, індивідуальних акторів та навіть політичних діячів та військовослужбовців.  

Це все дає підстави вважати, що інститути – це насамперед результат  активності цієї мережі, її поширення та фактичного накопичення людських і фінансових ресурсів. Їхній розвиток у 2022 році можна вважати співмірним із розвитком залученості та активізацією волонтерської діяльності внаслідок потреби в кращій організації допомоги.

Зрештою, фонди наразі є прикладом прозорих закупівель та найбільш раціональним і ефективним механізмом протидії ризикам волонтерства. Найкращими прикладами цього є фонд «Повернись Живим», який був заснований волонтерами у 2014 році фактично з групи у Facebook, або ж Фонд Сергія Притули, який до 2021 року в основному займався індивідуальним волонтерством. Тобто навіть у разі спаду активності волонтерської діяльності, наразі розвиток фондів допомоги армії є результатом абсорбування ресурсів всередині мережі, а не лише від суспільства.

Загалом  фонди, що займаються допомогою Силам Оборони України, багато в чому пережили небачені трансформації та активний розвиток своєї діяльності з початком повномасштабної війни. Але водночас, попри потенційні ризики спаду активності, їхня основна роль як ключового реципієнта ресурсів, зокрема коштів, як від населення, так і від бізнесу, залишається значущою. Формування нових моделей доходів, таких  як інвестиції у військове виробництво, фінансування розробок техніки, а також різні медійні та маркетингові кампанії дозволяють фондам допомоги армії залишатись важливим актором реакції суспільства на війну та гарантом якісного витрачання коштів на потреби СОУ. Виходячи з цього, їхня подальша інституціоналізація швидше за все зростатиме, а кількість фондів та їхні масштаби розвиватимуться, попри можливе зменшення фізичної залученості населення до волонтерської діяльності та втому від війни.

У перспективі це означатиме потребу узгодження нормативного-правового режиму діяльності таких організацій, посилення взаємодії з органами влади, зокрема через включення цих структур у закупівлю не лише захисного обладнання та екіпіровки, а й  бойової техніки та озброєння.